З паровим двигуном через Атлантику

Історики й донині сперечаються, коли і де з’явилися перші пароплави. І лише одного факту поки ще ніхто не піддавав сумніву. А саме, що в 1707 році в Касселі винахідник Дені попенної побудував човен з грібними колесами, розташованими з боків. І хоча це був ще не пароплав, так як паровий двигун начисто відсутній і гребні колеса доводилося обертати вручну, чомусь саме цю дату багато дослідників називають прабатьком всіх пароплавів.

До 1812 року, коли не зрозумів винаходи Фултона Наполеон виступив з походом на Москву, на американських річках майоріли дими вже півтора десятків парових судів. Причому перші парові суду на тій же Міссісіпі мали досить дивний вигляд через високі балок – стабілізаторів – вертикальних опор для тросів, що стягають між собою для міцності носову і кормову частини довгого судна. Хитромудрий винахід, яким користувалися ще древні єгиптяни, святкувало своє друге народження!

У Європі перші парове судно з’явилося лише в 1816 році на Рейні. Це був, як не дивно, англійська катер ” Діфаенс “. А 27 жовтня того ж 1816 стала здійснювати регулярні рейси між Берліном і Потсдамом “Принцеса Шарлотта ” – перший німецький річковий пароплав.

Однак старі моряки стали приймати парову машину всерйоз лише після того, як пароплав успішно перетнув Атлантику. То був трищогловий фрегат “Саванна”, який в 1818 році здолав відстань від Нью – Йорка до Ліверпуля. Втім, він йшов за допомогою парової машини і двох лопатевих коліс по бортах тільки 85 годин, а більшу частину 27,5 – добового рейсу проробив під вітрилами.

Лише через ще двадцять років, в 1838 році, пароплав ” Сіріус” перетнув Атлантику за 18 діб і 10 годин виключно за допомогою парового двигуна. А слідом за ним – на добу пізніше – по тому ж маршруту в Нью – Йорк прибув і пароплав “Грейт Вестерн ” – найбільший пароплав того часу.

Впровадження парового двигуна з часом почало позначатися і на зовнішньому вигляді судів. Щогли все ще зберігалися, проте незабаром вони стали служити лише для кріплення вогнів і підйому прапорів, а пізніше – як носії антен і опори вантажних стріл.

У 1829 році американці Галлоуей і Морган натомість круглих ввели гребні колеса у формі багатокутника. Однак це нововведення слабо допомогло – той рік увійшов в історію суднобудування головним чином завдяки іншому видатному винаходу. Пам’ятаючи про облом архимедову гвинті, англійський винахідник Джозеф Рассел обрізав його до межі і придумав вдалий дволопатеве гребний гвинт. Він був поставлений на парове судно ” Чиветта “, яке відразу розвинуло рекордну швидкість ходу в 6 вузлів, тобто шість морських миль на годину, або близько 12 км / год!

Ще один чудовий винахід тих років – водонепроникні перегородки. Зійшов з верфі в 1834 році “Гаррі Гоуен ” мав корпус, розділений такими перегородками на відсіки, що міг вже не особливо боятися пробоїн. Навіть після заповнення водою кількох відсіків пароплав ще був здатний залишатися на плаву.

У 1840 році компанія ” Кунарда Лайн ” організувала і перше регулярне сполучення між Америкою і Європою. Ці пароплави отримали назву поштових, оскільки, крім пасажирів і звичайних вантажів, стали возити ще і пошту.

Ще тридцять років потому в ужиток стали входити і спеціалізовані пасажирські пароплави з великою кількістю кают.

Першим металевим, а не дерев’яним гвинтовим пароплавом, що призначалося для трансатлантичних рейсів, був ” Грейт Брітні “, що зійшов зі стапеля в 1843 році в Бостоні. Він міг прийняти 600 тонн вантажу і 60 пасажирів, а відстань від Ліверпуля до Нью – Йорка пройшов менш ніж за 15 діб.

Світ охопив азарт суперництва. Саме в ці роки заговорили про “Блакитний стрічці Атлантики ” – спеціального призу, яким стали нагороджувати суду, які здійснювали рейс через Атлантику за найменший час. Так на новому рівні відродилися гонки ” чайних ” кліперів.

Змагання в швидкості на приз ” Блакитної стрічки ” всіляко підхльостувати конкурентною боротьбою за першість у будівництві суднових двигунів. Вичавити ще кілька вузлів означало не що інше, як поставити на судно ще більш потужну машину, а оскільки без постійного розширення машинного відділення це було неможливо, корпуси суден доводилося будувати все більших розмірів.

У 1862 році Джон Елдер з Глазго поставив на корабель чотирьох – циліндрову парову машину. Забезпечений нею ” Уайт Стар Лайн ” отримав в 1871 році ” Блакитну стрічку “, розвинувши середню швидкість в 14,5 вузла.

Далі поршневі машини впевнено завойовували Атлантику, і невідомо, як би пішли справи далі, якби раннім червневим ранком 1894 не трапився такий казус.

Маленький іграшковий пароходик довжиною в два фути (близько 70 см) із захоплюючою дух швидкістю пронісся по ставку, звернувши в паніку плескалися в ньому качок. З берега це видовище, досить посміявся, спостерігав чоловік років тридцяти. Цю модель побудував він сам, як і двигун, за допомогою якого маленьке судно розвинуло надзвичайно високу швидкість.

При цьому Чарлзу Парсонсу – так звали конструктора – аматора – крупно повезло: на пробіг його кораблика по воді звернув увагу офіцер з Британського адміралтейства. І незабаром винахідник отримавши можливість побудувати більш велике судно.

Так що всього три роки по тому на Спітхейдском рейді, де регулярно проходили гонки якнайшвидших міноносців Великобританії, опинився і 30 – метровий баркас ” Турбіних”. Звичайно, він виглядав непоказно в порівнянні з бойовими кораблями. Зате, коли прогримів стартовий постріл, карлик тут же вирвався вперед і впевнено зберіг лідерство до переможного фінішу. Далеко за кормою залишився найшвидший міноносець, що розвивав швидкість в 24 вузли. Адже сама крихітка ” Турбіних” промчала з середньою швидкістю в 37 вузлів!

Турбіна стала лідером високих швидкостей на воді.

А пару років по тому Парсонс сконструював нову радіальну турбіну, потужністю близько 2000 л. с. І саме турбінне судно ” Мавританія “, водотоннажністю 30705 т, здобуло ” Блакитну стрічку ” в 1907 році і утримувало її рекордно довгий термін – 22 роки.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

З паровим двигуном через Атлантику