Єсенін – поезія в кольорі
Використання квітів в поезії є значущим засобом виразу не стільки думки, скільки почуттів і емоцій, і по палітрі кольорів при можна відтворити образ поета і його внутрішнє самовідчуття. Однак ще А. Блок писав у своїй статті “Фарби і слова”, що сучасні письменники “отупіли до зорових сприйнять” і виховують душу читача серед абстракцій і відсутності світла і кольору. Блок передбачив, що з’явиться поет, який привнесе в поезію російську природу з дивовижними по своїй простоті фарбами. Таким поетом став Сергій Єсенін, який збагатив поезію кольоровими російськими пейзажами.
Як народному поетові, Єсеніну виявилася близька гамма кольорів, що традиційно використовується в фольклорі і давньоруського живопису. В першу чергу, це синява і залиті блакиттю рязанські пейзажі, які стали превалювати в його поетичних творах: “У прозорому холоді заголубіла доли”, “Блакить презрімой гущі”. Синій колір і його відтінки були для Єсеніна повсякденного палітрою, так як висловлювали щось божественне, недомовлене, романтичне: “Несказанное, синє, ніжне…”. Поет навіть саму Росію асоціював з синім кольором, кажучи, що в цьому слові є “синє щось”. Хоча в іншому вірші Єсенін “одягнув” Русь в червоні одягу і зелену шапку.
Наступний колір, яким поет вміло фарбував свою поетичну творчість, – це жовто-золотий: “Місяць під дахом, як золоте бугор”, “Мені снилися річки золотих долин”, “Хвойна позолота”. Для поета це не колір осені і увяданья – до речі, жовтої палітрою поет навіть малював свій автопортрет: “Це волосся взяв я у житі”. Однак в деяких віршах жовтий колір стає кольором гіркоти і безпросвітності: “Навесні і сонце на лузі / обвитий жовта дорога, / І та, чиє ім’я березі, / Мене прожене від порога. …”. Похмурими брудно-жовтими фарбами насичена і поема “Пугачов”: “Жовті кішки козацьких голів”, “Зорі жовтий горб”.
Яскравим штрихом у поезію Єсеніна вривається малиновий колір: “Про Русь – малинове поле…”, “тліє дим у малинових сіл”. Хоча цей насичений соковитий колір не дуже властивий поезії Єсеніна, і поет частіше користується іншими фарбами: “виткані на озері червоний світло зорі”, Червоної водою поливає схід “,” “На захід ти рожевий схожа…”.
Використання контрасту білого і чорного було дуже характерно для давньоруської літератури, де “чорний” уособлював сили зла. Це знайшло своє відображення в поемі “Чорна людина”, де злі сили поет виділив тільки цією фарбою. Білим кольором поет розфарбовував місяць над дахом, гладь річки, і місячний промінь у Єсеніна – як “біле перо”.
Єсенін нерідко використовував і такий прийом: він, як художник, розмивали на полотні кольору, прибирав чіткі лінії і дозволяв квітам переходити один в одного. Наприклад, у вірші “Димом повінь” загальним тлом є жовтий ( “Жовті поводи / Місяць впустив”), який потім переходить в рудий ( “Церквами у прясел / Руді стоги”), а закінчується вірш в чорних і темно-синіх тонах: “Чорна глухарка / К всеношної кличе / Роща синім мороком / криється голоту”. У поезії Єсеніна колір має і символічне значення: “червоний кінь” як символ революції або “чорний кінь”, завжди несе смерть.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)