Зарубіжний дитячий фольклор
Знайомство з фольклором інших народів – істотний етап у формуванні внутрішнього світу дитини, перший крок на шляху осягнення різноманіття культурного простору планети. Але розширення кругозору відбувається поступово. Відомо, що в ранньому віці діти вважають за краще слухати одне і те ж твір день у день. Повторення допомагає незміцнілий свідомості впорядкувати, систематизувати уявлення про навколишній світ. Природний інтерес до таємничого, незвичайного найбільш повно задовольняється казкою, яка стає своєрідною “середовищем існування” для істоти, що не вміє поки розмежовувати неспання і сон, реальність і вигадка.
Дорослішаючи, діти вже не живуть в казці, а грають в неї. Змінюється і загальна установка на сприйняття казкового фонду. Тепер дитина хоче почути або прочитати якомога більше різних казок. Спочатку легше сприймаються твори, схожі на російські. Так, білоруська казка “Рукавичка” викликає в пам’яті забавний теремок, в якому знайшли притулок безліч звіряток з російської казки, а спритний Жихарка, який обдурив Бабу Ягу, вірно асоціюється з Івашечкой або Терешечку. Те ж схожість юний слухач виявляє в східнослов’янських казках про чудесні конях – Сівка-бурці або коники-горбунок, про шкідливої Козі-дерезі і ін.
Зарубіжний фольклор
Звернення до зарубіжного фольклору – ще один важливий крок на шляху приєднання до світової культури. Це добре розуміли класики радянської дитячої літератури – С. Я. Маршак і К. І. Чуковський. Коло дитячого читання також значно збагатили переклади Б. В. Заходера, І. П. Токмаковой, В. Д. Берестова.
У зарубіжному дитячому фольклорі знаходимо ті ж види творчості, що і в російській: колискові пісні, примовки, лічилки, дражнилки та ін. Багато спільного і в системі образів, але своєрідність поетичною бачення дійсності, що відрізняє різні народи, допомагає по-іншому поглянути на знайомі явища. У будь-якому куточку Землі батьки люблять своїх дітей, піклуються про них. Ласкава мама оберігає спокій своєї дитини. У всьому світі у дорослих загальні турботи – вчасно укласти дітей спати, а рано вранці підняти з ліжка. Вечорами на допомогу батькам приходить добрий Оле Лукойє, про який розповів данський казкар Г. Х. Андерсен, або пустотливий крихта Віллі Вінкі з шотландської пісеньки:
Стукне раптом в віконце
Або повіє в щілину:
Нілл і Вінкі крихта
Лягти велить в ліжко.
Виховання працьовитості здавна вважалося вищим боргом батьків. Ненав’язливо, але наполегливо прищеплює повагу до праці німецька пісенька “Знають мами, знають діти”:
Від голки мало толку,
Якщо без вушка голка,
Так і руки без праці
Не годяться нікуди.
Відповідно до особливостей дитячої психіки найнеймовірніші ситуації включаються в повсякденну реальність. Наприклад, якщо на вулицях Амстердама взимку раптом з’являється Ведмідь, звичайно ж, він повинен надіти ковзани: адже в Голландії катаються на ковзанах і старі, й малі. У Норвегії все пов’язано з морем: тут навіть дерев’яний черевик може стати кораблем.
Гумор – основа дитячого фольклору. Зухвале зміщення звичних зв’язків, одухотворення і персоніфікація найнесподіваніших явищ – типові прийоми, що створюють комічну ситуацію. Оригінальний гумор англійської “скорчений пісні”, що полягає в нагромадженні несообразностей, викликаючи сміх, зміцнює розуміння реального співвідношення речей і явищ. У дражнилки ненажери комічний ефект досягається не тільки великою кількістю неймовірних подробиць, але і несподіваною кінцівкою:
З’їв сорок чоловік,
І корову, і бика,
І кривого м’ясника…
А потім і каже:
“У мене живіт болить!”
