Збірка “Сонячні кларнети” – подія європейського масштабу. Художнє осягнення ліричним героєм гармонії світу і дисонансів революційної дійсності в збірці “Сонячні кларнети”. Єдність природи, почуттів людини й музики у поезіях “Арфами, арфами”, “Ви знаєте, як липа шелестить”, “Пастелі” – СИМВОЛІЗМ В УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРІ. ТВОРЧІСТЬ В. ВИННИЧЕНКА, П. ТИЧИНИ

Мета: ознайомити учнів із доробком Тичини, допомогти їм зрозуміти його вірші, у яких поєднано природу, почуття людини й музику; розвивати навички аналізу ліричних творів, уміння сприймати їх на слух і висловлювати власні думки про поезії; сприяти поглибленню творчої уяви й образного мислення учнів; виховувати зацікавленість творчістю письменника, бажання більше дізнатися про його життя і літературну діяльність.

Теорія літератури: символізм.

Обладнання: портрет письменника, збірка “Сонячні кларнети” різних років видань, картини А. Куїнджі, цикл “Пастелі” композитора Л. Дичко.

Тип уроку: комбінований.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

Слово вчителя. Після виходу у світ першої – дебютної – збірки поезій Тичини “Сонячні кларнети” його почали називати князем поетів. Книга вразила сучасників письменника незвичайним небесним звучанням, неповторною ритмікою і оригінальною образністю. Кожен рядок збірки підтверджував, що в українську літературу прийшов геніальний поет.

Сучасний літературознавець С. Гальченко переконано стверджує: “Творча особистість Павла Григоровича Тичини була багатогранною і складною. Він належав до тих великих талантів, які, за словами самого поета, не “замикаються в магічні кола”, а дослухаються до голосу людства. його поетичні твори в перші по – революційні роки викликали не тільки захоплення, але й заздрість і навіть озлобленість деяких читачів та соратників по перу”. Дійсно, рання творчість Тичини – унікальне явище в історії національної культури, подія європейського масштабу. І сьогодні ми ознайомимося із кращими зразками його ранньої поезії, спробуємо відчути її серцем і осягнути розумом, переконатися у її неординарності і полюбити.

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

1. Створити психологічний портрет П. Тичини

(Орієнтовний зміст виконання роботи. Геніальний поет, непересічна особистість, художник, талановитий музикант, інтелектуал, слабодухий, людина трагічної творчої долі, втрачений геній, поет-новатор, наївний, громадський і політичний діяч…)

2. Вікторина “Біографія П. Тичини”

1. Ким був батько Тичини? (Сільським дяком і регентом і одночасно – вчителем “школи грамоти”)

2. Хто звернув увагу на обдарування Тичини і порадив батькам вчити його далі? (Вчителька Пісківської земської школи Серафима Миколаївна Морачевська)

3. Назвіть перший відомий вірш Тичини. (“Синє небо закрилося…”, 1906 р.)

4. 1907-1913 роках – це роки навчання Тичини в… (Чернігівській духовній семінарії).

5. П. Тичина з 1911 року відвідував літературні “суботи”, які проводилися у… (М. Коцюбинського).

6. Павла Григоровича вабила не тільки поезія, а також… (Музика та живопис).

7. Як називалася перша збірка поетичних творів Тичини? (“Сонячні кларнети”)

8. У 20-і роки письменник був членом літературних угруповань… (“Гарт” та ВАПЛІТЕ).

9. Останньою художньо цінною книгою митця стала збірка… (“Вітер з України”).

10. Який твір став найбільшим здобутком Тичининої поезії воєнних часів? (Поема “Похорон друга”)

11. Коли помер П. Тичина? (16 вересня 1967 р.)

12. Назвіть відомі вам збірки поета.

IV. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Обмін учнів інформацією про збірку П. Тичини “Сонячні кларнети”

В усіх довідниках та енциклопедіях читаємо: “Сонячні кларнети”. А в Пісках, на батьківщині поета, зберігається раритетна тоненька книжечка з пишним соняхом на обкладинці і назвою – “Соняшні кларнети”.

