Збройні конфлікти в сучасному світі
В епоху двополярного світу і “холодної війни” одним з головних джерел нестабільності на планеті були численні регіональні та локальні конфлікти, які і соціалістична і капіталістична системи використовували в своїх інтересах.
Вивченням таких конфліктів став займатися спеціальний розділ політології. Хоча загальноприйнятої їх класифікації створити так і не вдалося, за напруженням протистояння сторін конфлікти зазвичай стали поділяти на три категорії:
- Найбільш гострі; Напружені; Потенційні.
Дослідженням конфліктів почали займатися і географи. У результаті, на думку деяких вчених, у політичній географії став формуватися новий напрямок – геоконфліктологія.
У 90-х рр. XX ст., після закінчення “холодної війни”, військово-політична конфронтація між двома світовими системами пішла в минуле. Вдалося вирішити і ряд регіональних і локальних конфліктів. Однак деякі осередки міжнародної напруженості, які отримали найменування “гарячих точок”, збереглися. З
А американськими даними, в 1992 р. в світі налічувалося 73 гарячі точки, з яких у 26 йшли “малі війни” або відбувалися збройні повстання, в 24 було відзначено зростання напруженості, а 23 були віднесені до категорії вогнищ потенційних конфліктів. За іншими оцінками, в середині 90-х рр. XX ст. в світі налічувалося близько 50 районів постійних військових зіткнень, партизанської боротьби і прояви масового тероризму.
Вивченням військових конфліктів спеціально займається Стокгольмський інститут проблем міжнародного миру (СІПММ). Саме поняття “великий збройний конфлікт” визначається ним як тривале протиборство між збройними силами двох або більше урядів або одного уряду і щонайменше одного організованого збройного угруповання, що приводить в результаті військових дій до загибелі щонайменше 1000 осіб за весь час конфлікту, і в якому непримиренні протиріччя стосуються управління та (або) території. У 1989 р., з якого починається статистика СІПММ, таких конфліктів було зареєстровано 36. У 1997 р. було відзначено 25 великих збройних конфліктів в 24 точках земної кулі, причому всі вони (за винятком одного) мали внутрішньодержавний характер. Порівняння цих цифр свідчить про деяке зменшення числа збройних конфліктів. Дійсно, за вказаний проміжок часу вдалося домогтися хоча б відносного врегулювання збройних конфліктів в:
- Абхазії; Нагірному Карабаху; Придністров’ї; Таджикистані; Боснії і Герцеговині; Ліберії; Сомалі; Гватемалі; Нікарагуа; Східному Тиморі; В деяких інших у минулому гарячих точках.
Але деякі конфлікти дозволити так і не вдалося, а подекуди виникли нові конфліктні ситуації.
На початку XXI ст. на першому місці за загальним числом озброєних конфліктів виявилася Африка, яку навіть стали називати континентом конфліктів. У Північній Африці прикладами такого роду можуть служити Алжир, де уряд веде збройну боротьбу з Ісламським фронтом порятунку, і Судан, де урядові війська ведуть справжню війну з народами південної частини країни, виступаючими проти насильницької ісламізації. І в тому і в іншому випадках кількість як воюючих, так і загиблих вимірюється десятками тисяч.
- У Західній Африці тривали дії урядових військ проти опозиційних озброєних угрупувань в Сенегалі, Сьєрра-Леоне; В Центральній Африці – в Конго, Демократичній Республіці Конго, Чаді, ЦАР; У Східній Африці – в Уганді, Бурунді, Руанді; В Південній Африці – в Анголі і на Коморських островах.
Прикладом країни з особливо затяжним конфліктом, який багато разів то згасав, то спалахував з новою силою, може служити Ангола, де збройна боротьба Національної спілки за повну незалежність Анголи (УНІТА) з урядом почалася ще в 1966 р., а закінчилася тільки в 2002 р. Тривалий конфлікт в Заїрі завершився перемогою опозиції; в 1997 р. назва країни була змінена, і вона стала називатися Демократичною Республікою Конго. Число загиблих у громадянській війні в цій країні досягло 2,5 млн чоловік. А в ході громадянської війни в Руанді, що спалахнула в 1994 р. на міжетнічному грунті, людські втрати перевищили 1 млн чоловік; ще 2 млн стали біженцями. Не знято розбіжності між Ефіопією і сусідньою Еритрею і самолов.
Всього ж, за наявними підрахунками, за післяколоніальний період, тобто з початку 60-х рр., в ході збройних конфліктів загинуло понад 10 млн. африканців. При цьому політологи зазначають, що більшість таких конфліктів пов’язано з бідними і найбіднішими країнами цього континенту. Хоча ослабленість тої чи іншої держави в принципі не обов’язково повинна призводити до конфліктних ситуацій, в Африці подібну кореляцію можна простежити досить чітко.
Збройні конфлікти характерні і для різних субрегіонів зарубіжної Азії.
У Південно-Західній Азії арабо-ізраїльський конфлікт, вже не раз переростав у запеклі зіткнення і навіть війни, триває в цілому більше 50 років. Розпочаті в 1993 р. прямі переговори між Ізраїлем і Організацією звільнення Палестини (ОЗП) призвели до деякої нормалізації обстановки, але процес мирного врегулювання цього конфлікту досі не завершений. Досить часто його переривають нові спалахи запеклої, в тому числі збройної, боротьби обох сторін.
Уряд Туреччини давно веде війну з курдською опозицією і її армією. Уряди Ірану (а донедавна і Іраку) також прагнуть збройним шляхом придушити опозиційні угруповання. І це не кажучи вже про восьмирічні кровопролитні війни між Іраном та Іраком (1980-1988), про тимчасові окупації Іраком сусіднього Кувейту в 1990-1991 рр., про збройний конфлікт в Ємені в 1994 р.
