Закон толерантності, або правило В. Е. Шелфорда

Американський зоолог В. Е. Шелфорд зауважив, що лімітуючим може бути не тільки недолік, але і надлишок таких факторів, як світло, тепло, вода. Наприклад, загибель врожаю через дощі, перенасичення грунту добривами і т. П.
Інакше кажучи, по відношенню до будь-якого екологічного фактору організм володіє певним діапазоном витривалості, або толерантності (від лат. Tolerantia – терпіння).
Даний діапазон обмежений критичними точками – це максимальне і мінімальне значення фактора, за межами яких існування організму вже неможливо, настає його смерть.
Зазвичай десь в середній частині діапазону толерантності є умови, найбільш сприятливі для життєдіяльності, росту і розмноження. Ці умови називаються зоною оптимуму екологічного чинника, або просто оптимумом для організмів даного виду.
Чим значніше відхилення дії чинника від оптимуму, тим більше даний фактор пригнічує життєдіяльність популяції. Цей діапазон називається зоною гноблення.
Ступінь благополуччя популяції або виду залежно від інтенсивності діючого на неї фактора представляють у вигляді так званої кривої толерантності, що має форму дзвону з максимумом, відповідним оптимальному значенню даного чинника (рис. 6).
Відповідно до закону толерантності, лімітуючим фактором процвітання популяції (організму) може бути як мінімум, так і максимум екологічного впливу, а діапазон між ними визначає величину витривалості (межа толерантності), чи екологічну валентність організму до цього фактору.
Закони Лібіха і Шелфорда об’єднують в принцип лімітуючих факторів.
Принцип лімітують факторів справедливий для всіх типів живих організмів – рослин, тварин, мікроорганізмів і відноситься як до абіотичних, так і біотичних факторів. Наприклад, лімітуючим фактором для розвитку організмів даного виду може стати конкуренція з боку іншого виду.
У землеробстві лімітуючим фактором часто стають шкідники сільськогосподарських культур, бур’яни, а для деяких рослин лімітуючим фактором розвитку стає недолік (або відсутність) представників іншого виду. Наприклад, до Каліфорнії з Середземномор’я завезли новий вид інжиру, але він не плодоносив, поки звідти ж не завезли єдиний для нього вид бджіл-запилювачів.

Межі витривалості, або толерантності, між критичними точками називають екологічною валентністю, або пластичністю, організму по відношенню до конкретного фактору.
Широку екологічну валентність виду по відношенню до абіотичних факторів середовища позначають додаванням до назви чинника приставки “еврі-” (від грец. Eurys – широкий).
Еврібіонтность називаються організми з широкими межами витривалості, які здатні пристосовуватися до різної екологічної обстановці (рис. 7).
Наприклад, тварини, здатні виносити значні коливання температури, називаються Еврітермние.
Нездатність переносити значні коливання факторів, або низька екологічна валентність, характеризується приставкою “стено-” (від грец. Stenos – вузький).
Види, для існування яких необхідні суворо визначені екологічні умови, називаються стенобіонтних.

Наприклад, стенотермні тварини переносять невеликі зміни температури, які мало позначаються на еврітермних організмах.
Межа толерантності організму змінюється на різних стадіях онтогенезу. Часто молоді організми є більш уразливими і вимогливими до умов середовища, ніж дорослі особини.
Найбільш критичним з погляду впливу різних чинників є період розмноження.
Наприклад, багато морські тварини можуть переносити солонувату або прісну воду з високим вмістом хлоридів, тому вони часто заходять в річки вверх за течією. Але їх личинки не можуть жити в таких водах, а вигляд не може розмножуватися в цій річці. Багато птахи летять виводити пташенят в місця з більш теплим кліматом.
Еврібіонтность зазвичай сприяє широкому поширенню видів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Закон толерантності, або правило В. Е. Шелфорда