Здатність приймати на віру найнеймовірніші історії обумовлена не тільки притаманною дитячому віку загальною установкою на “поглинання” різноманітної інформації, але також тим, що і незвичайність природи, і своєрідність вигляду, характеру героя інонаціонального фольклору сприймаються як приналежність казкового світу з його реаліями, що виходять за межі повсякденного досвіду. Саме несхожість на російську казку робить казки інших народів настільки привабливими. Особливий інтерес викликають казки народів Сходу. Візьмемо, наприклад, в’єтнамську казку про те, як Кролик налякав Тигра. Тигр пообіцяв з’їсти Слона, і Слон був дуже засмучений. Винахідливий Кролик вдав, що вбив Слона: він вдарив гіганта лапою, той впав і прикинувся мертвим. Тоді Кролик закричав, що хоче скуштувати ще й тигрячої печінки. Тигр злякався і втік. Як бачимо, не дивлячись на екзотичність дійових осіб, сюжет розвивається за універсальною схемою: маленька і слабка тварина в боротьбі зі злим сильним звіром вдається до хитрощів і перемагає.
Цікавий експеримент здійснив відомий російський етнограф і фольклорист К. В. Чистов. Знайомлячи свого чотирирічного онука з японськими народними казками, вчений спостерігав і аналізував процес сприйняття фольклору “Країни висхідного сонця”, де майже все інше: і тварини (всюдисущі лисички, мавпа, краб, медуза), і чудові предмети (ступка для рису замість звичної скатертини – самобранкі), і дивовижні звичаї, зокрема, любовне ставлення до квітів. При цьому російський фольклорний фон направляє роботу думки в знайоме русло. Читаючи про те, як Черепаха з подяки хотіла доставити героя до палацу Дракона, К. В. Чистов зауважив, що онука щось турбує. Виявилося, дитина чекає, коли герой битиметься з Драконом, яке сприймалося їм як вороже людині істота – різновид Змія Горинича. Дракон ж в традиційній для культур Сходу функції морського божества залишав почуття деякого подиву.
При винесенні моральної оцінки дитина також спирається на систему цінностей, яка складалася в його свідомості в міру занурення в рідну культуру. Так, слухаючи (або читаючи) індійську казку про двох сестер Мотхо і Мунго, більшість дітей правильно предположат, що, як тільки Мотхо прийде додому з чудовими подарунками, Мунго захоче отримати такі ж, але повернеться ні з чим. Адже вона не стане обтяжувати себе: чи не позбавить від колючок стовбур сливового дерева, не очистить від попелу багаття, не звільнить від каменів русло струмка, що не буде доглядати за старим батьком. Російському слухачеві найсуворіше покарання (аж до смерті – казка “Морозко”) буде непереливки надмірним, в індійській же казці добра Мотхо втішає сестру, вважаючи, що вона досить покарана і те, що трапилося послужить їй уроком.
Здавалося б, важко знайти паралелі європейським сюжетам у творчості темношкірого населення Африки. Насправді, і тут виявляється схожість як загального порядку, на рівні жанрового складу, так і в конкретних проявах спільності людської свідомості. Наприклад, в ангольському оповідальному фольклорі є відомі європейської народної прозі казки про тварин, чарівні і побутові, хоча, звичайно, в них отримали відображення стародавні вірування і особливості побуту Анголи, своєрідна природа цієї африканської країни. У ангольських казках соціальні відносини між людьми також переносяться в світ тварин. При цьому негативні властивості, жорстокість і підступність, асоціюються з носіями влади – Львом, Леопардом, Лисицею. Однак переможцями завжди виявляються найслабші тварини – Кролик і Черепаха. Чарівні казки Анголи виявляють схожість з чарівними казками інших народів, але вони пронизані місцевими реаліями. Наприклад, у версії популярного сюжету світового фольклору про злих заздрісників, які згубили молодшу сестру, заздрість була викликана незвичністю татуювання дівчини. Фольклорні твори, особливо казково-байок і пословічние форми, у всіх народів світу носять дидактичний характер і є засобом виховання підростаючого покоління.
Діти, на відміну від багатьох дорослих, не вважають “правильної” тільки свою культуру. Вони відкриті для отримання нового знання. Проте, перш ніж пропонувати дітям інонаціональний і зарубіжний фольклор різних народів світу, батьки і педагоги повинні самі осмислити цей матеріал, щоб бути готовими відповісти на питання і дати відповідні пояснення. Тоді прилучення до світової культури не тільки збагатить внутрішній світ дитини, але і дозволить зберегти в ньому міцне місце для національного культурного надбання.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)