“Сонячні кларнети” – перша збірка поетичних творів Павла Тичини. Вийшла вона в Києві в приватному кооперативно-видавничому товаристві “Сяйво” наприкінці 1918 року тиражем 1000 примірників. До неї ввійшли оригінальні твори (всього 29), що друкувалися в періодиці у 1914-1918 роках; деякі твори, які ніде не друкувалися до появи в збірці (“Не Зевс, не Пан…”, “Цвіт в моєму серці”, “Подивилась ясно…”, “Світає…”, “Туман” і “Вітер” із циклу “Енгармонійне”, “У собор. І – ІІ”, “Пастелі”, “На стрімчастих скелях”, “По хліб ішла дитина…”, “Скорбна мати. І – IV”, “По блакитному степу”, “Війна. І – ІІ”) та переспів вірша французького поета Анатоля Ле Браза “Колискова”.

Поезії, які увійшли до збірки, умовно можна поділити на три тематичні групи.

До першої належить лірика з пейзажними і любовними мотивами. (“Гаї шумлять”, “О, панно Інно…”, “Сонце” та ін.). Для них характерна образність та відображення розуміння законів природи.

До другої групи відносяться вірші, у яких розповідається про горе, яке принесла народу Перша світова війна (“Хтось гладив ниви”, “Іще пташки…”). У цих поезіях засуджується жорстокість і насильство. Поет майстерно передає найтонші настрої і почуття.

Третя група тематично поєднується з другою – це розповідь про революційні події та їхні наслідки для України. Письменник із позицій власного розуміння добра і зла, справедливості й народної моралі осмислює, що несе революція українському народові (“Одчиняйте двері”, “По блакитному степу” та ін.).

Збірка П. Тичини “Сонячні кларнети” відкрила низку “світлоносних книг”, стала новим словом в українській літературі. В. Стус так охарактеризував її: “У світі “Сонячних кларнетів” людину було возвеличено в космічному масштабі, там існувала гармонія людини і всесвіту”. Образ сонячних кларнетів виступає символом і вічно юної природи, і втіленням прагнень до всього сонячного, радісного. Поет висловлює мрію про щасливе життя. його не полишала віра в прекрасне й світле навіть тоді, коли він бачив людське нещастя).

У 1920 році в київському видавництві “Друкарь” вийшло друге видання “Сонячних кларнетів”. Письменник хотів включити до нього нові твори, але задуму не здійснив, поповнивши видання лише творами “О, панно Інно…”, “Світає…”, “А я у гай ходила…”, “Хор лісових дзвіночків” (уривок із поеми) та “Зелена неділя”. Художнє оформлення здійснив Олександр Лозинський.

Третє видання, Берлін – Київ, побачило світ у 1922 році. Художник – Роберт Лісовський.

Четверте видання вийшло без доповнень і налічувало п’ять тисяч екземплярів, вийшло воно у 1925 році у Харкові в Державному видавництві України. Із книги було вилучено твори “Зелена неділя” та “Війна. І – ІІ”. Художник не встановлений.

2. Слово вчителя

Говорячи про особливість поетичної творчості Тичини, Максим Рильський відзначав, що найкраща характеристика її – у виразі “музична ріка”, що “Тичина і пісня – брат і сестра”, що коли багатьох поетів називаємо за трафаретом “співцями”, то для Павла Григоровича слово “співець” – найприродніший епітет. Переконатися в цьому нам допоможе робота над ідейно-художнім змістом ранніх віршів поета, які ввійшли до першої його збірки “Сонячні кларнети”.

3. Робота над аналізом поезій П. Тичини

Інструктаж учителя щодо послідовності виконання роботи:

А. Учні знайомляться з переліком творів, запропонованих для аналізу, і обирають один із них для індивідуальної роботи.

Б. Індивідуальна робота. Самостійне опрацювання учнями поезій, запропонованих учителем. На дошці записані назви віршів: “Арфами, арфами…”, “Ви знаєте, як липа шелестить…”, “Пастелі” (кожен учень обирає одну поезію, опрацьовує її, потім учні об’єднуються у групи в залежності від вибраної поезії; учитель виконує роль консультанта).

За допомогою пам’ятки “Схема ідейно-художнього аналізу поетичного твору” кожен учень аналізує обраний вірш.

□ Тема поезії та провідні мотиви. Ідея. Жанр.

□ Образи, символи (якщо є) твору.

□ Настрій (мінор, мажор).

□ Художні засоби.

□ Віршований розмір, рима.

□ Ваші роздуми та почуття, навіяні поезією.

