Збереження і підтримка біологічного різноманіття на екосистемному рівні
Підтримка біорізноманіття на екосистемному рівні частково досягається за рахунок традиційних природоохоронних методів, спрямованих на регулювання або зміна окремих екологічних факторів або форм антропогенних впливів. Наприклад, часто пропонується скорочення забруднення, ерозії, дотримання культури землеробства і скотарства.
Однак основний спосіб збереження і підтримання біорізноманіття на екосистемному рівні – це виділення ділянок (територій і акваторій) з різним природоохоронним режимом.
Такі ділянки зазвичай істотно розрізняються по природоохоронному режиму. Заповідники – території з найбільш жорсткими обмеженнями на діяльність людини. У Росії заповідники – науково-дослідні установи. Їх території зазвичай включають непошкодженими або слабо порушені екосистеми. Тут заборонена будь-яка господарська діяльність. Менші обмеження типові для національних парків, заказників і пам’яток природи.
Деякі з таких ділянок охоронялися протягом століть. Але переважна їх більшість була створена в XX столітті, коли втручання людини в життя природи в багатьох районах Землі стало катастрофічним. Один із сучасних підходів до виділення охоронюваних ділянок – визначення положення тих місць, де різноманітність видів найбільш велике.
Будь-яка екосистема не може існувати без сусідів. Як ви знаєте, нерідко основні особливості екосистеми визначаються потоками речовини та енергії з сусідніх екосистем. Саме тому при створенні охоронюваних природних об’єктів необхідно враховувати їх взаємозв’язок з оточенням.
Важлива риса всіх екосистем – їх динамічність. Неможливо законсервувати екосистему на якійсь стадії розвитку, навіть клімаксной. Розвиток буде обов’язково тривати. Це означає, що територія, що охороняється повинна включати в себе екосистеми, що знаходяться на різних сукцессіонних стадіях. Тільки в цьому випадку будуть зберігатися види, що визначають розвиток екосистеми на тому чи іншому етапі.
Кожен об’єкт, що охороняється ділянка обмежена по площі, тому в його межах різноманітність може підтримуватися лише на нижчому рівні, ніж на вихідній більшої площі. За теоретичними оцінками, заповідник або резерват площею 10 кв. км втрачає 3 з кожних 10 видів, що мешкають в його околицях на площі 100 кв. км. Це прояв так званого ефекту інсулярізаціі (лат. Insula – острів), пов’язаного з обмеженням площі і появою перешкод, що руйнують природні популяції видів.
Найбільш відомий приклад інсулярізаціі – це о. Барро-Колорадо, що утворився в 1914 р при затопленні Панамського каналу і майже відразу отримав статус заповідної. За півстоліття з 208 раніше гніздилися тут видів птахів зникло 48. За теоретичними розрахунками середній заповідник (близько 4000 кв. Км) через півстоліття повинен втратити 11% видів великих ссавців, а через 500 років – майже половину (44%).
У загальному вигляді ці процеси описуються моделлю рівноваги Мак-Артура і Вілсона для острівних умов. Відповідно до цієї моделі видовий склад ізольованих ділянок знаходиться в стані динамічної рівноваги між імміграцією з районів, службовців джерелом заселення (наприклад довколишнього континенту), і вимиранням колоністів.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)