Зачумлені звірі – Жан де Лафонтен

Небесна кара, що її за гріх

Великий наслано на всіх,

Чума – нещадна, люта сила,

Спроможна все живе за день

До решти винищити, впень,

Нещадно звірину косила.

Не кожен хворий помирав,

Та кожен дні лихої скрути

Хотів як-небудь перебути.

Було звіроті не до справ:

Уже не йшли на полювання

Ні хитрі лиси, ні вовки,

І велелюбні голубки

Забули вже за любування.

Лев скликав раду і сказав:

“Напевно, кару Бог послав

Нам за чиюсь тяжку провину.

У кого з нас найбільший гріх,

Хай жертвує собою й від загину

Рятує всіх.

Історія нас вчить: зі скрути

Не вийти без належної покути.

Покаймося ж, мов на духу, при всіх

У всіх своїх тяжких провинах.

Я маю на душі великий гріх:

Я стільки з’їв овець невинних!

Куди подітись від гріха?

Того ще мало:

Я, бувало,

З’їдав і пастуха.

Я жертвую собою, як немає

У вас гріхів. Та закликаю вас

Покаятись, як я, бо вмерти має

Найбільший грішник серед нас”.

“О царю! – каже Лис. – Сумлінність ваша може

Всім бути за взірець.

Але хіба то гріх? Та, може,

Ви, ївши тих дурних овець,

Їм честь велику виявляли.

А щодо пастухів – який то гріх?

Вони нам стільки дозволяли,

Що краще б їх поїсти всіх”.

Підлесники аплодували,

А потім тигри та вовки

Себе картали залюбки.

Та всіх їх так атестували,

Що хижаки, розбійники – і ті,

Здавалося, були святі,

Та встав Осел: “Пригадую, давненько

Ішов я лугом, травка зелененька,

А я голодний – біс і спокусив:

Я, грішний, жмутик і вкусив,

А, щиро кажучи, не мав же права”.

“Ганьба! Ганьба!” – зарикала орава.

А Вовк довів – учений писарчук! –

Що цей Осел – падлюка із падлюк,

Паршивий і коростявий – причина

Всіх напастей і лих.

Та мало вішати таких!

Він їв чужу траву! Проклята твар злочинна!

Від них завжди чекай біди.

І заревла громада: “Браво!”

Отак і в нас: є гроші – маєш право,

Немає – то під суд іди.

Переклад І. Світличного


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Зачумлені звірі – Жан де Лафонтен