Забруднення навколишнього середовища

Забруднення навколишнього середовища – це небажана зміна її властивостей в результаті антропогенного надходження різних речовин і з’єднань. Воно призводить або може призвести в майбутньому до шкідливого впливу на літосферу, гідросферу, атмосферу, на рослинний і тваринний світ, на будівлі, конструкції, матеріали, на саму людину. Воно пригнічує здатність природи до самовідновлення своїх властивостей.

Забруднення навколишнього середовища людиною має тривалу історію. Ще жителі Стародавнього Риму скаржилися на забруднення вод річки Тібр. Жителів Афін і Древній Греції турбувало забруднення акваторії порту Пірей. Вже в середні століття з’явилися закони про охорону навколишнього середовища.

Головне джерело забруднення – повернення в природу тієї величезної маси відходів, які утворюються в процесі виробництва і споживання людського суспільства. Вже в 1970 р. вони склали 40 млрд. т, а до кінця XX ст. зросли до 100 млрд. т.

При цьому слід розрізняти кількісне і якісне забруднення.

Кількісне забруднення навколишнього середовища виникає в результаті повернення до неї тих речовин і з’єднань, які зустрічаються в природі в природному стані, але в набагато менших кількостях (наприклад, це сполуки заліза та інших металів).

Якісне забруднення навколишнього середовища пов’язане з надходженням в неї невідомих природі речовин і з’єднань, що створюються в першу чергу промисловістю органічного синтезу.

Забруднення літосфери (грунтового покриву) відбувається в результаті промислової, будівельної та сільськогосподарської діяльності. При цьому в ролі головних забруднювачів виступають:

    Метали та їх сполуки; Добрива; Отрутохімікати; Радіоактивні речовини.

Від усіх цих речовин хімічний склад грунтів змінюється далеко не в кращу сторону.

Все більш складною стає і проблема накопичення побутового сміття; не випадково на Заході по відношенню до нашого часу іноді застосовують термін “сміттєва цивілізація”.

І це не кажучи вже про повне зруйнування грунтового покриву в результаті, насамперед, відкритих гірничих розробок, глибина яких іноді досягає 500 м. і навіть більше.

Так звані бедленди (“погані землі”), повністю або майже повністю втратили свою продуктивність, займають вже 1% поверхні суші.

Забруднення гідросфери відбувається, перш за все, в результаті скидання в річки, озера і моря промислових, сільськогосподарських і побутових стічних вод. До кінця 90- х рр.. загальний світовий обсяг стічних вод наблизився до 5 тис. км3 на рік, або до 25% від “водного пайка” Землі. Але оскільки для розбавлення цих вод потрібно в середньому в 10 разів більший обсяг чистої води, фактично вони забруднюють набагато більший обсяг руслових вод. Неважко здогадатися, що саме в цьому, а не тільки в зростанні безпосереднього водозабору – головна причина загострення проблеми прісної води.

До числа сильно забруднених відносяться багато річок:

    Рейн; Дунай; Сена; Темза; Тібр; Міссісіпі; Огайо; Волга; Дніпро; Дон; Дністер; Ніл; Ганг і ін.

Зростає і забруднення Світового океану, “здоров’ю” якого загрожують одночасно з узбережжя, з поверхні, з дна, з річок і атмосфери. Щорічно в Океан потрапляє величезна кількість відходів. Найбільш забруднені внутрішні і окраїнні моря:

    Середземне; Північне; Ірландське; Балтійське; Чорне; Азовське; Внутрішнє Японське; Яванське; Карибське; А також Біскайська, Перська, Мексиканський і Гвінейська затоки.

Середземне море – саме велике внутрішнє море на Землі, колиска декількох великих цивілізацій.

На його берегах розташовано 18 країн, живуть 130 млн. чоловік, розташоване 260 портів. Крім того, Середземне море – одна з головних зон світового судноплавства: у ньому одночасно перебувають 2,5 тис. суден далекого плавання та 5 тис. каботажних. На його трасах щорічно проходить 300-350 млн. т. нафти. В результаті це море в 60-70- х рр.. перетворилося чи не в головну “помийну яму” Європи.

Забруднення торкнулося не тільки внутрішніх морів, а й центральних частин океанів. Зростає загроза для глибоководних западин: мали місце випадки поховання в них токсичних речовин та радіоактивних матеріалів.

Але особливу небезпеку для Океану представляє нафтове забруднення. У результаті витоку нафти при її видобутку, транспортуванні і переробці в Світовий океан щорічно потрапляє (за різними джерелами) від 3 до 10 млн. т. нафти і нафтопродуктів. Космічні знімки показують, що вже близько 1/ 3 всієї його поверхні покрито маслянистою плівкою, яка знижує випаровування, пригнічує розвиток планктону, обмежує взаємодію Океану з атмосферою.

Найбільше забруднений нафтою Атлантичний океан.

Рух поверхневих вод в Океані призводить до поширення забруднення на великі відстані.

