Жанри літератури епохи Відродження
Що таке література Відродження
Література епохи Відродження відобразила в собі всі культурні та соціальні зміни Європи цього періоду. Епоха Відродження займає період з початку 16 століття до початку 17 століття. У літературі відображається життя у всьому її різноманітті і проявах, нове розуміння людської природи і людського призначення.
Головною особливістю літератури епохи Відродження є культивування ідей гуманізму. Гуманізм – це система поглядів згідно з якою вищою цінністю є людське життя, її право на свободу та особистісне щастя.
Епоха Відродження повертається до античного розуміння людини і мистецтва в житті людини. Відроджуються античні поетичні форми, йде розквіт ліричного жанру, розвивається драматургія.
В цей час також відбувається повернення до національних цінностей народів, відбувається становлення національних мов країн Європи. Письменники повертаються до самобутності свого народу.
Особливо література епохи Відродження вплинула на формування літературних жанрів. Створювалися як нові жанри, так і відроджувалися старі. Слід зазначити, що особливо зміни торкнулися драматургії: були відроджені трагедія і комедія.
Серед популярних літературних жанрів епохи Відродження слід зазначити:
- Пастораль; Епічні поеми; Крутійський роман; Новели; Сонет; Мадригал; Епіграма; Елегія.
У різних європейський країнах в більшій чи меншій мірі були поширені різні жанри.
З усього вищесказаного слід зробити висновок – основними характерними рисами літератури відродження є:
- Повернення до античності; Ідеологія гуманізму; Повернення до національних коренів.
Літературні жанри епохи Відродження
Новела.
Новела безпосереднім чином пов’язана з Відродженням. Характерними рисами новели епохи Відродження є:
Одна або кілька нескладних подій; Ясно позначений конфлікт; Нечисленні персонажі; Подія, яка описано в новелі є чимось неймовірним, але в той же час реальним, то що цілком могло статися в минулому; Несподівана кінцівка; Герой – енергійний, спритний, виверткий.
Новела епохи відродження має народне коріння. Особливістю саме цієї новели є те, що вона поєднала в собі і народне коріння і гуманістичні ідеї. У перші це знайшло відображення в проведенні “Декамерон” Боккаччо.
Сонет.
Сонет – це традиційна поетична форма, що складається з 14 рядків, які утворюють два чотиривірші і два тривіршів. Сонет вперше з’явився в 13 столітті. Потім цей жанр став популярний в Італії, особливо часто його використовували в своєму творчі Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарки, Джованні Боккаччо. Далі ця форма починає поширюватися в інші стани Європи. Пік свого розквіту сонети досягли в Англії в 16-17 століттях. В Англії формується так звані англійська або шекспірівський сонет. Від традиційного італійського сонета він відрізнявся тим, що складався з трьох чотиривіршів і заключного куплету, який був представлений двустишием.
Сонети зазвичай були присвячені одній особі. З’являлися цілі цикли сонетів. Шекспірівські сонети поділяють на дві групи – присвячені одному і присвячені коханій.
Особливе місце сонетів приділяється і в творчості відомого італійського поета Данте Аліг’єрі – останнього поета середньовіччя і першого поета епохи Відродження. В його творчості налічується близько 25 основних сонетів, які опубліковані в збірнику “Нове життя”.
Так само сонетами захоплювався такий відомий поет епохи Відродження як Франческо Петрарка. Його творчість відрізняється особливими гуманістичними ідеями. Сонети Петрарки в основному були присвячені його коханій Лаурі.
Філософська проза.
Особливе місце в літературі епохи Відродження займала філософська проза. Відомий філософ і поет Джордано Бруно в своїх манускриптах викривали церковні порядки і говорили про свої новий філософських ідеалах. В основному в творах філософської прози епохи Відродження на передній план висуваються гуманістичні ідеали. Це вже чітко видно в творі Данте Аліг’єрі “Божественна комедія”, яка стверджує, що людина є найбільше диво природи. Філософів цікавить як внутрішній, так і матеріальний світ людини. Це докорінно відрізнялася від ідей Середньовіччя. Слід зазначити що філософи епохи Відродження зовсім не були атеїстами і не заперечували віру, але вони викривали церковне порозуміння Бога і оскаржували місце людини в світі згідно з церковним світоглядом. Критика церкви займало особливо місце в працях філософів того часу. Це явище носить назву антиклерикалізм. Антиклерикалізм простежується в творчості таких літературні діячів епохи Відродження як Джованні Боккаччо, Франческо Петрарка.
Пастораль.
Пастораль – це літературний жанр, який оспівує просту природну життя пастухів і пастушок. Особливу популярність пастораль набуває в 17 столітті.
Пастораль з’явилася ще в античні часи. Свою нову життя вона отримувала в епоху Відродження, письменники гуманісти намагалися відродити цей жанр. Про це свідчать еклоги Петрарки, пасторальні алегорії Боккаччо “Амет”, пасторальна поема “Фьезоланскіе німфи”.
В жанрі пасторалі так само писали такі поети як Хорхе де Монтемайор, Хіль Поло, Сервантес, Лопе де Вега, Ф. Сідні, О. д’юрфе. Жанр пасторалі вплинув на формування роману Сервантеса “Дон Кіхот”.
Крутійський роман.
Крутійський роман – це жанр який склався в Іспанії в 16 столітті. У цьому романі в основному описувалися пригоди шахрая або авантюриста, низького походження. Події описуються в хронологічному порядку, розповідь ведеться від імені самого головного героя, таким чином читач переноситься на місце головного героя. Від його вчинків найчастіше страждають обивателі, чиновники і такі ж авантюристи.
Крутійський роман є протилежністю лицарського роману. Пікаро – або шахрай, авантюрист – це лицар без високих морально-етичних ознак, перенесений в побутові умови.
Мадригал.
Мадригал – це поетичний твір, любовно-ліричного змісту. Ця форма з’явилася в епоху раннього Відродження. Особливе місце мадригал займає в творчості таких поетів як Ф. Петрарки, Дж. Боккаччо, Франко Саккетті. Мадригал являє собою поєднання поезії та музики. За своєю суттю мадригал – це вірш, покладений на музику. За змісту мадригал наповнювали високі ідеї і піднесені почуття.
Епіграма.
Під епіграмою розуміє невелике сатиричне твори, створене для того, щоб висміяти якусь особистість або якесь соціальне явище. Епіграма бере свій початок ще в античній літературі. Розквіт епіграми доводиться на 17-18 століття.
Елегія.
Під елегія розуміють ліричний жанр, зміст якого засновано на філософських роздумах над життєвими проблемами. Цей жанр спочатку прийшов з античного мистецтва. У ньому працювали такі відомі поети Відродження як Матюрен Реньє, Едмунд Спенсер і Луїш де Камоенс.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)