Європейська ідея і Віденський конгрес
Революційні та Наполеонівські війни, які Франція вела проти інших європейських держав більше 20 років, стали прообразом світових воєн XX в. Світ у черговий раз побачив, наскільки згубно і небезпечно вирішувати спори між державами за допомогою військової сили. Адже в кривавих війнах гинули десятки тисяч людей, витрачалися колосальні кошти. Ставало все очевиднішим, що конфлікти і кризи слід долати тільки мирним шляхом. А для цього було необхідно підтримання стабільності, балансу сил в Європі і в усьому світі.
Щоб забезпечити такий баланс, необхідно було створити військово-політичний союз з постійними, довгостроковими цілями. Саме такі цілі ставили перед собою учасники міжнародного конгресу, що зібрався у Відні восени 1814 (після першого зречення Наполеона I). Віденський конгрес мав підвести підсумки багаторічних воєн і вирішити долю післявоєнної Європи. Саме відповідальність за долю багатьох країн змусила учасників конгресу згадати про європейській ідеї, т. Е. Про об’єднання держав Європи (в тій чи іншій формі) в ім’я підтримки миру на континенті.
Конгрес, у роботі якого взяли участь представники всіх європейських держав, тривав більше 9 місяців (1 вересня 1814 – 9 червня 1815). Його головою був австрійський дипломат Клеменс Меттерніх. Між учасниками конгресу не раз виникали гострі суперечки. Найважливіші рішення приймалися великими державами – Австрією, Великобританією, Пруссією і Росією.
Тільки після остаточного затвердження на троні у Франції колишньої династії Бурбонів французький представник був допущений до прийняття рішень на конгресі. Ним став Шарль Моріс де Талейран. Цей розумний і виверткий політик і дипломат був обраний депутатом Генеральних штатів і брав участь у написанні Декларації прав людини і громадянина. Потім він займав пост міністра закордонних справ і під час Директорії, і в період правління Наполеона I. Після повалення імператора дипломат виявився корисним і Бурбонам. На Віденському конгресі Талейран відстоював інтереси Франції, що позбулася всіх завоювань і повернулася до кордонів 1792 г. Крім того, країна повинна була виплатити переможцям контрибуцію у розмірі 700 млн. Франків. Раптове звістку про втечу Наполеона з Ельби змусило союзників забути про розбіжності. Ще до битви при Ватерлоо, 9 червня 1815, учасники Віденського конгресу підписали його заключний акт. Росія, представлена на конгресі імператором Олександром I, отримала більшу частину герцогства Варшавського (створеного Наполеоном I) під назвою Царства Польського, керуючий на основі даної йому царем в 1815 р Конституції. Пруссії дісталися багата Рейнська область, Вестфалія, частина Саксонії і польських земель. Для здійснення принципу політичної рівноваги в Європі було вирішено зміцнити сусідів Франції. Нідерландське Королівство, розташоване на її східних кордонах, отримало в якості винагороди за участь у війні з Наполеоном Бельгію і Люксембург. Німецькі держави, в числі яких були Пруссія і Австрія, об’єднувалися в Німецький союз, що управлявся загальнонімецьким парламентом. Тепер німецьких держав стало 38 (замість 350). Значні території отримала господиня конгресу – Австрія. У їх числі були багаті італійські землі – Ломбардія і Венеція, а також Іллірійські провінції. Великобританія заволоділа островом Мальта, Іонічними островами і заморськими колоніями – Цейлоном і Гвіаною. За наполяганням англійців весь французький флот був відданий союзникам, що зміцнило позиції Британії як “володарки морів”.
Але найважливішим результатом Віденського конгресу було те, що під час його проведення виявилося прагнення його головних учасників (Великобританії, Росії, Австрії та Пруссії) взяти під свій контроль європейські справи. І це прагнення незабаром було реалізовано.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)