Дуже складною продовжує залишатися політична обстановка в Афганістані, де після виведення радянських військ в 1989 р. план ОЗН по мирному врегулюванню був фактично зірваний і почалася збройна боротьба між самими афганськими угрупованнями, в ході якої владу в країні захопив релігійний рух “Талібан”, звергнутий в 2001-2002 рр. антитерористичною коаліцією країн на чолі з США. Але, звичайно, найбільша військова акція США і їх союзників по НАТО була зроблена в 2003 р. в Іраку для повалення диктаторського режиму Саддама Хусейна. Фактично ця війна ще далеко не закінчена.
У Південній Азії головними осередками збройних конфліктів продовжує залишатися Індія, де уряд веде боротьбу з групами повстанців у Кашмірі, Ассамі, а також знаходиться в стані постійної конфронтації з Пакистаном через штати Джамму і Кашмір.
У Південно-Східній Азії осередки військових конфліктів існують в Індонезії (Суматра). На Філіппінах уряд веде боротьбу з так званою новою народною армією, в М’янмі – проти одної з місцевих націоналістичних спілок. Майже в кожному з цих затяжних конфліктів число загиблих обчислюється десятками тисяч осіб, а в Камбоджі в 1975-1979 рр., коли влада в країні захопила лівоекстремістське угруповання “червоних кхмерів” на чолі з Пол Потом, в результаті геноциду, за різними оцінками, загинуло від 1 млн до 3 млн осіб.
У зарубіжній Європі в 90-х рр. епіцентром збройних конфліктів стала територія колишньої СФРЮ. Майже чотири роки (1991-1995) тривала тут громадянська війна в Боснії і Герцеговині, під час якої було вбито і поранено більше 200 тис. чоловік. У 1998-1999 рр. ареною великомасштабних військових дій став автономний край Косово.
У Латинській Америці збройні конфлікти найбільш характерні для Колумбії, Перу і Мексики.
Найважливішу роль у запобіганні та вирішенні таких конфліктів і контролі за ними грає Організація Об’єднаних Націй, головна мета якої й полягає у збереженні миру на планеті. Велике значення мають операції ООН з підтримання миру. Вони не обмежуються превентивною дипломатією, а включають також пряме втручання сил ООН (“блакитні каски”) в хід збройних конфліктів. За час існування ООН було проведено більше 40 такого роду операцій з підтримки миру – на Близькому Сході, в Анголі, Західній Сахарі, Мозамбіку, Камбоджі, на території колишньої СФРЮ, на Кіпрі і в багатьох інших країнах. Військовий, поліцейський і цивільний персонал з 68 країн, який в них брав участь, налічував близько 1 млн чоловік; близько тисячі з них загинули під час виконання миротворчих операцій.
У другій половині 90-х рр. ХХст. число таких операцій та їх учасників стало скорочуватися. Наприклад, в 1996 р. чисельність військ, задіяних у миротворчих операціях ООН, становила 25 тис. осіб, а перебували вони в 17 країнах: у Боснії і Герцеговині, на Кіпрі, в Лівані, Камбоджі, Сенегалі, Сомалі, Сальвадорі та ін. Але вже в 1997 р. війська ООН були скорочені до 15 тис. чоловік. І надалі перевагу стали віддавати не стільки військовим контингентам, скільки місіям спостерігачів. У 2005 р. число миротворчих операцій ООН було зменшено до 14 (в Сербії та Чорногорії, в Ізраїлі та Палестині, в Індії та Пакистані, на Кіпрі та ін.)
Зниження військово-миротворчої активності ООН лише почасти можна пояснити її фінансовими труднощами. Позначилося й те, що деякі з військових операцій ООН, що відносяться до категорії операцій з примусу до миру, викликали осуд багатьох країн, оскільки супроводжувалися грубими порушеннями статуту цієї організації, в першу чергу – основоположного принципу одноголосності постійних членів Ради Безпеки і навіть фактичною підміною його Радою НАТО. Прикладами такого роду можуть служити військова операція в Сомалі, “буря в пустелі” в Іраку в 1991 р., операції на території колишньої СФРЮ – спочатку в Боснії і Герцеговині, а потім в Косово, антитерористична військова операція в Афганістані в 2001 р. і в Іраку в 2003 р.
І на початку XXI ст. збройні конфлікти являють собою велику небезпеку для справи миру. Потрібно мати на увазі й те, що в багатьох районах подібних конфліктів, де військові дії припинилися, створилася обстановка швидше перемир’я, ніж міцного миру. Просто з гострої стадії вони перейшли в стадію напружених або потенційних, іншими словами, “тліючих” конфліктів.
Саме до цих категорій можна віднести конфлікти у:
- Таджикистані; Боснії і Герцеговині; Косово; Північній Ірландії; Кашмірі; Шрі-Ланці; Західній Сахарі; На Кіпрі.
Особливий різновид вогнищ таких конфліктів являють собою ще продовжуючі існувати так звані самопроголошені (невизнані) держави. Їх прикладами можуть служити:
- Республіка Абхазія; Нагірно-Карабахська Республіка; Південна Осетія; Придністровська Молдавська Республіка в СНД; Турецька Республіка Північного Кіпру; Арабська Демократична Республіка Сахари.
Досягнуте в багатьох з них з часом політичне і військове затишшя, як показує досвід, може виявитися оманливим. Подібні “тліючі” конфлікти і раніше таять в собі велику загрозу. Періодично конфлікти на цих територіях загострюються і Ведуться справжні військові дії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)