Євген Гребінка (1812-1848)

Євген Гребінка (1812-1848)

Важливе місце в дальшому розвитку української літератури по шляху народності і реалізму, в розширенні її проблемно-тематичних обріїв, жанрово-стильового багатства, збагаченні художньо-зображувальних засобів, а також в організації й спрямуванні українського літературного процесу, в зміцненні його творчих зв’язків з загально-російським літературним процесом належить Євгену Павловичу Гребінці.

Євген Гребінка – автор збірки байок, що започатковували новий період української літератури, упорядник альманаху “Ластівка”, організатор літературного життя української культурної громади в Петербурзі, активний учасник викупу Т. Шевченка з кріпацької неволі та видання його “Кобзаря” 1840 р. Є. Гребінка знаний в російському літературному процесі як автор широко відомих романсів, а також низки прозових творів, зокрема з тогочасного українського життя та з української національної тематики.

Літературна діяльність Гребінки тривала близько двох десятиліть. За цей час він створив багато оригінальних і перекладних творів українською і російською мовами, байок, романів, повістей, оповідань, нарисів. Гребінка пройшов у своїй художній практиці, естетичних поглядах складний шлях, значну еволюцію – від усталеної бурлескної традиції, романтичних захоплень до реалістичного мистецтва.

Є. П. Гребінка народився 2 лютого 1812 р. у маєтку “Убіжигце” поблизу Пирятина на Полтавщині в сім’ї дрібного поміщника – відставного офіцера. Початкову освіту він одержав від домашніх вчителів. У 1825 р. Є. Гребінка вступив до Ніжинської гімназії вищих наук – майбутнього ліцею князя Безбородька, де тоді навчалися М. Гоголь, Н. Кукольник, В. Забіла.

Постійне спілкування з чарівною української природою, народними піснями, переказами, легендами справили значний вплив на пробудження й формування художнього хисту.

Його перші літературні спроби відомі ще в рані гімназійні роки. Видаючи за тодішньою школьною традицією рукописний журнал, поет заповнював його майже повністю власними віршами й прозою. Сатиричні вірші він вміщував в рукописних журналах інших гімназистів. В останні роки навчання в гімназії Гребінка перекладав “Полтаву” О. Пушкіна. Уривок перекладу поеми був першою його друкованою публікацією в журналі “Московский телеграф” (1831). У цей час він почав писати й оригінальні твори українською мовою.

Після закінчення гімназії 1831 р. Гребінка кілька років служив у восьмому малоросійському козачому полку, а коли вийшов у відставку в 1834 р., переїхав до Петербурга, де й прожив до останніх своїх днів, лише зрідка приїжджаючи на Україну. В Петербурзі він працював чиновником у комісіїї диховних училищ, а з 1838 р. – викладачем російської словесності та менералогії, ботаніки й зоології у військових учбових закладах та в Інституті корпусу гірничих інженерів.

Петербурзький період життя Є. Гребінки – це період його активної літературної діяльності. Відвідуючи популярні літературні салони і влаштовуючи вдома літературні вечори, Є. Гребінка познайомився (а з деким і подружив) з багатьма діячами російської культури, серед яких були О. Пушкін, В. Бєлінський, В. Даль, І. Панаєв, Ф. Толстой, В. Бенедиктов, П. Єршов, майбутній петрашевець М. Момбеллі. Через художника І. Сошенка в 1837 р. він познайомився з Т. Шевченком і допомагав викупу поета з кріпацької неволі. Є. Гребінка підтримував дружні й літературні зв’язки з українськими письменниками: Г. Квіткою-Основ’яненком та П. Гулаком-Артемовським, Л. Боровиковським, В. Забілою, О. Афанас’євим-Чужбинським, літературному дебюту яких він сприяв.

Перебуваючи в центрі літературного життя, Є. Гребінка розробив багато планів щодо організації українських періодичних видань та публікації творів українських письменників, зокрема І. Котляревського.

Рані твори Є. Гребінки з рукописних журналів не збереглися. Лише деякі з них, доопрацьовані письменником пізніше, друкувалися в журналах та альманахах 30-х років: вірш “Рогдаев пир” публікувався в “Украинском альманахе”, уривки перекладу пушкінської “Полтавы” в “Московском телеграфе” (1831).

