Ялта
Було це давно, так давно, що греки в ті часи були не просто греками, а обов’язково греками древніми. Але суть не в тому, що були вони древніми, а в тому, що були вони людьми сміливими і відважними, не сиділося їм у своїй Стародавній Греції, і тому прагнули вони в що б те не стало відкрити нові землі. Благо, земель незвіданих, де ще не ступала нога людини (принаймні, грека), було навколо безліч. Будували греки кораблі і пливли в світ за очі. Здавалося б, все просто – пливи собі і пливи, головне взяти запасів побільше, їжі та води, а там, дивись, корабель все одно до якимось новим землям припливе. Проте ж не все було так гладко.
У будь-якого моря характер мінливий. Ось і море Чорне – коли вийдеш в тихий літній день на його берег, то здається, що воно ласкаве-ласкаве, добре-добре, саме спокійне море на землі. Але недарма називали греки Чорне море Понтос Аксінос, що означає Негостинне море. Якщо збунтується море, якщо пожене буря вітер сили страшною, то горе тому, хто не встигне сховатися десь у тихій гавані.
Ось так одного разу і було, коли пливло грецьке судно з Константинополя в пошуках нових родючих земель. Понтос Аксінос розлютився, як завжди, несподівано. Жорстокий у своїй невгамовній силі вітер рвав вітрила, накидав на корабель величезні хвилі, і здавалося, що ось-ось програє судно нерівну сутичку зі стихією і піде на дно. Але й люди і корабель вистояли.
Проте ж на цьому біди сміливих моряків не закінчилися. Море огорнулося густим туманом, крізь який не було видно ні берега, ні зірок на небі. Зневірилися моряки: де вони, куди їх несе і чи прийде порятунок? Найстрашніше, що закінчувалася прісна вода і їжа, і ніхто не міг сказати, коли ж з’явиться можливість їх поповнити. А туман, здавалося, з кожним днем ставав все щільніше. Штиль, що наступив після бурі, виявився чи не страшніше лютої бурі.
Але одного ранку раптом подув легкий вітерець, швидко розігнав туман. Виглянуло сонце, і дозорець побачив зовсім недалеко такий бажаний берег, зелені дерева і невисокі гори.
– Ялос! Ялос! Берег! Берег! – Понеслося по судну.
Корабель пристав до берега. Через деякий час на цьому місці виникло поселення, назване на честь рятівного ялос-берега – Ялтою…
У наше століття скептицизму і загальної недовіри ми не звикли вірити переказам. Може, це і правильно. Ось і у випадку розказаної нами легенди про виникнення Ялти скептики відразу ж займають бойову позицію і прагнуть розбити в пух і прах древнє сказання. Так, колись на південному узбережжі Кримського півострова дійсно були грецькі поселення, про що, до речі, свідчать численні археологічні знахідки. Але це ще нічого не означає, адже слово “ялос”, власне кажучи, відбувається з сучасного грецької мови, і, відповідно, стародавні греки знати його ніяк не могли. Так що все нами розказане – не більше ніж вигадка, красива казка, яка не має нічого спільного з реальністю. Ну і що це змінює? Адже легенди про славних героїв і їхні пригоди для того й живуть, щоб ними насолоджуватися, а не для того, щоб в них беззастережно вірити.
Ось так і Ялта. Звичайно, у перлини Південного берега Криму є своя офіційна, перевірена і затверджена самими допитливими істориками історія, і про неї ми обов’язково розповімо. Але Ялта – це теж легенда, Ялта – це пригода, реальне і одночасно казкове. Ялтою потрібно насолоджуватися, і зовсім необов’язково в неї вірити…
Але забудемо (принаймні, на час) про красиві, але не зовсім правдивих легендах і прімкніте до прихильників серйозного і послідовного викладу історичних фактів. Джалита, Яліта, Калліта, Гіаліта і Еталіта… Навіть мінімальні знання історії кримського краю дозволяють зрозуміти, що перераховані вище слова походять з татарської мови, точніше, його кримського діалекту. І означають ці різні, але схожі за співзвучністю слова одне і те ж. Так кримські татари називали невелику село на березі Чорного моря, надійно захищену від бур і вітрів гірською грядою. Якщо вірити історичним документам, то вперше назва Ялта (а точніше, Джалита) з’являється в творі арабського історика Аль-Ідрісі “Розвага стомленого в мандрах по областях”, що побачив світ у 1145. Правда, у той час татари заселяли в основному степовій і передгірний Крим, тоді як узбережжі поступово перейшло під владу генуезців і венеціанців, швидко розповсюдили свій вплив на значну частину півострова. Природно, що така експансія не влаштовувала таврійських греків, які в підсумку змогли консолідувати розкидані по узбережжю поселення в єдине князівство Феодоро (з центром в однойменному поселенні), відоме також під назвою Мангуп. Протягом тривалого часу на кримському березі існувало певне “двовладдя” – не надто активна боротьба між князівством Феодоро-Мангуп і генуезцями за великим рахунком так і не виявила переможця.
