Ямб
Ямб (грецьк. iambos – напасник) – в античній версифікації триморна стопа з двох (довгий та короткий) складів, у силабо-тонічній системі – двоскладова стопа з наголосом на другому складі (&;#8746;-). В ямбічному вірші ритмічний акцент припадає на парні (сильні) склади, хоч можливі пропуски метричних наголосів (пірихій), що урізноманітнює багатство віршової ритмомелодики. Найрідкіснішим в українській поезії є одностопний Я.:
Іду посеред поля я,
Іду;
Голівонька вже крутиться –
Впаду,
Тоді над лине мавонька,
Як сон […] (В. Поліщук).
Не часто трапляється й двостопний Я. Його прикладом може бути строфа з поеми І. Драча “Смерть Шевченка”, подовжена у третьому рядку гіперкаталектичною клаузулою:
Вишневий цвіт
З вишневих віт
Вишневий вітер,
Звіває з віт.
Тристопний Я. також не дуже поширений:
Заквіт осінній сум,
Осінній сум заквіт.
На віях я несу
Гаптований привіт –
І любій принесу,
Прохатиму: візьми;
Заквіт осінній сум –
Заквітнемо і ми (В. Чумак).
Чотиристопний Я., завдяки своїй гнучкості та місткості, – найуживаніший в українській поезії:
Яких іще зазнаю кар?
Якими нетрями ітиму
Шляхами з Риму і до Криму
Під гвалт і кпини яничар? (І. Світличний).
Часто спостерігається п’ятистопний Я.:
Гарячий день – і враз достигне жито
І доп’яніють обважнілі грона.
Він ще незнаний, ще непережитий,
Єдиний день – мого життя корона (Олена Теліга).
Шестистопний Я., що за кількістю складів відповідає олександрійському віршеві, був улюбленим розміром київських “неокласиків”, передовсім М. Зерова, хоч до нього зверталися й інші автори, зокрема Б.-І. Антонич:
Антонич був хрущем і жив колись не вишнях,
На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко […].
Семистопний Я. спостерігається серед вільних ямбів: Зсуваються усе грізніше чорно сизі хмари…
Стає на всій землі надто душно, темно; тяжко, млосно…
…І тоскно
В мінливім блискавок червонім миготінні […] (А. Казка).
Восьмистопний Я. – крайній, помежовий у сучасній ритмо-метричній системі:
Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту,
І серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п’янко.
Від’їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем.
До інших зір молитимусь і інших ждати ранців
(Б.-І. Антонич).
В Елладі Я. називали жартівливі вірші, що використовувалися під акомпанемент музичного інструмента – ямбіке. Згодом Я. означає будь-який сатиричний твір, написаний ямбічним розміром. Пізніше Я. поступово виповнювалися жанровим змістом, що в українській поезії засвідчили збірки С. Гординського “Слова на каменях. Римські ямби” (1937), М. Бажана “Ямби” (1940). Я. вживається й у формі вільного вірша як вільний Я. при різній кількості стоп у віршовому рядку та астрофічній будові, зберігаючи традиційне римування. Найчастіше такий Я. практикується в жанрі байки і тому називається байковим віршем. Я. використовується й за відсутності римування в межах строфи, власне, у білих віршах:
[…] Коли нараз мені в чужому краї
Не вистачить на подих України,
Коли поміж небес та океанів
Не втримають мене сріблисті крила, –
Зостанеться гарячий попіл предків,
І я розвіюсь над широким світом
Живучими пилинками землиці –
Тієї, у якій коріння хліба,
Тієї, у якій моє коріння (П. Перебийніс).
(2 votes, average: 4.00 out of 5)