На початку 30-х років Є. Гребінка друкує деякі власні байки в альманахах, зокрема такі досконалі, як “Будяк та Коноплиночка”, і “Пшениця” в знаменитому альманасі “Утренняя звезда”, 1833 р., випускає їх окремим виданням -“Малороссийские приказки” (1834). Тоді ж з’являються його вірші та оповідання російською мовою. Вже перші байки Є. Гребінки засвідчили не лише помітне художнє зростання самого письменника, а й новий, вищий рівень розвитку української літературної мови.

Рівень оригінальності байкарів вимірювався передусім не новизною сюжетної й характерологічної основи, а неповторністю національного колориту, що виявлявся в художньо-образній сфері, соціальною конкретністю у змісті та ідеологічною спрямованістю його моралі. Саме за цими ознаками Є. Гребінка, який успадкував і творчо розвинув найкращі фольклорні й літературні традиції рідного народу, заслужено вважається одним із талановитих зачинателів української національної байки. До байки про судове свавілля, перед яким немає ніякого значення вина чи безневинність безправного, наперед приреченого “злочинця”, за проблематикою близькі байки “Ведмежий суд”; “Зозуля та Снігир”; “Ворона і Ягня”. Спільною для них є мораль про соціальну нерівність, про право сильного і одвічну вину слабого: так уже влаштований цей світ, “що менший там не втне, де більший геть-то зможе”. Розвивав цю тему Гребінка і у байці “Рибалка”: скривдженому марно дошукуватися справедливості, бо здирці сидять на всіх щаблях ієрархічної драбини. Рибалка, в якого ріка Оржиця занесла ятір, пішов скаржитися до більшої ріки – Сули. Свою наївність він зрозумів тільки тоді, коли побачив, що по тій річці пливе не тільки ятір, а й більш цінні речі – “хлівці, стіжки, діжки, усякий крам”. Панська зажерливість і облудність викриваються у байці “Будяк та Коноплиночка”, в якій проходить думка про неможливість для Конплиночок домогтися справедливості від бундючного й самоправного Будяка, який “людей товче” та ще вимагає від них терпіння й сміріння. Різні типи сарани, що любить поживитися народним добром і живе на чужий кошт – “паничик судовий”, “возний червоний, ніби квітка”, – виведені в байці “Рожа да Хміль”. Байка “Вовк і Огонь” застерігає від панібратства з панами, яке не кінчається добром. Мудрий зміст, типові ситуації і повчальна мораль, а також колоритна розповідь привернули до цієї байки увагу Пушкіна, який навіть збирався її перекладати російською мовою. Байка “Мірошник” спрямована проти панської зажерливості, поєднаної з бездумними новаціями. Мораль байки уточнюється ще й застереженням суддям: не ганятися за надмірним “лакомим куском”. Ряд байок побудовано на приставленні народної і панської моралі, уявлень про справжні людські цінності. Повнозерні колоски гнуться до землі, тоді як “прямії колоски зовсім пустісінькі, ростуть на ниві даром” – як “писар волосний” і прісні (“Ячмінь”), Тільки “щонайкращеє зерно” тоне у воді, а “полова ж, навісна, пливе собі по хвилі”, як і ті пани, що “задравши ніс, роприндившись ходили” (“Пшениця”), У лаконічній і дотепній формі байкар ілюструє думку про відносну вартість людини – той, хто воліє дивитися на людей зневажливо, зверньо, ризикує і сам У людських очах виглядати мізерним і нікчемним (“Дядько на дзвониці”).

Звичайно, немає потреби перебільшувати сатирично-викривальне значення байок і соціальну радикальність їх автора. Хоч демократичні симпатії Є. Гребінки безсумнівні, але все ж він завжди залишався сином свого часу. Вітчизняна сатира у своїх найкращих виявах була спрямована здебільшого проти носіїв соціальної несправедливості, а не самих її основ. У руслі цих традицій розвивалася й байкарська творчість Є. Гребінки, яка живилася ще й народною мудрістю з її досить визнаними класовими симпатіями та антипатіями.

Байки Гребінки органічно пов’язані з приказками та прислів’ями, сутність яких у надзвичайній сконденсованості думки. Поет сприймав їх як художні мініатюри, що в чіткій карбованій формі відображали факти реального життя. І не випадково, мабуть, він називає свої твори “приказками”, побудованими за принципом розгортання й конкретизації прислів’їв.

