ЗА ПТАХОМ-ПТАХ – РОМАН БАБОВАЛ

Роман Бабовал

ЗА ПТАХОМ – ПТАХ

(© Сова, 1999)

(на тлі неба і моря)

Присвячую Г. і П. С.

“шукаючи той легендарний скарб”

“поламаним крилом накреслив птах”

“а море тут чомусь пливе наліво : “

Ніби казка про ніби птаха

“по цілім вічному раю – шукай! : “

Ніби маленький кінець світу

“за птахом – птах і ще раз птах”

* * *

Шукаючи той легендарний скарб

Що (кажуть) криється

У філігранній щілині

Між небуттям і вічністю

В голизні запозиченої пам’яті

Я свій найбільший сумнів приховав

(інстинкт самозбереження?)

В найменшому із запитань :

“існую?”.

* * *

Поламаним крилом накреслив птах

Мов лезом викроїв чітку границю

Між темносинім плесом що у вічнім коливанні

Й блакитним простором що ніби нерухомий і без меж

Де той початок моря

Що кажуть безкінечне?

А небо – де кінчається

Якщо йому якесь зачаття?

Тоненька нитка висить між

Двома світами що призначені

Не дотикнутися ніколи

: її птах простягнув

Від дерева до дерева

Мов від початку до кінця того

Що не здійснилося понині

На ній сидить

І виглядає

Гіпотетичне чудо.

* * *

А море тут чомусь пливе наліво :

Ніхто не знає таємниці його дрейфу –

З якого джерела тече воно

Й куди?

Між хмарою і вітром заблукав останній

Птах обезкрилений

Що кожну хвилю моря ототожнював

З відродженням бракуючого необхідного крила

Наліво відплило –

І зникло

: ніхто відтоді вже не в силі

Сказати дітям шо

Це значить слово – “птах”.

НІБИ КАЗКА ПРО НІБИ ПТАХА

Умовна – невиразна та межа

Що поділила світ надвоє :

На океан і небо

Забувши що земля також існує

Зухвалий – птах покинув

Своє гніздо і зграю і пісок

Зірвався мов в останній вирій поза межу –

Шукати пшеничніших просторів

Злетів

Й ніхто не відає понині

Чи хоч до неї долетів

Чи може навіть і

Перелетів її

Ніхто не скаже чи

Добився птах туди де місця

Кінець кінцем

Для нього не було

Ніколи.

* * *

По цілім вічному раю – шукай! :

Не знайдеш дерева що родить яблука

Серед яких зло сусідує із добром

Нема (коли хтось задрімав)

Нагої жінки яку кременем хтось витесав

З того ребра що виявлялось зайвим

Бракує змій підступний що невпинно намовляє

Наївну овоч заборонений зривати

І ним ділитися – якою б не була за це ціна

Не видно бога – може не існує може лиш заснув?

Не чути бога – чи ж йому доречно

Когось карати потом і болотом

Вигнанням і кінцевим спопелінням

За гріх якого не було й не буде?

При брамі між водою і піском немає янголів

Що з сіркою в очах з огнем в руці

Всіх блудних проганяють за поріг едему

Без тіл без душ без плям без тіней

Безсмертні ми блукаємо від безпочатку

До безкінця безвихідної вічности

По тім раю що навіть і не наша власність

Хто скаже чи щасливі ми в цім позавимірі –

Коли не скуштували власними устами

Ані цикути заздрости ані спокуси меду

Хоч раз?

НІБИ МАЛЕНЬКИЙ КІНЕЦЬ СВІТУ

Покинув непривітний світ ікластих звуків

Замешкав у п’янливій порожні мовчання

Годуюсь голосними що не мають жодних барв

Колючих приголосних пильно уникаю

Хтось мимоволі кинув крик мов камінь –

Розбилася мов шибка оболонка протизвуку

Що небиткою й герметичною здавалася :

Далеко поза межі світу тисячі скалок розсипались –

І не знайти ніде нікого щоб їх відшукати

А навіть хтось зібрав би –

Чи

Після такого апокаліпсиса

Ще доживу бодай хоч день

До себе?

* * *

За птахом – птах і ще раз птах

За ним квилить ще інший птах

Подальше знову птах якийсь ширяє

І безкінечно кожен з них

По-свому оживляє непорушність неба

А ненароком в море впаде птах

То летом зморений то втративши крило –

Ніхто не вчує сплеску і не зблідне плесо

На нім не викроїться жоден шрам

І зморщок стільки лишиться скільки було

Цю з іншими аваріями море проковтне

Як вчора – все що існувало ледь секунду чи п’ятсот століть

Від неї знов зубожіє вміст неба незворушне море

Ревниво буде стерегти свою нову чаклунську здобич

Від берега по самий обрій –

Мов від початку світу до його кінця.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

ЗА ПТАХОМ-ПТАХ – РОМАН БАБОВАЛ