Закони логіки Аристотеля
З чотирьох законів мислення традиційної логіки Аристотель встановив принаймні два – закони (заборони) протиріччя і виключеного третього. Закони ж тотожності і достатньої підстави у Аристотеля теж намічені у вченні про наукове знання як знанні доказательном (закон достатньої підстави) і в тезі, згідно з яким “неможливо нічого мислити, якщо не мислити [щораз] щось одне” (Аристотель. Метафізика, IV, 4, с. 64) – закон тотожності.
Закон [заборони] протиріччя в короткій формі звучить як “разом існувати і не існувати не можна” (там же, с. 63) або: “Не може один і той же в той же самий час бути і не бути” (XI, 5, с. 187), а в повній – як твердження: “Неможливо, щоб одне і те ж разом (спільно, одночасно) було і не було притаманне одному і тому ж в одному і тому ж сенсі” (IV, 3, с. 63 ). У “Метафізика” Аристотеля сформульований і логічний аспект закону [заборони] протиріччя в словах про те, що “не можна говорити вірно, разом стверджуючи і заперечуючи що-небудь” (IV, 6, с. 75). Цей аспект більш виразно показаний в логічних роботах Аристотеля, де не раз стверджується, що неможливо одне і те ж одночасно стверджувати і заперечувати. Цей закон прямо обгрунтувати можна, однак можна спростувати протилежний йому погляд, показавши його безглуздість. Всякий, хто заперечує закон [заборони] протиріччя, ним користується. Далі, якщо не визнавати цього логічного закону, все стане нерозрізненим єдністю. Сюди ж відносяться міркування Аристотеля проти скептика, який, стверджуючи, що всі істинно або що все помилково, що виявляється безглуздим з позицій практики, може це робити, лише відкидаючи закон [заборони] протиріччя.
Говорячи про це основному законі логічного мислення, Аристотель враховує ті крайнощі, в які впадали дослідники, які підходили до його відкриття. Наприклад, кінік Антисфен вважав, що треба говорити “людина є людина”, але не можна сказати, що “людина є жива істота” або “білий”, або “освічена”, тому що це означало б якесь “порушення”. У світлі відкритого Аристотелем закону можна краще зрозуміти Антисфена. Стверджуючи, що “людина є освічений”, ми стверджуємо, що “а є не-а”, бо “освічена” – це не те, що “людина”. Здавалося б, закон [заборони] протиріччя підтверджує це. Виходить, що твердження “людина є освічений” означає, що людина є одночасно і а [людина] і не-а [утворений].
Аристотель заперечує: тут немає а і не-а, людині протистоїть не “освічений”, а не-людина, адже протиріччя може бути лише в межах однієї категорії, а “людина” і “освічений” відносяться до різних категорій (“людина” – сутність, а “освічена” – якість).
Логічний закон [заборони] протиріччя викликав багато заперечень. Гегель критикував Аристотеля, стверджуючи, що цей закон забороняє насправді становлення, зміна, розвиток, що він метафізичний. Але заперечення свідчить про нерозуміння Гегелем суть даного закону. У логіці Аристотеля закон [заборони] протиріч абсолютний, але він діє тільки в сфері актуального буття, а в сфері можливого він не діє. Тому і становлення, за Арістотелем, існує як реалізація однієї з можливостей, яка, будучи реалізованою, актуалізованої, виключає інші можливості, але тільки в дійсності, а не в можливості. Якщо актуалізована можливість знову стане просто можливістю, її змінить інша актуалізована можливість. Визначивши межі своєї формальної логіки, Аристотель тим самим залишив місце і для діалектичної логіки. Потенційно суще диалектично, актуально суще щодо недіалектічно.
У логіці Аристотеля можна знайти й інші принципові обмеження сфери дії закону протиріччя. Його дія не поширюється на майбутнє, але це пов’язано все ж з тією ж сферою можливості, оскільки майбутнє загрожує багатьма можливостями, теперішній же бідно, оскільки актуалізується щось одне, але воно потенційно заможно. Минуле ж бідно в своєї актуальності, що виключає потенційність, бо в минулому немає вже ніяких можливостей, окрім реалізованої, що сталася, яка не піддається зміні.
Загостреної формою закону [заборони] протиріччя є логічний закон виключеного третього, що забороняє не тільки те, що стосовно одного і того ж не може бути одночасно істинно “b” і “не-b”, а й те, що, більше того, істинність “b” означає хибність “не-b”, і навпаки. Цей закон в “Метафізика” Аристотеля виражений так: “Не може бути нічого посередині між двома суперечать [один одному] судженнями, але про одне [суб’єкті] всякий окремий предикат необхідно або стверджувати, або заперечувати” (IV, 7, с. 75) . У “Другій аналітиці” Аристотеля сказано, що “про що б то не було істинно або твердження, або заперечення” (I, 1, с. 257).
Дія цих законів логіки Аристотеля таке, що закон [заборони] протиріччя необов’язково тягне за собою закон виключеного третього, але закон виключеного третього передбачає дію закону [заборони] протиріччя. Тому вище і було сказано, що закон виключеного третього – більш гостра форма закону протиріччя.
Така різниця в сфері застосування цих законів логіки Аристотеля означає, що є різні види протиріччя. Вище було розрізнити власне протиріччя і його пом’якшена форма – протилежність. І те, й інше – два види протилежного. Пізніше це стали називати контрарності і Контрадикторні суперечностями. Обома законами пов’язане лише контрадикторне протиріччя. Приклад Контрадикторні протилежності: “Цей папір біла” і “Ця папір не-біла”. Середнього тут немає. Контрарності протилежність пов’язана лише законом заборони протиріччя. Приклад: “Цей папір біла” і “Цей папір чорна”, адже папір може бути і сіркою. Контрарності протиріччя (суперечність) допускає середнє, контрадикторне – ні. Члени контрарного протиріччя можуть бути обидва хибними (коли істина між, – це третє значення), але одночасно істинними вони бути не можуть, це заборонено законом суперечності. Члени Контрадикторні протилежності не можуть бути не тільки одночасно істинними, але й одночасно хибними, хибність одного боку тягне за собою істинність інший. Правда, в логіці Аристотеля ми такої точності не знаходимо.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)