Митець розширив жанрові межі байки, урізноманітнив її форми (народна казка й гумореска, драматична сценка й жартівливе оповідання); він майстерно динамізував сюжет байкового твору, збагатив його образно-поетичну систему, наснажив виразним національним колоритом.

Якщо навіть для певної частини фольклорних творів характерна філософія не тільки звичайної людської розважливості, а й громадянської обачності, то тим природніші подібні настанови для байок Гребінки. Не треба забувати й того, що ці байки складав ще зовсім молодим поет у похмурі часи миколаївської реакції. Саме тому не є чимось винятковим для свого часу і для тодішнього Гребінки байки про можливість злагоди між розумними і добрими панами та мужиками (“Злий кінь”) і поміркована мораль байки “Цап” (не добиватися високих чинів), і про незнищенність сонячного тепла і світла (“Сонце та Хмари”), які при бажанні можна витлумачити не тільки у традиційному морально-етичному плані (“сонця хмари не заступлять”, добрих справ, хорошої людини не зможуть перемогти злі сили), а й у плані вищості самодержавного “Сонця”. Добро завжди допомагає більше, ніж зло і жорстокість – така мораль байки “Сонце та Вітер” і її можна витлумачувати і в побутово комунікативному плані, і в плані суспільних взаємин між людьми різних верств. Досить міскою є і байка “Лебедь і Гуси” про марні спроби забруднити білого лебедя – до нього не може пристати багнюка. Подібна мораль у дусі народної мудрості, звичайно, не викликає жодного застереження, проте байка була написана як своєрідна реакція на спроби таражків польского повстання 1831 р. “очорнити” царя Миколу І. Не можна не зважити на ту обставину, що сам же автор при публікації байки зняв наявну у рукописі консервативну мораль і тим зберіг універсальний етичний характер байки. Подібні байки перебувають ніби на межі між соціальними і побутово-дидактичними, іронічно-повчальними за своїм змістом та спрямуванням.

“Вічні” теми про скромність усього справжнього й прекрасного порушує байка “Соловей”. Гуманістично-повчальний характер мають байки “Грішник” – один із варіантів сюжету про багатоженця, “Утята та степ” – про небезпеку вікового мезальянсу, “Маківка” – з традиційним народним повчанням дівчатам не перебирати женихів. Не тільки морально-побутове, а й певне соціальне забарвлення має байка “Горобці та вишня” – про жевжиків, які вчащали до Вишні доти, “поки всі вишні обдзюбали”, а потім вже “до бідної ніколи не летять”.

Все це сприяло ширшому й активнішому проникненню елементів живої розмовної мови в мову літературну, посиленню виразності, ясності, а отже, й доступності книжної літературної мови. Побудовані на життєвому матеріалі з використанням скарбів народної творчості й живої мови, байки Гребінки знаменували дальший поступ української літератури по шляху народності й реалізму.

Як це взагалі властиво письменникам, що виступають на ранньому етапі формування нової літератури, Є. Гребінка не обмежував своїх інтересів одним жанром – він випробував себе, а водночас і літературну мову, в різних жанрах поезії і прози. Крім того, він продовжував одну із найхарактерніших і найблагородніших традицій української літератури – традицію безпосередньої участі в загальноросійському літературному процесі, виступаючи з віршами, поемами, оповіданнями, нарисами, повістями і статтями російською мовою.

У поетичному доробку Гребінки є кілька ліричних віршів українською мовою. “Човен” був вміщений поряд з байками у збірці “Малороссийские приказки”, щоб продемонструвати широкі зображувальні можливості української літературної мови: крім звичної сатирично-гумористичної тематики, цією мовою можна передавати й найтонші, найніжніші порухи душі, сумні медитації, тугу за щастям, елегійні роздуми над долею. Цю здатність рідної мови Гребінка розкриває особливо виразно тоді, коли вдається до обробок традиційних для народних пісень тем людського кохання, зради, одруження з нелюбом (“Українська мелодія”; “Маруся”), Не випадково “Українська мелодія” (“Ні, мамо, не можна нелюба любить”) стала народною піснею, як і написаний у романсово-пісенному стилі доби російський вірш “Молода еще девиця я была”. Значного поширення набули романси “Черные очи” та “Слыхали ли вы”.