Забруднення атмосфери відбувається в результаті роботи промисловості, транспорту, а також різних топок, які в сукупності щорічно викидають “на вітер” мільярди тонн твердих і газоподібних частинок. Основні забруднювачі атмосфери – окис вуглецю (СО) і сірчистий газ (SO2), вони утворюються, перш за все, при спалюванні мінерального палива, а також:

    Оксиди сірки; Азоту; Фосфору; Свинець; Ртуть; Алюміній і інші метали.

Сірчистий газ служить головним джерелом так званих кислотних дощів, які особливо широко поширені в Європі і в Північній Америці. Кислотні опади знижують врожайність, гублять ліси та іншу рослинність, знищують життя в річкових водоймах, руйнують будівлі, негативно позначаються на здоров’ї людей.

У Скандинавії, яка страждає від кислотних опадів в основному з Великобританії і ФРН, знищила життя в 20 тис. озер, з яких зникли лосось, форель і інша риба. У багатьох країнах Західної Європи відбувається катастрофічна загибель лісів. Така ж загибель лісів почалася і в Росії. Впливу кислотних опадів не витримують не тільки живі організми, але і камінь.

Особливу проблему створює збільшення викидів в атмосферу діоксиду вуглецю (СО2). Якщо в середині XX ст. у всьому світі емісія СО2 становила приблизно 6 млрд. т., то наприкінці століття вона перевищила 25 млрд. т. Основну відповідальність за ці викиди несуть економічно розвинені країни північної півкулі. Але останнім часом викиди вуглецю значно зросли також в деяких країнах, що розвиваються у зв’язку з розвитком промисловості і особливо енергетики.

Ви знаєте, що такі викиди загрожують людству так званим парниковим ефектом і глобальним потеплінням клімату.

А зростаюча емісія хлорфторуглеводнів (фреонів) вже призвела до утворення величезних “озонових дір” і часткового руйнування “озонового бар’єру”. Аварія на Чорнобильській АЕС у 1986 р. свідчить про те, що випадки радіоактивного забруднення атмосфери також не можна повністю виключити.

Забруднення навколишнього середовища

Згідно з прийнятим в ООН визначенням, в найзагальнішому вигляді під забрудненням розуміють все те, що зустрічається не в тому місці, не в той час і не в тій кількості.

Причому, як показує практика природоохоронної діяльності, слід розрізняти поняття “забруднення” та “забрудненість”.

    Забруднення – це процес привнесення в середу або виникнення в ній нових, зазвичай не характерних для неї фізичних, хімічних, чи біологічних агентів, що роблять негативний вплив на біоту, в тому числі і на людину. Забрудненість – це показник перевищення середнього рівня концентрації перелічених агентів в середовищі.

Забруднення поняття якісне, воно або є, або його немає. Забрудненість – кількісна характеристика забруднення, вона піддається виміру.

Чисельно, ступінь забруднення визначається концентраціями забруднюючих речовин, відповідно, в повітряному басейні, грунті, рослинності, водних джерелах. Ці концентрації можуть бути безпечні для об’єктів живої природи, можуть призводити до їх пригнічення і в крайніх випадках до загибелі. Максимальна концентрація забруднюючої речовини в природних середовищах, яка практично не впливає на стан природних об’єктів, отримала найменування гранично допустимої концентрації, або ГДК.

    Для повітряного середовища ГДК наводяться в мкг/м3 або мг/м3; Для водного в г/дм3, мг/дм3 або мкг/дм3.

Спочатку ГДК оцінювалися тільки по відношенню до людини та її реакції на забруднювачі, однак надалі цей показник використовується і щодо інших природних об’єктів – грунтів, диких тварин, риб, природних ландшафтів в цілому.

Враховуючи виробничі процеси і досить складну і мінливу ситуацію з вмістом забруднюючих речовин у повітряному середовищі промислових комплексів, міст і селищ, поняття ГДК щодо людини диференційовано, так ГДК може бути максимально разова (ПДКмр) і середньодобова (ПДКСС).

Аналогічно повітряному середовищі, аналізуються і концентрації забруднюючих речовин у водних джерелах. Тут можуть бути диференційовані ГДКЗР – гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у водоймі взагалі і ГДКЗРр – гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин для риби.

Дуже важливим показником стану водних об’єктів є вміст у воді розчиненого кисню, кількість якого може бути суттєво зменшено в результаті окислення забруднюючих воду речовин. Вміст у воді кисню оцінюється величинами біологічного споживання кисню БСК на 1, 2, 5, … n добу і, відповідно позначається БСК1, БСК2, БСК5, … БСКN та хімічною потребою в кисні – ГДК, тобто кількість кисню, еквівалентну кількістю витрачається окислювача, необхідного для окислення всіх відновників, що містяться у воді.

