Юрій Винничук. “Місце для дракона”. Повість-казка про сучасний світ, у якому й досі живуть “драконячі закони”
Тема. Юрій Винничук. “Місце для дракона”. Повість-казка про сучасний світ, у якому й досі живуть “драконячі закони”
Мета: ознайомити з життям і творчістю письменника, зацікавити ними, допомогти учням зрозуміти підтекст твору, алегоричність його художніх образів; розвивати образне та критичне мислення, творчу уяву, навички виразного читання, переказу, виділення головного та інтерпретації твору; виховувати естетичні смаки, уміння бачити красу й силу художнього слова.
Теорія літератури: повість-казка, підтекст, алегорія, художні образи, художні засоби.
Обладнання: портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього.
Тип уроку: вивчення нового навчального матеріалу.
Хід уроку
I. АНАЛІЗ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
ü Бесіда.
– Як ви ставитеся до казки? Чи не вважаєте, що вже “виросли” з неї? Якою повинна була б бути казка, щоб зацікавити вас?
– Чи зустрічали ви людей, які не вміють робити зло, заради інших поступаються своїми інтересами? Як до них ставляться оточуючі? Чи не вважають їх, м’яко кажучи, нерозумними?
– Чи можна, на ваш погляд, за допомогою казки змінити сучасних людей, суспільство на краще?
III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ
ü Вступне слово вчителя.
“Для мене щастя полягає в тому, щоб робити улюблену справу, щоб не робити те, що мені не подобається”,- це життєве кредо сучасного українського письменника Юрія Винничука, із творчістю якого ми ознайомимося на сьогоднішньому уроці.
IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
ü Розповідь про письменника (або повідомлення учня).
Юрій Винничук – представник старшого покоління сучасних письменників. Живе й працює в містечку Винники ніді Львовом. Виступав і виступає активним критиком влади та має власну чітко виражену соціальну позицію. Твори Ю. Винничука перекладалися в багатьох країнах світу, тому його добре знають за кордоном, а сам він є автором перекладів із кельтських, англійської та слов’янських мов. Мав прізвисько “Чемодан” за енциклопедичні знання та ще, кажуть, твори свої зберігав у чемодані, особливо ті, які не друкували. Щоб пробитися в літературу, вдавався навіть до містифікації – власні вірші видавав за переклади уявного середньовічного ірландського поета Ріангабара. І це спрацьовувало! “Я друкував свої юнацькі вірші під виглядом перекладів з ірландської мови, бо іншого способу надрукувати їх не мав”,- згадує письменник.
Як же Юрій Винничук став письменником? Про це ми можемо довідатися з його інтерв’ю.
З ІНТЕРВ’Ю І. СЛАВІНСЬКОЇ З Ю. ВИННИЧУКОМ
“Я в дитинстві, чесно кажучи, не замислювався, ким я хочу стати. До писання не мав спочатку жодних нахилів. Однак мій тато писав гуморески в стилі Руданського. І одного разу в школі, десь у п’ятому класі, оголосили конкурс віршів. Я вдома сказав, що є такий конкурс, і тато мені дав свій вірш. Це був мій перший плагіят. На конкурсі я прочитав вірш, і мене нагородили. Прийшов додому, розповідаю, як мене хвалили. А тато сказав: “Коня кують, а жаба й собі ногу підставляє”. Після того я в тата віршів не брав, сам почав писати в стилі Руданського: як і поет, брав анекдоти та завіршовував їх, проте потім закинув це. А в 9 класі захопився Андрієм Чайковським – тоді написав повість про козаків, але знову все полишив. Утім, уже була слава, що я пишу вірші. Про це знали, коли мене приймали в педагогічний інститут на філологію. Вони мене з тим і взяли, що буду молодим поетом. В інституті я знову вдався до плагіату: коли на літературній студії треба було читати власні вірші, то прочитав поезію Богдана Нижанківського, львівського поета 20-30-х років. Отак це все з авантюри й почалося. Тоді сам почав писати, але всі мої вірші на першому курсі були під впливом когось – що читав, під те писав. Насправді, це дуже добра школа. На це можна по-різному реагувати: мовляв, ось він який! А художники чим займаються, коли вчаться малювати? Вони малюють кубики, глечики, а потім картини. Я також рік бавився, а потім уже виписався. Але про письменство не думав. Я ж ніде не друкувався. Десь могли взяти мої вірші й надрукувати, навіть у якийсь збірник включили, але сам нікуди не надсилав поезій. Писав для себе й своїх друзів. Мені просто цікаво було так жити”.
Про своє захоплення книжками Ю. Винничук розповідає: “Мені пощастило. В Івано-Франківську ми жили на маленькій тихій вуличці на околиці (це вже майже село). Напроти будиночку була бібліотека.
Я ходив туди кожні два дні порпатися. Тато був зубний лікар, його всі знали, тому до мене ставилися особливо: пускали порпатись у книжках, навіть у відділи, куди відвідувачів зазвичай не пускають.
Я взагалі більше читач, аніж письменник. Щоб писати, треба настроїтись. Я взагалі часто вигадую причини, щоб не сідати писати. Та для читання я не маю жодних перепон – я завалений непрочитаними книжками досі. Я був записаний до різних бібліотек, і серед них була бібліотека видань іноземними мовами. Цікаві були польські, чеські, словацькі видання, там можна було прочитати надзвичайні речі”.
Юність письменника припала на складний час тоталітарного режиму із забороною власної думки, вільної творчості, із наглядом “вищестоячих органів” та доносами.