4. Робота в групах

У групу об’єднуються учні, які обрали один і той самий вірш. Таким чином утворюються 3 групи. Учні узагальнюють матеріал аналізу, зроблений кожним окремо, і складають список запитань до вчителя, якщо виникне потреба.

Аналізуючи поезії, звернути увагу на:

“Арфами, арфами…” – на оригінальність образів, майстерність алітерацій та асонансів, ритмомелодику у вірші.

“Ви знаєте, як липа шелестить…” – на здатність владно втягувати читача у свій внутрішній світ і засоби досягнення цього.

“Пастелі” – на поєднання символізму та імпресіонізму в циклі.

5. Співпраця учителя з учнями

Учитель роз’яснює незрозумілі моменти кожній групі перед їх виступом.

6. Представлення групами результатів своєї роботи

Алгоритм представлення

1. Виразне читання поезії.

2. Аналіз поезії за схемою ідейно-художнього аналізу поетичного твору.

“АРФАМИ, АРФАМИ…”

Арфами, арфами –

Золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонними:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Думами, думами –

Наче море кораблями, переповнилась блакить

Ніжнотонними:

Буде бій Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий…

Стану я, гляну я –

Скрізь поточки, як дзвіночки, жайворон,

Як золотий

З переливами:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Любая, милая –

Чи засмучена ти ходиш,

Чи налита щастям вкрай

Там за нивами:

Ой одкрий

Колос вій!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий…

1914

Поезія “Арфами, арфами…” з’явилася під впливом вірша М. Вороного “Блакитна панна”. Але коли М. Вороний подає зовнішній опис Весни, яка “лине вся в прозорих шатах, у серпанках і блаватах”, нагадуючи “Блакитну панну”, то твір Тичина – це гімн весні, порі року, коли природа відновлюється до життя. Уся поезія сповнена звуковими образами. Про радісну подію – оновлення природи – сповіщають своїм шумом, подібним до звучання золотої арфи, гаї, з небес линуть переливчасті співи жайворонка, потоки – як дзвіночки. І на фоні цієї симфонії створено розкішний зоровий образ-символ молодої весни:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Та весна несе не лише тепло і цвітіння, вона пробуджує і глибокі думи про майбутні бої:

“Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий…

Основний настрій твору – оптимістичний, життєствердний. Поезія сповнена радісного вітання життя, у ній повною мірою виявляється вітаїзм – бадьоре, оптимістичне світосприйняття. Головний герой – людина ніжної душі, спроможна глибоко відчувати навколишню красу, закохана в природу.

У вірші – чотири строфи. У першій ідеться про прихід весни, змальвано її дивну красу, живописний портрет: “…весна… Квітами-перлами Закосичена”. У другій автор говорить про передчуття життєвих гроз, які віщують плач. Але той плач “перламутровий”, тобто світлий. П. Тичина цим образом стверджує, що слід завжди боротися за своє щастя. У третій строфі ліричний герой милується красою весняної природи. Остання строфа – це звернення ліричного героя до коханої із закликом відкрити своє серце весні. У чотирьох строфах автор талановито передає нам зорову і слухову панораму весняної природи. У ритмомелодійному плані поезія нагадує звучання хору або ж оркестру.

Звукові образи вірша “Арфами, арфами…” вказують на те, що його автор був професійним диригентом. Сучасний дослідник Г. Клочек пише: “Арфами, арфами…” – ніби рука музиканта двічі плавно торкнулась струн, і вони обізвались далеким, тремтливим, ледь чутним звучанням. А потім швидкий темп:

Золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонними…”

Зорові образи свідчать, що письменник добре розумівся на живописі. Кольорова гама поезії досить широка: “блакить”, “перламутровий”, “вогневий”. Цей спектр допомагає відтворити складні почуття закоханого юнака. Завдяки такому поєднанню музики і живопису передано оптимістичний пафос радості зустрічі з весною!

Головні рядки поезії закінчуються чоловічими римами, наповнюючи твір нестримною енергією. Важливе значення для ритмомелодики твору мають і внутрішні рими: поточки – дзвіночки, золотими – голосними. Ілюзії широти і просторовості творові надає використання автором асонансу (особливо звука “а”, “о” та “і” довершують цю картину):

Арфами, арфами –

Золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонними:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

У творі автор використовує оригінальні неологізми: самодзвонними, ніжнотонними.

