З – Словник літературознавчих термінів – Хрестоматія – Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення – Матюшкіна Т. П. – 2009

Словник літературознавчих термінів
З

Зав’язка – елемент сюжету; вихідний момент у розвитку дії художнього твору. Вона, як правило, розпочинає основний конфлікт.

Запозúчення в літератýрі – використання певним автором відомих мотивів, сюжетів, образів, ідей, художніх засобів та прийомів з інших фольклорних, міфологічних чи літературних джерел. Одним із прикладів запозичень є наявність вічних образів, біблійних та євангелійних сюжетів. Запозичення в літературі реалізується через переспіви, стилізацію, аплікацію, пародію, наслідування тощо. Поширеною формою запозичення вважається перенесення певного твору з одного роду до іншого. Це поняття вивчає теорія запозичення, або теорія “мандрівних сюжетів”. З’явившись у середині XIX ст. (Т. Бенфей, 1859), вона відразу знайшла своїх прихильників серед представників різних напрямків і течій в мистецтві і літературній критиці.

Зáсоби твóрення комíчного – це художні засоби, які сприяють творенню комічного ефекту зображуваних явищ, подій, образів. Функції засобів комічного досить широкі: від створення сміхової атмосфери твору до гнівного викриття негативних фактів, рис характеру, закономірностей дійсності в цілому. Серед засобів комічного вирізняють: гумор, іронію, сатиру, сарказм, пародію, парадокс та ін. На використанні різноманітних засобів комічного розвинулися такі жанри, як комедія, фарс, памфлет, епіграма, буфонада, бурлеск, травестія, сатиричне оповідання (повість, роман) та ін.

Основні засоби творення комічного

Гумор

Гумор (від лат. Humor – волога, рідина) – різновид комічного, відображення смішного у життєвих явищах і людських характерах.

Гумор не заперечує об’єкт висміювання, а лише піддає осміянню здебільшого часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини.

Сарказм

Сарказм (грец. Sarkasmos – терзання, від Sarkazo – рву м’ясо) – їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті та гнівного презирства.

Сарказм не має подвійного, часто прихованого дна, виражається завжди прямо.

Об’єктом сарказму є зазвичай явища небезпечні, різко негативні й аморальні.

Іронія

Іронія (від грец. Еіrоnеіа – лукавство, глузування, удавання) – художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. Це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою.

Сатира

Сатира (від лат. Satira, від Satura – суміш, усяка всячина) – 1) особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного; 2) твір викривального характеру. Сатира спрямована проти соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства; на відміну від гумору, вона має гострий непримиренний характер. Часто об’єктом сатири є антиподи загальнолюдської моралі, пристосуванці, лицеміри, зрадники та ін., а також явища, які не відповідають етичному та естетичному ідеалу.

Пародія

Пародія (від грец. Parodia – пісня навиворіт, переробка на смішний лад) – 1) засіб художньої виразності, побудований на імітації манери поведінки, манери мовлення, творчої манери тощо з метою викриття того чи іншого явища, рис характеру; 2) один із жанрів фольклору та художньої літератури. Пародія завжди передбачає об’єкт висміювання, його впізнавання. На цьому будується комічний ефект пародії. Пародія може бути окремим художнім прийомом у певних епізодах, ситуаціях, а також засобом художньої типізації, створення образів, і пронизувати всі рівні тексту. Пародія завжди передбачає творче освоєння “чужого” через авторське, що надає цьому “чужому” непередбачуваного, окарикатуреного вигляду. Пародія розвінчує пародійований об’єкт і містить у собі елементи карнавалу.

Парадокс

Парадокс (грец. Paradoxos – несподіваний, дивовижний, той, що суперечить здоровому глуздові) – 1) засіб художньої виразності; 2) вислів, судження, ситуація, вчинок та ін., які суперечать здоровому глуздові, не відповідають усталеним нормам, традиційним уявленням. Парадокс, що завжди містить у собі елемент несподіваності, незвичайності будується на запереченні традиційного, усталеного, правильного. Через свою незвичайність парадокс висвітлює образи і явища у несподіваному ракурсі. Який нерідко допомагає виявити їхню приховану сутність.

Зáсоби худóжньої вирáзності – це сукупність прийомів, способів мистецької діяльності письменника, за допомогою яких він зображає художній світ і виражає своє ставлення до нього (тому такі засоби ще називають зображально-виражальними). Це також основа літератури як виду мистецтва, база для художнього мовлення, спираючись на яку письменник створює нову художню реальність за естетичними законами. Використання засобів художньої виразності залежить від індивідуальної майстерності митця і визначає неповторну своєрідність будь-якого літературного твору. На різних етапах літератури актуалізуються ті чи інші засоби художньої виразності, які у своїй сукупності впливають на утворення певних напрямів, течій, жанрів, стилів. До засобів художньої виразності належать способи характеротворення, художньої типізації, створення структури художнього твору, увиразнення мовлення (тропи, синтаксичні фігури, ритмомелодика тощо) та ін. Будь-яка естетична особливість твору може розглядатись як засіб художньої виразності.

Звукóпис – вживання в художньому, переважно віршованому, тексті однакових чи подібних звуків, його інструментування. Засобами звукового інструментування в ліриці є асонанс та алітерація.

З   Словник літературознавчих термінів   Хрестоматія   Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення   Матюшкіна Т. П.   2009

Зміст і фóрма твóру – два нерозривні його боки, які під час аналізу ТІЛЬКИ умовно вичленовуємо для глибшого зрозуміння його суті и своєрідності як цілості. “Коли форма є виразом змісту, – писав В. Бєлінський, – вона зв’язана з ним так щільно, що відокремити її від змісту – означає зруйнувати самий зміст; і навпаки: відокремити зміст від форми означає зруйнувати форму”. Зміст не існує без форми, а форма без змісту.

Під змістом розуміємо те, що сказано у творі. Складники змісту: Тема, ідея, проблематика, конфлікт, фабула. Форма – це спосіб розкриття змісту. Складники форми: жанр, композиція (сюжет та позасюжетні елементи, а саме: заголовок, присвята, епіграф, портрет, пейзаж, інтер’єр, монологи, вставні етюди, авторські відступи), художня мова, віршування.

Вибір тієї чи іншої форми твору залежить від його змісту. Г. Гегель писав про “Іліаду” Гомера, що “її змістом є Троянська війна або, ще точніше, гнів Ахілла; це дає нам усе, і в той же час ще дуже мало, оскільки те, що робить Іліаду Іліадою, є та поетична форма, у якій виражено зміст”. Тому письменники так уважно працюють над формою своїх творів як єдиним засобом втілення змісту. Та коли ігнорується ідейний зміст твору, а зосереджується увага тільки на нібито самодостатній формі, це призводить до безкрилого формалізму. У творі зміст немов переходить у форму, а форма – у зміст, і створюють нерозривну цілість.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

З – Словник літературознавчих термінів – Хрестоматія – Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення – Матюшкіна Т. П. – 2009