З вимог до обмеження концентрації забруднюючих речовин в природних об’єктах випливають вимоги до обмеження скидів забруднюючих речовин гранично допустимим викидом – ГДВ для повітряної і гранично допустимим скидом ГДС, відповідно для водного середовища (іноді вони визначаються як ГДРВ – гранично допустимий рівень викиду і ГДРС – гранично допустимий рівень скидання).

Відповідно, ГДВ (ГДРВ) визначає гранично допустиму кількість шкідливих речовин, що скидаються в атмосферу джерелом, що забезпечує гранично допустимі їх концентрації в приземному шарі повітря. Зазвичай ці концентрації розраховуються для створу, розташованого на якомусь заданому відстані до джерела, визначає особливості ландшафту або районної плануванням території. Або, в більш загальному формулюванні, ГДВ являє собою кількість (обсяг або масу) забруднюючої речовини, що викидається джерелом за одиницю часу, перевищення якого веде до несприятливих наслідків для навколишнього природного середовища або здоров’я людей.

Гранично допустимий скид (ГДС) у водні об’єкти – маса речовини в стічних водах, максимально допустима до відведення в установленому режимі в даному пункті в одиницю часу, що забезпечує розбавлення до ГДК цих речовин в розрахунковому створі або в місцях водокористування.

Принципова різниця між ГДВ в повітряному середовищі і ГДС у водному полягає в тому, що, крім розсіювання (в повітрі) і розведення (у воді), в вододжерела діють також процеси самоочищення, тоді як в повітряному середовищі під впливом вологи, низької температури або сонячного випромінювання виникають фотохімічні ефекти, що ведуть до формування складних і високотоксичних сполук, що підсилюють негативний вплив забруднювачів на організм живих істот, включаючи в першу чергу людини.

Забруднення може бути викликане будь-яким агентом, в тому числі самими чистим. Наприклад, зайва по відношенню до природного нормі вода в екосистемі суші буде забруднювачем.

Забруднення може бути природне – виникло в результаті природних причин (лісова пожежа або виверження вулкана) або антропогенне – виникло під впливом діяльності людини. Як правило, саме антропогенне забруднення і мають на увазі, говорячи про проблему забруднення навколишнього середовища, оскільки надходження забруднюючих речовин в результаті людської діяльності багаторазово перевершує природне.

Крім природного та антропогенного виділяють наступні форми забруднення:
    Залежно від масштабів поширення – локальне, регіональне і глобальне; Залежно від характеру забруднювача – фізична (електромагнітне випромінювання, радіація, шум, теплова енергія), хімічна (важкі метали, феноли, пестициди, нафтопродукти) і біологічна (бактеріальне і вірусне забруднення, біотоксини, відходи мікробіологічної промисловості); Залежно від джерел – автомобільна, промислова або сільськогосподарська; Залежно від стійкості забруднювачів у навколишньому середовищі – стійка (скажімо, пластмаси погано піддаються природному хімічному і біологічному розкладанню) і руйнована біологічними процесами наприклад, відходами харчової промисловості; Залежно від об’єкта забруднення – виділяють забруднення повітря, грунту, річкових, озерних і підземних вод, вод Світового океану, космосу.

Крім того, вплив людини на природу може бути навмисним і ненавмисним, прямим або непрямим.

Прямий вплив – це будь-який вид безпосереднього вторгнення людини в біогеоценози:

    Будівництво поселень і доріг; Ведення лісозаготівель; Видобуток корисних копалин; Промислове виробництво і багато іншого.

Все це веде до переродження екосистеми і накопиченню забруднень.

При цьому враховувати слід також непрямі і віддалені наслідки господарювання. Так, лісозаготівельні роботи в басейні річки можуть призвести до цілого ряду взаємопов’язаних наслідків: зменшення вологості грунту, зниження рівня грунтових вод, зниження рівня води в річці і усихання її приток. У кінцевому рахунку цей ланцюжок подій призведе до негативних наслідків для людей, що живуть близько водойми і користуються його водою.

Головним критерієм, за яким оцінюють ступінь небезпеки того чи іншого забруднювача, є характер його дії на живі організми, і в першу чергу на людину. При цьому вплив антропогенних забруднень на живі організми має важливі особливості. Насамперед це те, що дозовий ефект дії різних далеких речовин або випромінювань на біологічні системи, як правило, буває нелінійним, а саме дія малих доз найчастіше є непропорційно сильною. Так, наприклад, для хімічних канцерогенів або іонізуючої радіації безпечних доз і концентрацій просто не існує.

Небезпека забруднювачів пов’язана також з наявністю кумулятивного ефекту, тобто з поступовим накопиченням несприятливого впливу на організм.

А, крім того, для всіх антропогенних забруднювачів характерна спільна дія. Так, якщо навіть малі концентрації будь-яких хімічних речовин діють на один і той же організм одночасно, то можливий найрізноманітніший поєднаний ефект. Ефектом такої сумації володіють, наприклад, оксид свинцю і діоксид сірки, ацетон і фенол, Аміак і сірководень.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Забруднення навколишнього середовища