Персоніфікований образ дівчини-весни створено за допомогою таких художніх засобів: порівнянь (поточки, як дзвіночки, жайворон, як золотий), епітетів (весна запашна, бій вогневий, сміх, плач перламутровий), метафор (арфами обізвалися гаї, одкрий колос вій, йде весна запашна, квітами-перлами закосичена).

За вишуканими тропами (метафоричними епітетами, порівняннями) постає персоніфікований образ прекрасної дівчини, до ніг якої схиляються і квіти, і прозорі дощі, і громи, і веселки.

ВИ ЗНАЄТЕ, ЯК ЛИПА ШЕЛЕСТИТЬ

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі? –

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі.

Кохана спить…

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї? –

Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов’ї…

“Я твій”,- десь чують дідугани.

А солов’ї!..

Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

Орієнтовний зразок виконання роботи

Поезія написана 1911 року і є першим друкованим віршем Павла Тичини. Але незважаючи на це, він засвідчив неабиякий талант майбутнього символіста.

Вірш не включений до жодної збірки (пізніше входить до збірки “Сонячні кларнети”).

За жанром – це лірична мініатюра, шедевр інтимної лірики.

Тема вірша – передача емоцій, викликаних у душі ліричного героя почуттям першого кохання.

Ідея – уславлення гармонії, в основі якої – злиття мрій, переживань і передчуттів ліричного героя із природою, серед якої він знайшов однодумців і не почувається самотнім у своїх почуттях.

Художні засоби, наявні в цьому вірші, традиційні для інтимної лірики: епітети – старі гаї, місячні весняні ночі; метафори – сплять старі гаї.

Вірш написаний чотиристопним ямбом з усіченою стопою, жіноча рима чергується з чоловічою, римування – абабаа.

Поезія “Ви знаєте, як липа шелестить. “… наділена здатністю владно втягувати читача у свій внутрішній світ. І ми помічаємо це відразу, прочитавши заголовок. Адже фразу “Ви знаєте…” кажуть майже пошепки, найближчим знайомим. З її допомогою вимальовується смисловий ланцюжок Автор – текст – читач. Автор буквально заряджає читача атмосферою твору.

Складається він із двох шестирядкових строф, у яких перші рядки – запитання, а останні – ствердна відповідь. Така композиція поезії-мініатюри робить її стрункою і елегантною. Тичина використав прийом паралелізму, узятий з української народної пісні: шелестіння липи місячної весняної ночі й сон коханої, сон старих гаїв-дідуганів і солов’їне тьохкання. Намальована ця елегійна картина лаконічними засобами: короткі речення передають схвильований стан душі ліричного героя.

Нам легко уявити зображену в поезії життєву ситуацію: закоханому юнакові не спиться в цю прекрасну весняну місячну ніч. Він тінню блукає біля хати дівчини. У канві твору особливе навантаження несуть перші рядки куплетів, які складають одне питальне речення. І це питання змушує читача звертатися до власної пам’яті, щоб відтворити в ній пережиті місячні ночі. Тичина вдало використовує риторичне запитання, усвідомлюючи чітко його функцію – змусити читача вслухатися в тишу весняної ночі, щоб вирізнити в ній шелест листя.

Другий важливий змістовий прийом – це поєднання у реченні “У місячні весняні ночі?” таких понять, як місяць, весна, ніч. Саме по собі кожне з цих слів є носієм емоційного заряду. Тичина як здібний художник не міг цього не знати.

Місяць завжди був обов’язковим компонентом у зображенні весняної чи літньої української ночі, бо саме він надає зображуваним картинам особливого освітлення, а від того і особливої настроєвості. Згадаймо картини місячної ночі, створені Шевченком, Пушкіним, Гоголем, Куїнджі, і ми легко переконаємось, що кожний із названих митців з особливою ретельністю виписував місячне сяйво, надаючи йому якоїсь притягальної, навіть містичної сили.

Наступні рядки значно посилюють естетичний і емоційний потенціал твору. Місячна весняна українська ніч сповниться любовною пристрастю. І ця пристрасть, цей шал закоханості надає внутрішньому світу твору особливого енергетичного заряду:

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі.

Кохана спить…

Ось місяць, зорі, солов’ї…

“Я твій”,- десь чують дідугани.

