Єдність історико-філософського процесу
У філософії здавна ведуться суперечки між прихильниками концепції єдності історико-філософського процесу і тими, хто абсолютизує особливе, специфічне і дотримується точки зору замкнутих, ізольованих культур. На користь справедливості концепції єдності світового історико-філософського процесу свідчать різні факти загальності, властиві об’єктивності – природі, суспільству і мислення, – отже, зміст будь-якої національної форми філософського знання формується шляхом осягнення закономірностей предметних форм буття.
Визначальна роль предметності виявляється у всіх сферах наукового знання. У законі всесвітнього тяжіння відображаються гравітаційні взаємини матеріальних тіл, в законі Бойля-Маріотта – взаємодія обсягів і тиску газів (при постійній температурі), в законі Кулона відтворюються взаємини двох точкових зарядів. У філософії фіксуються відносини предметного світу, що мають вже не частковий, а загальний характер. Принцип заданості предмета будь-якої науки, з філософією включно, залишається завжди тим же. Ідея предметної визначеності лежить в основі погляду на загальнолюдський характер і цінність результатів філософської діяльності. Відтворення певних відносин реального світу, формування та обгрунтування філософських висновків і положення одночасно включає і створення загальнолюдських цінностей.
Єдність історико-філософського процесу визначається дією соціально-історичних чинників. Така дія здійснюється завдяки наявності в складі філософії доречною соціально-історичної визначеності складової частини, системності, тобто цілісності філософського знання, впливу на структуру свідомості. Важливим фрагментом концепції єдності історико-філософського процесу виступає спільність у всіх людей апарату мислення. Античний філософ Геракліт казав: “Здоровий глузд – у всіх загальний”, а набагато пізніше німецький соціолог Карл Маркс писав, що процес мислення може бути тільки одним і тим же, відрізняється тільки за ступенем, у залежності від зрілості розвитку, а, отже, і від розвитку органу мислення. Відомий психолог Михайло Ярошевський вважав, що в будову людського мозку немає нічого, що могло б дати пізнання хоча б тінь національної обмеженості або національного переваги. Розумовий спорідненість людей планети Земля не тільки в тому, що засобами загальних для всіх індивідів нервово-психічних процесів вони досліджують загальний для всіх реальний світ, але також і в історичному розвитку інтелектуальних структур, якими вони оперують. На думку академіка Дмитра Лихачова, мислення у людини в усі віки однакове. Змінювалося не мислення, а світогляд, політичні погляди, естетичні смаки.
У 90-х роках ХХ ст. сформувалася ідея різних типів мислення у різних народів. Така концепція грунтується на відмінності двох півкуль мозку і локалізації особливостей того чи іншого способу мислення. Ця концепція піддана критиці в сучасній науковій літературі та на Заході. Нейрофізіолог Іван Вікторов справедливо зазначає, що з відмінностями правого і лівого півкулі намагаються пов’язати відмінності в культурі та звичаях народів, в західній і східній філософії. Такі спроби отримали назву діхотоманія. Заражені діхотоманіей вчені, підкреслюють тив Спрингер і Генрі Дейч, абсолютизує відмінності правого і лівого півкулі і ігнорують дуже складні інтегративні механізми, що лежать в основі цілісної діяльності мозку. Функціональні асиметрії півкуль – реальні факти, які сприяють більш глибокому розумінню мозку як єдиного, підтверджують об’єктивність уявлень про нерозривний зв’язок абстрактного мислення, практики і способів коммунікаціі. О єдності історико-філософського процесу свідчить пізнавальних досвід людей, що живуть на Землі, єдність людської історії. Кожен народ, стверджує історик Микола Конрад, має свою індивідуальну історію, яка завжди наділена оригінальними, неповторними рисами, конкретна і складається з діяльності окремих народів, кожен з яких має власне обличчя. Але як часто зміст історичних подій, виступаючи, здавалося б, приналежністю історії тільки одного народу, повністю розкривається лише через повну історію людства. Єдність світової історії людства виявляється в розвитку мов, знарядь праці, моральних, правових, політичних, наукових, в тому числі історико-філософських процесів. В результаті встановлюється переконлива картина єдності процесів, яскравим проявом якої виступає історія усвідомлення узагальнюючого початку, що характеризує людину як цілісність.
У Європі та Китаї, віддалених географічно багатьма тисячами кілометрів, в двох величезних за кількістю масиву людства повністю незалежно один від одного сформувалося те ж саме поняття – людське начало, яке усвідомлювалася через поняття людина. Європейський гуманізм і китайський термін женьдао етимологічно і реально тотожні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)