Західноєвропейський героїчний епос (французький, іспанський, німецький) – Література епохи Середньовіччя

Наприкінці XI століття у країнах Західної Європи вже були утворені феодальні держави зі своєю ієрархією, із привілейованим прошарком знаті, із більш досконалою, різноманітною за жанрами і змістом літературою. На території сучасної Франції жили кельтські племена, галли, які зазнали впливу римської культури в мові, шкільництві, державно – адміністративній системі. У добу зрілого Середньовіччя значно розвинувся класичний готичний епос, який розповідав про славні події і національних звитяжців. Класичний епос перш за все підкреслював національність свого героя, звертав увагу на захист ним рідної землі, міфологізував реальних осіб, ідеалізував лицарські якості свого богатиря, надавав ваги його гідному противникові, детально описував зброю і обладунки, давав свою оцінку подіям і особам. На відміну від архаїчного епосу, героїчний епос чітко підкреслював патріотизм, опоетизовував не вигадані битви з чудовиськами, а реальні події і реальних героїв, які протистоять іноземним завойовникам.

У давній Франції старофранцузькі героїчні поеми виконували жонглери – завсідники ярмарків, королівських бенкетів, майданів, людних місць тощо, які могли виконувати твір навіть кілька днів підряд, якщо він був великий за обсягом. До XII століття епічні твори виконувались із пам’яті, вони створювалися кількома поколіннями авторів. Французький епос переважно торкався таких тем, як захист батьківщини від ворогів, служба королю і міжусобні війни між можновладцями. Як правило, у творах ішлось про короля Карла Великого (королівський цикл), де король поставав як ідеальний володар, мудрий і справедливий, який стоїть на сторожі свободи, держави і справедливості (до цього циклу належить найвідоміший твір “Пісня про Роланда”). Інший цикл – про Гільйома д’Оранж, де розповідається про вірного васала, який служив далеко не ідеальному королю і, незважаючи на невдячність сюзерена – володаря, завжди йому допомагав – поспішав виручити з біди, захистити батьківщину. Третій цикл епічних старофранцузьких поем – феодальний цикл “Доона де Майанс” про міжусобиці між вельможами та про їхню непокору королівській волі. В основу найславетнішого твору “Пісня про Роланда” лягли реальні події, пов’язані із невдалим походом Карла Великого в Іспанію, під час якого король, здобувши низку перемог, змушений був відступити перед рішучою відсіччю маврів, втративши свого небожа графа Роланда. У поемі події викладаються дещо по-іншому. Центральними подіями твору стають: війна Карла Великого із маврами; намагання короля маврів Марсілія хитрощами зберегти свою державу і обманути Карла; вороже ставлення графа Ганелона до свого пасинка лицаря Роланда і дії Ганелона, спрямовані на помсту Роландові; загибель ар’єгарду (загін війська, що йде позаду, останнім) Роланда і його самого.

У поемі протиставляються два аспекти, втіленням яких є ідеальний лицар Роланд, який віддав життя за честь і славу рідної Франції, за Бога і короля, і його антипод Ганелон – лицар, але і зрадник, інтриган, який, зневаживши інтереси батьківщини і короля, вирішив вдатись до особистої помсти Роландові, влаштувавши королівському війську пастку, змовившись із ворогами. В образі Роланда розкривається ідея патріотизму і відданості батьківщині, бо найнебезпечніше завдання (прикривати відступ армії короля) Роланд сприймає як почесне доручення в інтересах своєї країни. Лицарська честь не дозволяє йому навіть під час нерівної битви із ворогом, що зненацька напав на французькі загони, покликати на допомогу. Тричі просить Роланда його друг Олів’єр засурмити в чудодійний ріг Оліфант, і тричі лицар відмовляється це зробити, бо воліє краще загинути, ніж зазнати безчестя. Так у нерівній битві гине Роланд, дванадцять перів Франції і увесь загін. Духовна краса, звитяга Роланда розкривається у сцені його прощання із товаришами, своїм мечем, у його словах про долю Франції. “Пісня про Роланда” містить цінну інформацію про етичні звичаї про дворі короля, про ставлення християнських воїнів до нехристиянського світу, про озброєння лицаря XI-XII століть, про уявлення давніх французів про жіночу вірність коханому лицарю тощо.

Приблизно в II-IV століттях Іспанія була християнізована після панування там римлян. На початку VIII століття вона зазнала вторгнення африканських маврів і арабів, яким вдалося захопити майже всю територію за винятком гірського королівства на півночі (Астурія), яке мужньо протистояло завойовникам. Із XI ст. у цій визвольній боротьбі значну роль відігравала нова іспанська держава Кастилія. Відвоювання іспанцями своєї власної території називалося реконкістою, особливо успішною вона була в XI-XIII століттях і хоча нею керувала знать, проте головною силою у боротьбі було дрібне лицарство, міщани і селяни. Завдяки патріотизмові іспанців їх держава під кінець XV ст. була повністю звільнена від ворога.