А солов’ї!..

Поезія належить до жанру пейзажної лірики. У ній надзвичайно сильно відчутна єдність пейзажного образу і ліричного настрою. Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі. Вражають інтонації цього твору, ніжність, мелодика слова, чаруюча принадність пейзажних картин незрівнянної української ночі.

Можна також порівняти поезію П. Тичини “Ви знаєте, як липа шелестить…” і картину “Квіти і берізоньки ввечері” Катерини Білокур, які просякнуті ліричним настроєм. Для пейзажної лірики Павла Тичини і полотен Катерини Білокур притаманні справді новаторські відкриття у сфері музично-живописного синтетизму.

Фрагмент уроку із Інтернет-ресурсів

Вчитель. Тичининська ніч нагадує пізній вечір Катерини Білокур, відтворений на картині “Квіти і берізоньки ввечері”. (Учні розглядають картину.)

Ø Що єднає ці твори мистецтва? (Неповторний національний колорит. У поезії – весняний шелест липи (улюбленого дерева українців), а на полотні – берізки і квіти)

Учні продовжують порівнювати картину з поезією.

Композиція картини цікава. Квіти на полотні зібрані купками: угорі – пишні троянди на фоні білої березової кори, нижче – гордий червоний мак, ближче до глядача – буйні жоржини і ніжно-рожеві мальви. Праворуч з розмаїття зеленого тягнеться кущ оранжевої лілії і виглядає красолька. Майстерно виписані паничі, що в’ються вгору по березі, ввібравши темінь в чорну синь своїх великих очей.

Квіти, виплекані теплим сонцем України і буйною фантазією майстра живопису, віддають своє ніжне тепло прохолодному вечорові. Це, як і в Павла Тичини, справжня таємнича казка ночі. Спробуймо вдивитися і вслухатись у її чаклунську таїну.

Місячне проміння сипле й заливає стовбури білокорих берізок синяво-молочним сріблом, огортає легким серпанком дивні квіти невидимими пасмами, ніби сріблястими прозорими намітками, вкриває лілії, жоржини, маки, троянди, мальви, красольку. Тональні градації доведені художницею до віртуозності. Ми відчуваємо, що стовбури беріз і квіти, огорнуті вечірнім молочним туманом, зволожені. Листя мальв тримає тепло дрібнесенькими ворсиночками, а красолька холодніє росянистим нальотом вологи. Дивлячись на це квіткове панно, дивуєшся, як вдалося геніальній майстрині відтворити в ньому свіжість нічної прохолоди, вологість пелюсток, ніжний трояндовий і гіркуватий маковий, міцні жоржинові і красольчані запахи. Усе полотно сповнене урочистості і світломузики.

“ПАСТЕЛІ”

I

Пробіг зайчик.

Дивиться –

Світанок!

Сидить, грається,

Ромашкам очі розтулює.

А на сході небо пахне.

Півні чорний плащ ночі

Вогняними нитками сточують.

– Сонце –

Пробіг зайчик.

II

Випив доброго вина

Залізний день.

Розцвітайте, луги! –

: я йду – день –

Пасітесь, отари! –

: до своєї любої – день –

Колисково, колоски!

: удень.

Випив доброго вина

Залізний день.

III

Коливалося флейтами

Там, де сонце зайшло.

Навшпиньках підійшов вечір.

Засвітив зорі,

Прослав на травах тумани

І, на вуста поклавши палець,-

Ліг.

Коливалося флейтами

Там, де сонце зайшло.

IV

Укрийте мене, укрийте:

Я – ніч, стара,

Нездужаю.

Одвіку в снах

Мій чорний шлях.

Покладіть отут м’яти,

Та хай тополя шелестить.

Укрийте мене, укрийте:

Я – ніч, стара,

Нездужаю.

Словникова робота

Пастель – тут: картина, виконана м’якими кольоровими олівцями без оправи.

Флейта – духовий музичний інструмент у вигляді дерев’яної трубки. Один з найдавніших музичних інструментів. У доісторичні часи флейта вважалась символом життя, тому що грали на ній за допомогою дихання, тобто вдуваючи повітря.

Орієнтовний зміст повідомлення

У своїх творах П. Тичина торкається проблеми Людини і часу. Природа, а разом з нею і людина, знаходяться під владою плинності і руху в часі та просторі, вони постійно зазнають якихось змін. Втілено філософію часу і у циклі “Пастелі”.