Одним із значних досягнень Гребінки-прозаїка є роман “Чайсковский”. Наближаючись за принципами опрацювання історичної тематики до “Тараса Бульби” Гоголя (хоча у романі відсутні хронологічне приурочення до поідй, історичні постаті й т. ін.), письменник правдиво відтворює окремі картини героїчного минулого, опоетизовує Запорозьку Січ як “козацьку вольницю” з її демократичними й водночас суворими законами, реалістичними мазками змальовує привабливі образи загартованих у боях з ворогом, мужніх і хоробрих, одержимих любов’ю до рідної землі рядових козаків-патріотів, чесних, доброї і широкої душі людських особистостей із багатим емоційним світом. Життєвістю позначено й багатоплановий, складний образ-тип лубенського полковника Івана: це відважний воїн і водночас – типовий феодал-поміщик, жорстокий і деспотичний; не чуже йому й глибоке почуття людяності. В індивідуалізованих образах роману Гребінка “втілив свої уявлення про історичну людину. Романтичні тенденції у їх змалюванні – героїзація характеру й поведінки, поетизація козацької стихії, уславлення волелюбності й гіперболізація “природності” нарешті, підкреслення їхньої винятковості, продиктоване прагненням епатувати читачів, – поєднуються в романі з реалістичними.

Роман “Чайковський”, як і інші твори Гребінки на історичну тематику, тісно пов’язаний з фольклорними джерелами, народно-пісенною творчістю. Особливо зримо риси українського національного колориту в творі виступають завдяки щедрому введенню до нього народної пісні, яка органічно вплітається в художню тканину оповіді й є одним із необхідних її компонентів.

У романі “Чайковський” у ряді художньо вмотивованих ліричних відступів проводиться глибока антитеза – протиставлення героїчного минулого й мізерного сучасного, цілісних сильних натур з благородними й чистими почуттями своїм сучасникам із розлінного поміщицького середовища – морально потворним жалюгідним обивателям.

Особливе місце у прозовому доробку Гребінки займає повість “Кулик” (1841), присвячена найпекучішому питанню – кріпосництву, яке безжалісно топтало особистісь людини-трудівника. Майстерно відтворює тут автор контраст між нелюдським середовищем і його жертвами. Повість “Кулик” за ідейно-естетичними якостями була кращим зразком тогочасної реалістичної прози. Як відзначали сучасники, вона засвідчила те, що обдарування цього автора міцніє і гуманне начало починає в його повістях переважати над комічним елементом… Особливо відзначали те, що автор умів змалювати своїх героїв вірними дійсності, тобто людьми нижчого класу і в той же час “людьми”, і збудити до них співчуття, не ставлячи їх на ходулі фальшивої та нудної ідеалізації. Повість “Кулик” – безперечне досягнення Гребінки-прозаїка.

Для прозового доробку Гребінки характерним є аполітичний метод відтворення і викриття гнітючої навколишньої дійсності, свідомий вибір насамперед демократичного героя, художня достовірність розповіді.

Є. Гребінка одним із перших помітив і дружньо підтримав молодого Т. Шевченка, познайомив його з українськими й російськими письменниками, залучив до участі в мистецькому житті. Він виступав ініціатором видання “Кобзаря”, а потім високо оцінив літературний дебют великого поета. Очевидно, зовсім не випадково саме Гребінка був довіреним супутником Т. Шевченка під час першої подорожі поета на Україну.

Людина з широкими і різнобічними культурними інтересами, Є. Гребінка був одним з перших на Україні театральних критиків, виступивши в 40-х роках XIX століття в петербурзьких журналах “Пантеон” й “Иллюстрация” та “Литературной газете” з оригінальними статтями “Путевые и театральные впечатления. Лубны”, “Провинциальные театры”, “Опера в Лубнах” та ін.

У своєму літературному розвитку Гребінка-прозаїк пройшов шлях від ранніх романтично-сентиментальних захоплень до принципів натуральної школи. Творчо сприйнявши ідейно-художні досягнення Гоголя, грунтуючись на життєвих спостереженнях, Гребінка створив низку яскравих творів, позначених реалістичною спрямованістю, гуманістичним ставленням до “маленької людини”. Його проза стала надбанням як російської, так і української літератур. Кращі повісті й оповідання письменника, написані з позицій естетики натуральної школи, сприяло зміцненню “гоголівського первня” в російській літературі й разом із його класичними байками відіграли помітну роль у становленні й розвитку художнього реалізму в новому українському письменстві.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Євген Гребінка (1812-1848)