Збудники трахоми, кон’юнктивіту
В даний час відомо 14 сероварів биовара C. trachomatis, які викликають більше 20 нозологічних форм:
– серовар А, В, Ва, С викликають трахому і кон’юнктивіт з внутрішньоклітинними включеннями;
– серовар D, G, Н, I, J, K викликають урогенітальний хламідіоз, кон’юнктивіт, пневмонію новонароджених, синдром Рейтера;
– серовар L1, L2, L2a, L3 – викликають венеричну лімфогранулему.
Трохим – хронічне інфекційне захворювання, що характеризується ураженням кон’юнктиви і рогівки, що призводить, як правило, до сліпоти. При трахомі (від грец. Trachys – шорсткий, нерівний) поверхню рогівки виглядає нерівною, горбистою в результаті гранулематозного запалення.
Збудник трахоми C. trachomatis відкритий в клітинах рогівки в 1907 р С. Провацека і Л. Хальберштедтера, які довели контагиозность даного захворювання, заразивши орангутанів матеріалом з соскобов кон’юнктиви хворої людини. Мікроб виявляється в цитоплазмі клітин епітелію кон’юнктиви у формі включень – тілець Провацека-Хальберштедтера.
Епідеміологія. Трохим – антропоноз, що передається контактно-побутовим шляхом (через руки, одяг, рушники). Сприйнятливість висока, особливо в дитячому віці. Виявляються сімейні вогнища захворювання. Трохим – захворювання ендемічного характеру. Захворювання зустрічається в країнах Азії, Африки, Центральної і Південної Америки з низьким рівнем життя та санітарної культури населення.
Патогенез та клінічна картина. Збудник у формі елементарних тілець проникає через слизові оболонки очей і розмножується внутрішньоклітинно. Розвивається фолікулярний кератокон’юнктивіт, який прогресує протягом багатьох років і закінчується утворенням рубцевої сполучної тканини, що призводить до сліпоти. Часто при цьому активізується умовнопатогенна флора, в результаті чого запальний процес набуває змішаний характер.
Імунітет після перенесеного захворювання не виробляється.
Лабораторна діагностика. Для діагностики трахоми досліджують зіскрібки з кон’юнктиви. Препарати фарбують за Романовським-Гімзою, при цьому в мазках виявляються цитоплазматичні включення фіолетового кольору з червоним центром, розташовані близько ядра, – тільця Провацека – Хальберштедтера.
Для виявлення антигену проводять РИФ і ІФА.
Можливо виділення збудника в культурі клітин in vitro. Для цієї мети використовують культури клітин McCoy, HeLa-229, Л-929 та ін.
Лікування. Застосовують антибіотики групи тетрацикліну, ин – терферон, індуктори інтерферону та імуномодулятори.
Профілактика. Специфічна профілактика не розроблена. Важливі дотримання заходів особистої гігієни та підвищення санитарногигиенической культури населення.
Урогенітальний хламідіоз (негонококовий уретрит) – гостре або хронічне захворювання, що передається статевим шляхом, вражає сечостатеву систему, що характеризується малосимптомно течією з подальшим розвитком безпліддя.
С. trachomatis, серовар DK, крім патології урогенітального тракту, здатні викликати ураження очей (кон’юнктивіт із включеннями), а також синдром Рейтера (тріада уретріт – кон’юнктивіт-артрит).
Епідеміологія. Урогенітальний хламідіоз – антропонозная інфекція, джерело зараження – хвора людина. Шлях зараження контактний, переважно статевий. Можливі контактно-побутовий шлях (в таких випадках розвивається сімейний хламідіоз), а також зараження при попаданні на слизову оболонку очей при купанні (кон’юнктивіт басейнів).
Захворювання зустрічається дуже часто (до 40-50% всіх запальних захворювань сечостатевої системи викликаються хламі – діямі), але може залишатися нерозпізнаним (в 70-80% випадків інфекція протікає безсимптомно).