Мініатюра “Пастелі” – тетраптих. це чотири самостійні поетичні твори, пов’язані спільним ідейно-тематичним змістом та мотивом. Поет зіставляє людське життя з добою. Чотири вірші – це чотири частини доби – ранок, день, вечір, ніч, і разом з тим – віхи людського життя, яке також має свій ранок, день, вечір і ніч. У першому вірші змальовано символічну картину ранку в природі, коли все чекає появи сонця: зайчик, ромашки, небо. Від першої пастелі віє чарами людського ранку – дитинства, яке оживає в казці про зайчика (можливо, тому, що ми називаємо сонячні промені зайчиками?). Інтонація вірша м’яка, милозвучна, вона просякнута довірливою безтурботністю і поезією духовної чистоти.

У пастелі переважають зорові образи: зайчик, що “ромашкам очі розтулює”, поява перших сонячних променів, що передається метафоричним образом вогняних ниток. Твір органічно пов’язаний із усною народною творчістю, де півень – символ сонця, світла, вогню, передвісник зорі, сходу Сонця, а, отже, пробудження життя. Не випадково існувала така його народна назва, як “будимир”, тобто “буди світ”. Можливо, опис: “А на сході небо пахне. Півні чорний плащ ночі Вогняними нитками сточують” пов’язаний із народним фразеологізмом “пустити півня”, тобто підпалити, охопити полум’ям пожежі. Адже ранкова зоря займається і палахкотить на сході, як пожежа, що пронизує темне ще небо вогняними стрілами.

Сонце – символ Всевидящого божества; Вищої космічної сили; центру буття та інтуїтивного знання; осяяння; слави; величі; правосуддя; Матері Світу; Центру; Бога-отця; Христа. Сонячне світло символізує щастя.

У цій мініатюрі – багата палітра кольорів. Зайчик викликає асоціації з сірим, пелюстки ромашок білі, а їхні “очі” – жовті, “плащ ночі” – чорний, промені сонця – вогняні нитки. Як і в казці, у творі відображено боротьбу світлого і темного, добра і зла.

Природа у Тичини персоніфікована, улюблений засіб поета проявляється в словесному малюнку: “Пробіг зайчик. Дивиться – світанок! Сидить, грається, ромашкам очі розтулює”.

Тичина використовує такий композиційний прийом, як строфічне кільце, тобто повторення однакових слів на початку і в кінці поезії – сонце – пробіг зайчик. Епістрофа “пробіг зайчик” ніби засвідчує остаточне народження ранку. Вона також наштовхує на думку, що і дитинство пробігло, як оцей зайчик, і вже не повернеться. Безсполучникове поєднання цих речень передає глибину асоціативних зв’язків і виражає ніби легкий музичний акорд, що завершує ніжну мелодію поезії.

А на зміну цій картині приходить інша:

Випив доброго вина

Залізний день.

Розцвітайте, луги! –

: я йду – день –

Пасітесь, отари! –

: до своєї любої – день –

Колисково, колоски!

: удень.

Випив доброго вина Залізний день.

Упевненою дзвінкою ходою крокує по землі літній день, який Тичина називає залізним: “Випив доброго вина залізний день”. Він посилає свої щедроти людям, природі: “Розцвітайте, луги!.. Я йду – день – пасітесь отари!”.

Другий вірш циклу “Пастелі” вражає закодованим вертикально – рухливим контрапунктом. У ньому просліджується переплетіння кількох змістових ліній: перша – це обрамлення “Випив доброго вина / Залізний день”. Друга – звернення ліричного героя до природи: “Розцвітайте, луги! -/…Пасітесь, отари! – / Колисково, колоски! -“. У третій передається внутрішній стан ліричного героя: “: я йду /: до своєї любої /: удень”. Четверта ніби освітлює змальовану картину “- день – / – день -“

Інтонація вірша – мажорна, оптимістична, ми відчуваємо на собі енергію дня, його бадьорі ритми, бачимо його стрімкий біг. У творі втілено переконання поета, що світ народжується з духу музики. Поетична метафора “Випив доброго вина залізний день ” надає художньому мовленню яскравості, образності і характеризує індивідуальний стиль письменника, який виявив творчу своєрідність у доборі художнього засобу.