Однак, як це іноді трапляється, результат боротьби двох протиборчих сторін вирішила третя сторона. Причому у випадку Криму вирішила остаточно і безповоротно. У 1475 році до берегів південного Криму підійшов флот турецького султана. Генуезці здалися яничарам практично без боротьби, після чого піддані султана увійшли в землі, що належали князівству Феодоро. Результат боротьби був вирішений наперед ще до того, як протиборчі сторони зійшлися на полі брані, – надто вже явно турецька армія багато в чому перевершувала грецьке військо. Однак греки відчайдушно пручалися, найдовше трималася столиця грецького князівства. І все ж боротьба закінчилася тим, чим вона і повинна була закінчитися, – Османська імперія повністю підпорядкувала собі кримське узбережжя.
Треба сказати, що європейська історична наука не завжди справедлива до діянь османських владик і їх підданих. Точніше, несправедливо ставлення до них тих з нас, хто історією цікавиться, скажімо так, в якості захоплення. Що нам представляється, коли ми чуємо словосполучення “турецьке панування”? Звичайно, полчища нещадних до всього живого яничар, спалені села і зруйновані міста, моторошна смерть для тих, хто намагався чинити опір, і мученицьке рабство для інших, і інші жахи. Звичайно ж, все це було. Але не будемо настільки однозначні в своїх оцінках. По-перше, в ті часи гуманізм був не в честі і турки, насправді, в цьому сенсі мало чим відрізнялися від інших народів. А по-друге, не варто думати, що Туреччина захоплювала нові землі лише для того, що вичавити з них всі соки і залишити після себе голу пустелю. І Ялта тому яскравий приклад. Якщо заглибитися трохи вбік від звичних ялтинських туристичних маршрутів і пройтися по кварталах Старої Ялти, то стане ясно, що Ялта – місто турецька. Принаймні, колись був таким. Особливо сильним буде враження, якщо з Ялти в помах ока перенестися в старі квартали Стамбула або якого-небудь іншого турецького міста.
Османська імперія не тільки руйнувала, а й будувала. Перебування турків стало часом якщо й не розквіту, то, як мінімум, серйозного підйому кримського узбережжя. Правда, пробули турки в Криму в общем-то недовго. На початку XVI століття Османська імперія відмовилася від намірів серйозного і планомірного освоєння кримського узбережжя. Що було причиною несподіваного рішення, точно невідомо. За однією з версій, внутрішні чвари в самій Османської імперії, за іншою – турок занадто сильно налякало найсильніший землетрус, що сталася у Криму. Так чи інакше, хоча формально Ялта та інші прибережні поселення знаходилися під владою султана, фактичними правителями Криму були кримські хани.