Щодо літератури середньовічної Іспанії, то народна поезія цього періоду не збереглася, бо іспанське духівництво не вважало її вартою записування. Серед збережених пам’яток героїчного епосу, в якому розповідалося про боротьбу із маврами, міжусобиці між іспанськими можновладцями та про війну за незалежність Кастилії, найвідомішою є “Пісня про Сіда” (“Пісня про мого Сіда”) та її продовження “Родриго”. Головним персонажем іспанського героїчного епосу є Сід – реальна історична особа на ім’я Родриго Діас де Бівар, якого маври називали Сідом, що арабською мовою перекладається як “пан”. Цей хоробрий іспанець керував військами короля Кастилії і мав величезну повагу серед друзів і навіть ворогів. У добу реконкісти він звільнив значну частину Іспанії, зокрема Валенсію, вирізнявся з-поміж сучасників мудрістю, державницьким ставленням до подій, суворим характером, величезним авторитетом. Саме вказані твори і є близькими до історичних подій, зразками героїчного епосу про життя і подвиги Родриго Діаса де Бівара.

“Пісня про Сіда” була створена у XII столітті, ймовірно в Кастілії, яка тоді вважалася центром народної поетичної творчості. Дія твору розпочинається з розповіді про вигнання Сіда з рідної землі, яку він змушений покинути після конфлікту з королем Альфонсом. Король дав йому дев’ять днів на те, аби він виїхав за межі країни і під страхом смерті заборонив будь-кому давати харчі і притулок його загонові. Попрощавшись із родиною, Сід виконує несправедливу вимогу. До його війська приєднуються люди – бідні лицарі, міщани, селяни, готові боротись із ворогами. Здобуваючи перемоги, Сід відсилає частину здобичі королю, прагнучи помиритись із ним заради спільної боротьби із маврами-загарбниками. Цьому присвячена перша частина епосу – “Вигнання”. У другій частині (“Пісня про весілля” або інша назва “Заміжжя доньок Сіда”) йдеться про здобуття Сідом міста Валенсії і про його подарунок королеві – 100 найкращих коней, у результаті чого Альфонс згоден на примирення і на повернення родини Сіда, крім того він підтримує знатних вельмож як женихів для дочок Сіда. З поваги до монарха, але з важким серцем і поганим передчуттям герой епосу погоджується на шлюб, тому що вибір Альфонса йому не до душі. Ця частина твору розповідає і про розкішне весілля інфантів короля з дочками Сіда. У третій частині (“Пісня про Корпес” або “Безчестя в дубовому лісі Корпес”) розповідається про велику кривду і безчестя, якого завдали дочкам Сіда, а отже, і йому самому зяті, помстившись беззахисним жінкам за насмішки і глузування Сідових васалів (бо обидва інфанти були нікчеми і боягузи). Коли, на вимогу Сіда, король викликає до себе зятів-кривдників, герой епосу вимагає від молодиків повернути мечі, ним подаровані, посаг дочок, який уже витрачений, і викликає наостанок молодих негідників на поєдинок, в якому їх перемагає і прилюдно називає зрадниками. Зрештою своїм дочкам Сід знаходить гідних чоловіків – королів Наварри і Аррагона.

У “Пісні про Сіда” подано не лише героїчний фон подій, а й розповідається про побут і особисте життя, при чому переважає оптимістичне сприйняття, перемога справедливості і героїзму над підлістю і безчестям. У творі немає характерної для героїчного епосу гіперболізації, фантастичних епізодів, у ньому відсутній мотив національно-релігійної нетерпимості чи фанатизму. Герой епосу Сід був шляхетний і милосердний до ворогів, адже війна для нього – спосіб захистити свою честь, свободу і повернути ласку короля. Крім цього, він справедливий і турботливий батько, який не пробачить зневаги своїх дітей. З часом “Пісня про Сіда” завоювала неабиякий успіх серед поетів-поціновувачів, які ставили її на один рівень із творами Гомера, а драматург Корнель написав за її мотивами знамениту трагедію “Сід”.