Це цікаво

Після появи твору з’явилися різні відгуки на нього, серед них був і такий:

“Всякі вишукані звукові ефекти, алітерації й асонанси, вигадливий, мінливий ритм, вільний вірш, новотвори в мові – усе те, що в старшій нашій поезії лиш випадком проривалося, під впливом справді відчутої психічної потреби, робиться тепер звичайним знаряддям поета. З формального боку, в сфері техніки й віршової грамотності молоді прудко й далеко поступилися наперед,- так далеко, що встигли вже потрапити в осоружний шаблон і з новини зробити щось старезне, до давньої, можна сказати, безграмотності й незграбності повернувшись. Діалектика розвитку сміх собі робить з гордливих новаторів…

Був у нашій поезії час, коли віршова техніка переживала щось подібне – отой пещеної форми культ. Форма тоді була всім – та й виродилась потроху в безплідне фокусництво, порожню забавку; забуті нині письменники гралися в “акростихи”, здобували собі славу “раками” та іншими “кур’єзними віршами”, але це захоплення формою ані на йоту не запліднювалось свіжою думкою, подихом таланту. Не глибоко сягає людська пам’ять, і в новаторстві часто поважна давнина одригається…

Кокетування формою і тепер, як у старовину, доводить до занедбання власне форми, до несмаку й примітивного фокусництва, од якого не втік навіть найталановитіший нової поезії заступник, Павло Тичина, з такими, наприклад, витівками:

“Розцвітайте, луги!

: я йду – день –

Пасіться, отарні –

: до своєї любої – день –

Колисково, колоски! –

: удень”.

Я не знаю, чим ця оригінальна пунктуація краща за вірш із категорії “кур’єзних” у формі яйця чи пугара і чому справжньому поетові скортіло раптом бавитись у ці примітивні бурульки”. (З інтернет-ресурсів)

III

Коливалося флейтами

Там, де сонце зайшло.

Навшпиньках підійшов вечір.

Засвітив зорі,

Прослав на травах тумани

І, на вуста поклавши палець,-

Ліг.

Коливалося флейтами

Там, де сонце зайшло.

Ця поезія – яскравий зразок пейзажної лірики – твору, у якому передані почуття, настрої, переживання, емоції, викликані спогляданням картин природи.

У третьому вірші циклу “Пастелі” Павло Тичина розповідає про настання тихого літнього вечора. як і у перших двох мініатюрах, поет передає своє світобачення, використовуючи оригінальні метафори і асоціації, які вони викликають. Щоб передати прекрасну гармонію звуків і барв літнього вечора і досягти більшої точності і образності, автор використовує ряд метафор: “навшпиньках підійшов вечір”, “прослав на травах тумани”, “на вуста поклавши палець, – ліг”. У вірші можна виділити чотири мікро – теми: захід сонця, прихід вечора, його дії до моменту, коли вечір “ліг”.

У поезії провідний мотив – мотив світла, який поєднано з мотивом музики: “Коливалося флейтами / Там, де сонце зайшло”. ці слова звучать загадково, казково. Здається, автор не тільки бачить захід сонця, а й чує його. Як звуки флейти, так і кольори неба після заходу сонця зворушують серце, будять у ньому неймовірно прекрасні почуття, які неможливо передати простими словами.

ІV вірш циклу – це поетичний опис ночі. Від інших трьох поезій він відрізняється відсутністю ускладнених словесних метафор. Головна образність – у використаній персоніфікації.

Ніч – стара, недужа жінка – шепоче:

Укрийте мене, укрийте:

Я – ніч, стара, нездужаю.

Одвіку в снах мій чорний шлях.

Покладіть отут м’яти, та хай тополя шелестить.

Укрийте мене, укрийте:

Я – ніч, стара, нездужаю.

Змінилася пора доби (і етап людського життя) – і змінюється інтонація, настрій та ритм поезії, яка характеризується колоритом звичайної розмови. Автор використовує усно-розмовні конструкції, слова (отут, та хай), які надають творові інтимізуючого підтексту. У це синтаксично просте, побутове мовлення природно, непомітно входить образ високого поетичного стилю: “Одвіку в снах / Мій чорний шлях”.

