Засоби, які пригнічують активність ангіотензинперетворюючого ферменту

Тиск крові в судинах на шляху від серця (артеріальний тиск) є важливим показником здоров’я людини. Природа наділила наш організм досконалою системою регуляції кров’яного тиску, в якій беруть участь серце, що працює як насос, нирки, що впливають на об’єм циркулюючої крові, і кровоносні судини, які надають певний опір току крові.

Механізм регуляції артеріального тиску складний і багатоступінчастий, але в будь-якому випадку результатом є зміна величини загального периферичного судинного опору або серцевого викиду (або того й іншого). Саме ці показники і визначають рівень артеріального тиску.

Одним з медіаторів системи регуляції артеріального тиску є ангіотензин (від “ангио” – судинний і “ТЕНЗО” – напруга), який утворюється у відповідь на зниження тиску і робить сильний судинозвужувальну дію. В результаті опір току крові збільшується, і артеріальний тиск підвищується. Протилежне йому, судинорозширювальну дію надає ще один посередник – брадикинин, який крім цього стимулює також вироблення інших судинорозширювальних речовин – простагландинів.

Ангіотензин існує в двох формах – неактивній (ангіотензин I) і активної (ангіотензин II), в яку він переходить під впливом специфічного ферменту (АПФ).

Ангіотензин II надає найсильніше судинозвужувальну або прессорное (тобто стискає) дію з усіх утворюються в організмі (ендогенних) біологічно активних речовин. Іншими біологічними функціями ангіотензину II в організмі є стимулювання секреції альдостерону і норадреналіну, що підсилюють його ефект, спрямований на підвищення артеріального тиску (гіпертензивний ефект), а також інактивація брадикініну, який надає, як ми вже відзначали, судинорозширювальну дію.

Кров’яний тиск варіює залежно від періоду людського життя, активності людини і навіть часу доби. У новонароджених і дітей воно істотно нижче, ніж у дорослих, і з віком спостерігається тенденція до його підвищення. У період інтенсивної діяльності тиск вище, ніж в моменти відпочинку. Протягом доби найвище тиск відзначається вранці, а найнижче – вночі, коли людина спить. У нормі всі коливання, що виникають в результаті емоційного, фізичного напруження або інших чинників, нівелюються і гасяться системою регуляції. Однак при тривалому впливі факторів ризику і при певних захворюваннях механізм регуляції артеріального тиску порушується і в результаті звуження просвіту судин (вазоконстрикції) або збільшення частоти серцевих скорочень виникає стійке підвищення артеріального тиску, що вимагає застосування ліків.

Підвищений артеріальний тиск називають гіпертензією, або гіпертонією. Високий кров’яний тиск зменшує тривалість життя. Пошкодження судин під дією високого тиску веде до погіршення кровопостачання багатьох органів. Найбільш небезпечними ускладненнями, які можуть виникнути при важких формах гіпертонії, є інсульт, гіпертонічний криз, гостра серцева недостатність, погіршення зору і розвиток сліпоти, ниркова недостатність.

Оскільки ангіотензин II є однією з причин виникнення підвищеного артеріального тиску, а синтезом його з ангіотензину I управляє АПФ, то творці ліків припустили, що речовини, які гальмують або пригнічують активність цього ферменту (інгібітори) можуть ефективно знижувати артеріальний тиск. Це припущення себе повністю виправдало, і в даний час є ціла група інгібіторів АПФ, що розрізняються по силі і тривалості дії. Всі вони зменшують продукцію ангіотензину II і, отже, знижують артеріальний тиск.

Позитивні ефекти інгібіторів АПФ не обмежуються тільки антигіпертензивну дію. Вони покращують кровотік в нирках і активують системи організму, відповідальні за зниження артеріального тиску (депресорні системи). Зниження артеріального тиску і загального периферичного судинного опору веде до зниження навантаження на серце і сприяє збільшенню серцевого викиду. Інгібітори АПФ знижують також вміст альдостерону, що призводить до виведення з організму іонів натрію і затримки іонів калію. Розширюються і венозні судини, внаслідок чого зменшується повернення крові до серця (переднавантаження) і тиск в легеневій колі кровообігу. Зменшуючи утворення ангіотензину II не тільки в плазмі крові, але і в серці, інгібітори АПФ перешкоджають розширенню (дилатації) лівого шлуночка серця і збільшення його розмірів (гіпертрофії). Ці ліки сприятливо впливають на коронарний кровотік, збільшуючи його швидкість і зменшуючи навантаження на стінки шлуночків, запобігають негативний вплив сечогінних засобів (діуретиків) на електролітний баланс. Припинення прийому інгібіторів АПФ не призводить до синдрому відміни, тобто не викликає підвищення артеріального тиску і збільшення навантаження на серце.

Такий спектр фармакологічних властивостей інгібіторів АПФ обумовлює основні показання до їх застосування – артеріальна гіпертензія і серцева недостатність. Крім цього, вони можуть використовуватися і при ішемічній хворобі серця, особливо коли стенокардія поєднується з підвищеним кров’яним тиском.

Інгібітори АПФ при гіпертонічній хворобі застосовують як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з діуретиками або бета-адреноблокаторами. Діуретики практично завжди підсилюють антигіпертензивнудію інгібіторів АПФ, і їх застосування дозволяє проводити лікування при менших дозах. Однак спільне використання з калійзберігаючимидіуретиками може викликати підвищений вміст калію в організмі (гіперкаліємію). Подібний ефект виникає і при споживанні харчових добавок з калієм або прийомі препаратів калію. Нестероїдні протизапальні засоби (індометацин, ібупрофен, ацетилсаліцилова кислота та інші), як правило, зменшують гіпотензивну дію інгібіторів АПФ, що пов’язано з їх здатністю пригнічувати синтез простагландинів, що беруть участь в процесах розширення судин.

Інгібітори АПФ відносять до числа найбільш ефективних засобів для лікування серцевої недостатності. Вони зменшують її виразність і збільшують середню тривалість життя у цій категорії хворих. Їх можна також приймати з метою профілактики розвитку і прогресування серцевої недостатності, зокрема, після перенесеного інфаркту міокарда.

Лікування інгібіторами АПФ можна проводити тривало. Дозу і час прийому лікар підбирає індивідуально. Багато препаратів можна приймати лише 1 раз на добу.

Як правило, інгібітори АПФ відрізняються від інших антигіпертензивних засобів добре переноситься, частота побічних дій у них незначна. Найбільш типовими побічними ефектами є реакції підвищеної чутливості (висип, лікарська лихоманка, ангіоневротичний набряк), сухий дратівливий кашель, гіперкаліємія, порушення смаку. При певних умовах, особливо при застосуванні високих доз у хворих з нирковою недостатністю, може з’явитися білок в сечі (протеїнурія) і зменшитися кількість лейкоцитів в крові (лейкопенія). Після прийому початкових доз у деяких хворих з високою активністю реніну – ферменту, що каталізує утворення ангіотензину I, або отримують діуретики, може істотно знизитися артеріальний тиск (розвинутися гіпотензія).

Завжди слід пам’ятати, що, незважаючи на наявність загальних властивостей у інгібіторів АПФ, кожен препарат (тобто представлене в певній лікарській формі та дозуванні конкретне діюча речовина) може мати свої особливості дії і пов’язані з цим показання, протипоказання, побічні ефекти, режими дозування і інші характеристики. Тому, перш ніж почати прийом ліків, необхідно детально вивчити вкладену в упаковку інструкцію і отримати консультацію лікаря.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Засоби, які пригнічують активність ангіотензинперетворюючого ферменту