Патогенез та клінічна картина. С. trachomatis вражає епітелій слизової оболонки урогенітального тракту. У чоловіків первинно інфікується уретра, у жінок – шийка матки. При цьому можуть відзначатися незначний свербіж, слизово-гнійні виділення. Надалі спостерігається висхідна інфекція. В результаті запальних процесів розвивається чоловіче і жіноче безпліддя.
Хламідіози протікають у вигляді мікст-інфекції, в асоціації з гонококами та іншими патогенними та умовно-патогенними збудниками. Інфікування вагітної становить небезпеку як для матері, так і для плода: передчасні пологи, післяпологові ускладнення, у новонароджених може спостерігатися кон’юнктивіт, менінгоенцефаліт, сепсис, пневмонії. Можливе зараження при проходженні дитини через родовий канал инфи – царювати матері.
Поряд з ураженням окремих органів для хламидиозов характерні також прояви системного типу (синдром Рейтера). Він характеризується ураженням сечостатевих органів (простатит), захворюванням очей (кон’юнктивіт) і суглобів (артрит). Хвороба протікає з ремісіями і повторними атаками. Розвиток захворювання пов’язане з хламідійними антигенами, які провокують іммунопатологичеськіє процеси у генетично предрас – покладених осіб (70% захворілих мають антиген гістосумісності HLA B27).
Імунітет після перенесеної інфекції не формується. У крові інфікованих людей виявляються специфічні антитіла, які не мають захисної функції.
Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження служать зіскрібки з епітелію уретри, цервікального каналу, кон’юнктиви. Можливий мікроскопічний метод дослідження – препарати забарвлюють за Романовським-Гімзою і по Граму. За допомогою РІФ та ІФА визначають антигени хламідій в
Досліджуваному матеріалі. Комплексне визначення імуноглобулінів класів М, G, А в РНГА, РІФ та ІФА є найбільш достовірним методом і дозволяє визначити стадію розвитку за – болеванія. Застосовуються ПЛР і метод ДНК-гібридизації.
При ураженні урогенітального тракту використовують культивування збудника на культурах клітин.
Лікування. Застосовують антибіотики тетрациклінового ряду, макроліди, фторхінолони протягом тривалого часу (14- 21 день), а також препарати інтерферону, індукторів інтерферону та імуномодуляторів.
Профілактика. Специфічна профілактика не розроблена. Важливі заходи неспецифічної профілактики захворювань, що передаються статевим шляхом, своєчасне виявлення і санація хворих на урогенітальний хламідіоз.
Венерична лімфогранульома – захворювання, що характеризується ураженням статевих органів і регіонарних лімфовузлів і симптомами генералізації інфекції. Захворювання викликається С. trachomatis, серовар L1, L2, L2а, L3
Епідеміологія. Джерело інфекції – хвора людина. Шлях зараження контактно-статевої, значно рідше контактнобитовим. Інфекція ендемічні в країнах з жарким кліматом – в Південно-Східній Азії, Центральній і Південній Америці, поодинокі випадки зустрічаються повсюдно. Сприйнятливість населення загальна.
Патогенез та клінічна картина. Вхідними воротами інфекції є слизові оболонки статевих органів, де і розмножуються хламідії. На статевих органах з’являються виразки. Потім мікроби проникають в регіонарні (зазвичай пахові) лімфатичні вузли. Запалені лімфовузли розкриваються з утворенням свищів з гнійним виділенням. Через кілька місяців з’являються деструктивні зміни в навколишніх тканинах – проктити, абсцеси прямої кишки.
Імунітет. Після перенесеного захворювання виникає стійкий імунітет.
Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження служать гній з бубонів, біоптат уражених лімфовузлів. Проводять мікроскопію мазків-відбитків, виділяють збудника на культурах клітин і в курячих ембріонах. Серологічним методом визначають антитіла в реакції мікроіммунофлюоресценціі. За допомогою алергічної проби встановлюють наявність ГЗТ до антигенів збудника (внутрішньошкірна проба Фрея).
Лікування. Антибіотикотерапія за допомогою препаратів тетраці – клинового ряду і макролідів.
Профілактіка. Спеціфіческая профілактика не розроблена. Важливі заходи неспецифічної профілактики інфекцій, що передаються статевим шляхом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)