Ніч асоціюється з мороком, на зміну життю приходить темрява, яка несе з собою смертельне оціпеніння і холод. Тривожності звучанню вірша надає використання алітерації “р” – “укрийте мене, укрийте, я – ніч стара”. ця частина циклу – цілковитий психологічний контраст до попередніх частин. Завмираюче звучання ледь чутного голосу, тихий кінець, немов кінець самого життя. У вірші відчувається внутрішня тривога, бо тривожна і людина, яку переслідують нещастя, війни, неспокій світу навколишнього. Тут передано типову для модерністів ХХ століття філософію.

У поезії поєднано символізм і імпресіонізм. Поет створює образ, який ще не склався в повну картину, це справжня “поезія натяків”. Тичина залишає право читачеві, який володіє чутливою душею та творчою уявою, самому створити тільки окреслений автором образ-думку. Основний колір поезії – чорний, символ темряви, зла і смерті, процесів гниття і затемнення. Також у творі наявні й інші символічні образи.

М’ята символізує очищення і відвернення злих духів, уособлює смуток і горе.

Тополя – символ жіночого й дівочого суму, уособлює тонку натуру, чутливу до впливу років та оточення. Як тополя не любить рости одна, так і людина не може жити самостійно, їй потрібна підтримка або хоча б присутність її рідних, друзів, знайомих. Рослини асоціюються із зеленим кольором, який є символом природи і молодості.

“Пастелі” за особливістю строфічної будови – верлібр. його мелодійність забезпечується асонансом – концентрованим повторенням голосних звуків.

Довідка

Верлібр (вільний вірш) – вірш без рими й упорядкованого розміру, з довільним чергуванням рядків різної довжини.

“Пастелі” Павла Тичини – опис світанку, дня, вечора, ночі – назавжди увійшли в скарбницю світової лірики. Словом, художнім образом передав тут поет ніжні кольорові відтінки, тони ранкового неба, сонячного дзвінкоголосого дня, мерехтливих вечірніх сутінок і втомленої чорної ночі. Автор чітко виписав обриси чотирьох різних зображень, які завдяки поетичному слову поєднують кольорове й звукове багатство природи.

V. КОНТРОЛЬ І КОРЕКЦІЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

1. Слово вчителя

Сьогодні ми маємо можливість порівняти пейзаж у різних видах мистецтва: у живописі, у музиці й у художньому творі; пейзаж, створений за допомогою фарб, нот і за допомогою слова. Художник А. Куїнджі створив картини, на яких зобразив захід сонця, а композитор Л. Дичко поклала на музику цикл П. Тичини “Пастелі”, який уперше виконала співачка Л. Кнорозок 6 березня 1972 року в залі Спілки композиторів України. З цим твором Л. Дичко і співачка Е. Акритова завітали до Павла Тичини додому, аби його виконати і почути враження поета. Він послухав оригінальний опус, оцінив схвально, але сказав, що ця музика для нього надто складна.

2. Робота з картиною

Учні розглядають пейзажні картини Архипа Куїнджі, неперевершеного майстра картин, які вражають багатством відтінків і “світяться” живим світлом, прослухують цикл “Пастелі” Л. Дичко, звертають увагу на позицію автора у зображенні однієї й тієї ж картини. Наприклад, змальовуючи вечір, кожен автор приверне увагу до інших деталей.

Обмін думками і враженнями.

3. Скласти тематичний словниковий диктант “Людина і природа” (іменники), навіяний поезіями П. Тичини

Наприклад: буяння, споглядання, краса, спокій, багатство, різноманітність, пейзаж, дбайливість, бережливість, спокій…

VI. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО

Висловіть свої враження і думки щодо авторських неологізмів П. Тичини (поезія “Арфами, арфами…”).

VI. ПІДСУМОК УРОКУ

Інтерактивна вправа “Мікрофон”

Закінчити думку:

□ Я для себе сьогодні відкрив…

□ Моя думка про Тичину…

□ Я порекомендував би друзям…

VIІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Повторити матеріал уроку.

Підготувати відповідь на питання: “Як виявляється єдність природи, почуттів людини й музики у вивчених поезіях П. Тичини”.

Робота творчого характеру. Під впливом поезій П. Тичини написати вірш – зразок пейзажної чи інтимної лірики. Використайте створені вами неологізми.



(2 votes, average: 2.50 out of 5)