Занепад освіченості

У перші століття християнства шкільну освіту в Римській імперії залишалося світським і язичницьким, і навіть великі отці церкви IV і V ст. отримали освіту в язичницьких школах. Вищі християнські училища існували лише в небагатьох місцях (в Олександрії і в Антіохії). У VI ст. стародавня освіченість почала занепадати, особливо на Заході. З одного боку, науковим і літературним заняттям сильно пошкодили лиха, яким піддавалася з IV ст. Римська імперія, – нашестя варварів, заворушення, ними викликалися. У цьому відношенні Візантія була щасливішою Заходу і краще могла зберегти розумовий спадок стародавнього світу. З іншого боку, в цей час було закриття світських шкіл, викладання в яких було занадто перейнято колишнім духом, як це, принаймні, багатьом здавалося; деякі навіть думали, що займатися світської науки і литературою, зобов’язаними своїм походженням язичникам, великий гріх. На таку точку зору ставали часто і ченці, взагалі засуджували всякий інтерес до цього гріховного світу. Одночасно з тим, як на Заході суспільство все глибше і глибше занурюється в темряву невігластва, і на Сході вся освіченість почала приймати абсолютно новий характер. Розумові інтереси не тільки вчених або духовенства, а й усього суспільства стали зосереджуватися переважно на богословських суперечках. Світська література зміліла, тому що кращі духовні сили суспільства попрямували у бік релігії. Красномовство, завжди була у пошані у греків, знайшло нове застосування в церковній проповіді, що створила в цю епоху чудові зразки (Іоанн Златоуст). Люди з поетичним талантом становили священні співи, якими стало прикрашатися богослужіння (Роман Сладкопевец в VI ст.). Поза цих областей всяке духовна творчість вичерпалося і замінилося простим компіляторства. Твори древніх перетворилися на невичерпне джерело різного роду виписок, скорочень, тлумачень, більшою частиною позбавлених будь-якої оригінальності. Цим напрямком згодом особливо відрізнялася вчена і літературна діяльність візантійців, але і це все-таки було краще того, що відбувалося на Заході, де навіть розучилися правильно писати по-латині, а грецька мова мало-помалу і зовсім забули. На Заході останнім представником давньої освіченості був Боецій, страчений за державну зраду Теодорихом остготським (525). Він по суті займався складанням скорочених викладів і тлумачень грецької філософії, і його підручники довгий час були головним джерелом, з якого на Заході черпати всю світську мудрість. (Твір Боеція “Про розраду у філософії” зробилося одною з найбільш популярних книг того часу).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Занепад освіченості