ЗА ЛІТОПИСОМ САМОВИДЦЯ – ВАСИЛЬ СТУС

Украдене сонце зизить схарапудженим оком,

Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа.

За хмарою хмари. За димом пожарищ – високо

Зоріє на пустку усмерть сполотніле божа.

Стенаються в герці скажені сини України,

Той з ордами ходить, а той накликає Москву.

Заллялися кров’ю всі очі пророчі. З руїни

Вже мати не встане – розкинула руки в рову.

Найшли, налетіли, зом’яли, спалили,

Побрали з собою весь тонкоголосий ясир.

Бодай ви пропали, синочки, бодай ви пропали,

Бо так не карав нас і лях-бусурмен-бузувір.

І Тясмину тісно од трупу козацького й крові,

І Буг почорнілий загачено тілом людським,

Бодай ви пропали, синочки, були б ви здорові,

У пеклі запеклім, у райському раї страшнім.

Паси з вас наріжуть, натягнуть на гузна вам палі

І крові наточать – упийтесь кривавим вином.

А де ж Україна? Все далі, все далі, все далі.

Наш дуб предковічний убрався сухим порохном.

Украдене сонце зизить схарапудженим оком,

Мов кінь навіжений, що чує під серцем метал.

Куріє руїна, кривавим збігає потоком,

А сонце татарське стожальне разить наповал.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ЗА ЛІТОПИСОМ САМОВИДЦЯ – ВАСИЛЬ СТУС