“У 1973 році я закінчив Івано-Франківський педагогічний інститут, працював у редакції обласної газети “Прикарпатська Правда”, і хоча я не займався антирадянською діяльністю, мене почали викликати в КДБ. Хтось доніс, що у мене є старі книги і пишу я твори далекі від ідей соцреалізму. Після того як 4 квітня 1974 р. у мене зробили обшук, який тривав 12 годин, я втік до Львова і, щоб не привертати до себе уваги, працював переважно художником-оформлювачем та на інших роботах”.
– Що ви зробили, коли дізналися про стукачів?
“У світі все рівномірне – правди стільки ж, скільки й неправди. Все це гармонія. Абсолютної правди бути не може. Правда, якої хотілося б, часто дуже зрадлива. І в ній часто розчаровуєшся”.
– Як по-вашому, такі дії час виправдовує? Чи люди мають нести відповідальність за ті дії?
“Напевно, кожен другий інтелігент був “на гачку”. Життя було не дуже оптимістичне, треба було виживати. Кожен вибрав собі свій стиль поведінки.
Я був таким собі Швейком. Коли викликали в КДБ, я до них просився на роботу. На повному серйозі переконував, що це мрія мого життя, а от стукачем бути не можу. Інше діло в штаті. Я й так знав, що з такими дідами й батьками, як у мене, в КДБ на гарматний постріл не візьмуть. Але я їх просто цим задовбував.
До справді закритих фондів мене не пускали. Але на газети та журнали іноземними мовами дивилися крізь пальці.
Саме тому я вивчив іноземні мови – я ж ніколи слов’янських мов спеціально не вчив. Але вперто читав, про значення якихось слів лише здогадувався. З часом їх нахапався так, що тепер усіма слов’янськими мовами можу читати.
Зараз я передплачую польський літературний журнал “Literatura nа swiecie”. Це мій улюблений журнал. Він аналог нашого “Всесвіту”, але набагато цікавіший. Його вистачає, щоб стежити за світовим літературним процесом”.
– Чому після романів, які мали великий успіх, звернулися до жанру літературної казки?
“Казки писав ще в юності і досі ними захоплююся. У моїй великій бібліотеці один стелаж повністю забитий казками різними мовами. Я їх досі перечитую. І в мене є мрія – опрацювати казки для дітей. А свої казки писав, бо що читаю, те й пишу. Що бачу, те й оспівую”.
Юрій Винничук за щотижневу сторінку Юзя Обсерватора в газеті “Post-Постум” отримав титул “Галицький лицар” (1999 рік). Став першим лауреатом премії “Книга року Бі-Бі-Сі” за роман “Весняні ігри в осінніх садах” (2005 рік). Отримав відзнаку “Золотий письменник України” 2012 року. Визнаний Послом галицької кухні за визначний внесок у популяризацію галицької кулінарії. У 80-х роках організував естрадну групу “Не журись!”, з якою гастролював і для якої писав пісні та сценарії.
За казками Ю. Винничука знято два мультфільми. Твори його перекладені в Англії, США, Канаді, Аргентині, Франції, Німеччині, Хорватії, Чехії, Сербії, Польщі, Японії, Білорусі, Росії.
Незважаючи на зрілий вік, письменник залишається мрійником, романтиком:
“Я хотів би опинитися в Середніх віках і стати безсмертним лицарем. Аби прожити всю історію та виправити її. Іноді їду в маршрутці та мрію, як у 1937 році припливаю на піратському кораблі на Соловки і рятую письменників – Зерова, Підмогильного, Куліша…
А от згадав одну мрію. Щоб мені дали мільйон доларів”.
– На що б ви їх витратили?
“Я б заснував своє видавництво”.
– Кого б ви видавали у власному видавництві?
“У першу чергу – забутих письменників. Мене гнітить, що їх ніхто не перевидає. Тільки видавництво “Смолоскип” щось робить – видає серію “Розстріляного Відродження””.
Себе Юрій Винничук вважає щасливою людиною.
ü Робота з підручником.
Доповнення відомостей про особистість письменника.
ü Бесіда.
– Які думки Ю. Винничука співзвучні з вашими власними? Чи зацікавилися ви його особистістю, захотіли прочитати твори?
ü Виразне читання І умовної частини повісті-казки Ю. Винничука “Місце для дракона” (Розділ І).
ü Словникова робота, обмін враженнями про прочитане.
ü Евристична бесіда.
– Чим був занепокоєний князь люботинський?
– Розкажіть про дракона. Чому він залишився без належного драконячого виховання?
– Чому пустельник не хотів учити дракона грамоті?
– Як дракон відреагував на виступ лицарів?
– Чому князь наказав загасити вогонь, який розпалили, щоб викурити дракона?
V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК
ü Завдання аналітичного характеру.
Заповніть таблицю, зробіть висновок.
РИСИ ДРАКОНА ГРИЦЬКА
Драконяче | Людське |
Поява на світ, зовнішній вигляд | Ім’я, освіта, християнин, поет, поведінка, здатність до самопожертви заради блага інших, почуття вдячності до вчителя |
Висновок. У дракона людського набагато більше |
ü Творче завдання.
Напишіть список сучасних “драконячих законів”, про які алегорично говориться в повісті-казці “Місце для дракона” Ю. Винничука.
VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Уміти розповідати про письменника, переказувати I умовну частину твору, коментувати, висловлювати свої думки та враження.
2. Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про дракона.
VII. ПІДСУМОК УРОКУ
ü Інтерактивна вправа “Мікрофон”.
– Спираючись на перші враження від повісті-казки Ю. Винничука, я думаю, що цей твір…
(2 votes, average: 4.50 out of 5)