Загадки Місяця
До початку космічної ери про природу місячних надр і про склад порід, що складають місячну поверхню, було відомо мало. Нині дещо стало ясним, але як і раніше загадки Місяця не припиняють суперечки про внутрішню будову і походження його магнітного поля. Правда, за даними про радіовипромінювання Місяця багато його дослідників, ще до 1957 р добре уявляли собі структуру мелкораздробленного верхній шар нашого супутника. Безпосереднє буріння Місяця торкнулася поки лише самі поверхневі шари сусіднього світу. І якби не лунотрясения і не реєструють їх місячні сейсмографи, ми б досі не знали, що приховано під зовнішнім покровом Місяця. При лунотрясения, як на Землі, утворюються два типи пружних коливань. Одні з них називаються поверхневими хвилями. За характером їх поширення можна судити в будові місячної кори і підкоркового шару (верхній мантії). Інші, набагато цікавіші, називаються об’ємними хвилями. Вони пронизують все тверде тіло Місяця. Деякі з них представляють собою поздовжні коливання місячної речовини, інші – поперечні. По суті ті й інші є звуковими хвилями дуже низьких частот.
Загадки Місяця не припиняють суперечки про внутрішню будову і походження його магнітного поля
Всякі неоднорідності в твердому тілі Місяця (зокрема, наявність щільного ядра) негайно позначаються на сейсмічних хвилях. Вони можуть переломлюватися, відбиватися, втрачати укладену в них енергію, змінювати деякі свої властивості. За всіма цими змінами можна судити, які місячні надра. Лунотрясения можуть бути природними або штучними. У першому випадку причиною служать різкі зміщення місячної кори під впливом вулканічних процесів або удару об місячну поверхню великого метеорита. У другому випадку сейсмічні хвилі породжуються або штучними вибухами, або падінням на Місяць штучних предметів (наприклад, частин космічного літального апарату). Американські дослідники Місяця влаштовували в сусідньому світі штучні вибухи невеликої потужності. Аналіз сейсмограмм показав, що реголіт (поверхневий розпушений шар Місяця) простягається в глибину на 40-45 м. Для більш глибокої розвідки енергія вибухів виявилася занадто малою. І все-таки людству пощастило. У середині травня 1972 року на Місяць несподівано впав великий метеорит масою 600 т. Він, як уже говорилося, утворив кратер діаметром близько 100 м, а головне, породив досить сильні сейсмічні хвилі, “Просвіт” Місяць. Товщина місячної кори в місці падіння метеорита становить 60 км. Нижче до глибини 960 км простягається мантія, під якою знаходиться ядро. Результат цікавий: виходить, що місячна кора удвічі товщі, ніж земна (під континентами), а місячне ядро має незвично великий діаметр – близько 1500 км. З цих фактів можна зробити далекосяжні висновки. Якби Місяць мала в своїх надрах таке ж процентний вміст радіоактивних елементів, як і в реголіті, то вона повинна була б за рахунок радіоактивного тепла розплавитися цілком. Але цього немає. Значить, радіоактивні елементи скупчилися лише в поверхневих шарах Місяця. Це могло статися лише в тому випадку, якщо в початкові епохи свого існування Місяць була огненножідкім кулею і важкі радіоактивні елементи разом зі шлаком спливли на його поверхню. Судячи з сейсмограму, місячна кора має наступну будову. Під реголітом до глибини 25 км вона складається з базальту. Нижче розташовується Еклогіт – порода того ж складу, що і базальт, але більш щільна. Про склад місячної мантії і ядра Місяця ми поки нічого не знаємо, крім, мабуть, того, що температура їх досить велика і складає, щонайменше, сотні градусів. Інакше важко пояснити той потік тепла, який йде з місячних надр і реєструється залишеними на Місяці приладами. Місяць має навколо себе дуже слабке магнітне поле, приблизно в тисячу разів слабше земного. Однак деякі зразки грунту, доставлені з Місяця, сильно намагнічені. Цей залишковий магнетизм місячних порід, мабуть, дізнався тим, що Місяць колись володіла сильним магнітним полем. Чому вона пізніше “розмагнітилася”, сказати важко.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)