Героїчний німецький епос постав у XII-XIII ст. і не мав таких виразно національних рис, як французький та іспанський. Його герої не були яскравими захисниками рідної землі, а подвиги їхні здебільшого полягали у відстоюванні родових інтересів та особистих амбіцій. Основним персонажем племінних епічних німецьких пісень був Етцель (Аттіла) – вождь гуннів, який здійснював завойовницькі походи проти інших народів. Найпоширенішими жанрами німецького фольклору були байки, епічні пісні, шванки (розповіді з комічним та повчальним змістом). У XII-XIII століттях великого розквіту зазнала поезія вагантів (мандрівних співців-акторів), німецька лицарська лірика (міннезанг), лицарський роман. На основі героїчних пісень згодом розвинулась епічна поема, яку використовували шпільмани (у середньовічній Німеччині блазні, мандрівні співці-музиканти).

Найвизначнішою пам’яткою німецького середньовічного епосу є “Пісня про Нібелунгів”, створення якої датоване початком XIII ст., а поява у друкованому вигляді – серединою XVIII ст., добою Просвітництва. Твір починався уславленням дивовижної вроди дівчини Кримхільди – королівни, якою опікуються брати-королевичі. Вона живе у Бургундії. У неї закохався богатир, королевич Зігфрід, який уславився численними перемогами над драконом, чаклуном та ін. Прибувши до двору короля Гунтера (брата Кримхільди), він провів там рік, беручи участь у розвагах і сподіваючись посвататись до красуні, а також разом зі своїми відважними лицарями і військом допоміг королю Гунтеру подолати ворогів. Король згодився віддати сестру за Зігфріда, але попросив його про лицарську послугу – допомогти здобути ісландську королеву – богатирку Брунхільду, бо вона ставила перед женихами умову: подолати її у змаганні або накласти головою. Зігфрід допоміг Гунтеру і, обманувши Брунхільду, переміг її у поєдинку. Він приборкав її, і в шлюбну ніч недотораканою передав королю Гунтеру. Отримавши за це кохану Кримхільду, він повернувся додому. Але через десять років під час сварки між королевами Кримхільдою і Брунхільдою таємниця була розкрита й ображена богатирка знищила Зігфріда за його хитрощі.

Друга частина пісні розповідає про події через 13 років, коли Кримхільда, в якої було відібрано скарби Нібелунгів, виходить заміж за могутнього Етцеля і, умовивши чоловіка запросити в гості її родину з васалами (серед яких були і її кривдники), влаштовує прямо на бенкеті жахливу різанину, під час якої у вогні пожежі було знищено тисячі людей. Кримхільда віддає наказ убити свого брата Гунтера. Старий лицар Хільдебрант, вражений її жорстокістю, убиває Кримхільду. Так у міжусобицях загинув рід бургундських монархів-нібелунгів.

Постать Кримхільди у творі зазнає разючих змін, адже спочатку вона була ніжною, вірною, доброчесною і готовою на самопожертву заради кохання до ідеального лицаря Зігфріда. Але підступність брата і його васалів, помста Брунхільди її коханому чоловікові зробили її безжальною, нещадною: вона не вибачила зрадникові і вбивці Хагену, якому спочатку довіряла таємницю невразливості Зігфріда, його віроломного убивства коханого чоловіка, і власноруч відтяла йому голову мечем. Таке змалювання жінки, здатної на вчинки неймовірно мужні і жорстокі, було для німецького епосу традиційним (згадаймо валькірій). Наприклад, Брунхільда була готова помірятися силою із будь-яким чоловіком і стати дружиною тільки сильнішому за себе. Ідеальним і трагічним є образ Зігфріда, з іменем якого пов’язане уявлення про шляхетність, фізичну силу, красу почуттів і радість життя. Вірного, великодушного і мужнього, його зраджують носії варварської поведінки, підступності і низьких душ. Навіть частини його імені перекладаються як “перемога” і “мир”, так само, як і Ахілл Гомера, він мав єдине вразливе місце (у Зігфріда – на спині між лопатками), куди його поцілив списом зрадник.

“Пісня про Нібелунгів” не має високого патріотичного пафосу “Пісні про Роланда”, не має почуття національної єдності “Пісні про Сіда”. Головна тема у ній – помста, кривава ворожнеча між родичами, жадоба багатства. Науковці пояснюють відсутність патріотичних чи визвольних мотивів тим, що в основі твору лежать пісні, які виникли ще в далекому архаїчному періоді, а не в епоху усталеної державності.

Принагідно необхідно зауважити, що героїчний епос був широко представлений і у слов’янських народів: болгарські та сербські національні пісні, сербохорватські докосовські і косовські пісні (про боротьбу з турецькими загарбниками, про битву на Косовому полі) тощо. Поряд із героїчним епосом Франції, Іспанії та Німеччини вони були яскравою сторінкою культури південних слов’ян.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Західноєвропейський героїчний епос (французький, іспанський, німецький) – Література епохи Середньовіччя