Новий етап у житті Ялти, як і всього Криму, розпочався у другій половині XVIII століття, коли Крим потрапив в сферу впливу та інтересів правителів Російської імперії. У 1771 році війська під командуванням А. В. Суворова влаштувалися в Ялті і побудували тут редут. Через 12 років, в 1783 році, Ялта, як і весь Крим, повністю перейшла під контроль російських військ. Кілька десятків років вона перебувала в дуже жалюгідному стані. Землі в Ялті та навколишніх районах імператорським указом були передані поміщикам “для розведення лимонних, апельсинових, оливкових та інших дерев”. Проте ж нові землевласники не прагнули вкладати сили і кошти в розвиток містечка, до того ж сильно позначалася відсутність доріг. Тільки коли в 1820-х роках Ялта була сполучена шосейною дорогою з Сімферополем, а в 1830-х – з Севастополем, місто отримало новий поштовх до розвитку. Власне кажучи, до 1838 року поселення, колись входило до складу особистих володінь турецького султана, не вважалося містом. Тільки після імператорського рескрипту та спеціального указу Сенату Ялта отримала відповідний статус. “Взявши до уваги особливе місцеве положення південного берега півострова Таврійського, – говорилося в Указі, – швидке зростання там населення і прикметне між жителями поширення промисловості, визнали ми за благо, для усунення незручностей, що походять від накопичення справ в присутствених місцях повіту Сімферопольського, заснувати в Таврійській губернії новий повіт з частини Сімферопольського повіту і скласти новий повіт під назвою Ялтинського, перейменувавши містечко Ялти містом “.
Неподалік від знаменитої ялтинської набережної є вулиця Боткінська, однак, чесно кажучи, ми не знаємо, чи є в Ялті або де-небудь ще на Південному березі Криму пам’ятник знаменитому доктору, особистому лікарю царської сім’ї С. П. Боткіна. Якщо ні, то тоді його просто обов’язково потрібно поставити. Адже саме Боткін, можна сказати, відкрив Ялту як курорт. Здавалося б, це очевидно, але до нього чомусь ніхто цього не помічав: клімат Південного берега не просто корисний, а дуже корисний для здоров’я. Зробивши це безперечне спостереження, Боткін порадив імператорові Олександру II придбати в Криму дачу. У 1860 році маєток “Лівадія”, розташоване неподалік від Ялти, стало царською резиденцією. Після чого услід за царською сім’єю до Ялти потягнулися “вершки суспільства”. У Криму почався будівельний бум. Але будували і їхали в Ялту не тільки для того, щоб відпочивати і лікуватися, але й для того, щоб, як кажуть, “на інших подивитися і себе показати”. Ялта стала модною – якщо раніше весь петербурзький і московський бомонд волів відпочивати за кордоном, де-небудь на Лазурному березі або ж неподалік від Женевського озера, то тепер “російська Рів’єра” притягувала до себе колір суспільства.
У радянські часи Ялта перетворилася “на здравницю для трудящих і творчої інтелігенції”. Природно, що нові здравниці, принаймні на перших порах, розташовувалися в будинках, що раніше належали купцям, великим чиновникам, дворянам, загалом, всім тим, хто для переможного пролетаріату спочатку був класовим ворогом. Треба сказати, що розвитку кримських курортів приділялася чимале значення, недарма в 1920 році Ленін підписав декрет “Про використання Криму для лікування трудящих”, а керувати кримськими курортами призначив свого брата Дмитра Ульянова. Що ж стосується Ялти, то її в 1921 році перейменували в Красноармійськ, правда, незабаром цю очевидну дурість виправили і повернули місту колишню назву.
Говорячи про ті чи інші пам’ятних місцях, прийнято згадувати відомих людей, коли-небудь там побували. Але стосовно до Ялті подібне заняття виглядало б принаймні втомлює. Адже перерахування всіх більш-менш прославлених особистостей, що побували в Ялті, представляв би собою довжелезний список, що виглядав приблизно таким чином: практично всі знамениті і не дуже письменники і поети, чи не всі більш-менш відомі художники, музиканти, взагалі люди мистецтва, жили і творили в Україні, Росії, Радянському Союзі і на пострадянському просторі. Плюс до цього політики, лікарі, вчені, конструктори космічних ракет і так далі, і тому подібне. І тому в Ялті просто не злічити місць, пов’язаних з великими і знаменитими людьми.
На цьому, мабуть, ми закінчимо розповідь про історію найвідомішого українського курорту. Природно, що Ялта продовжує жити своїм життям. Влітку – гучною і розгульного, як і належить будь-якому курорту. Коли ж курортний сезон закінчується, місто затихає і курортна суєта йде разом з літом.
На закінчення ж ми дозволимо собі дати одну пораду, заснований на особистому досвіді. Звичайно, для багатьох Ялта – це море і сонце. І цілком природно, що жителям північних широт хочеться якомога довше насолодитися усіма курортними принадами. І все ж ми б порадили хоча б раз приїхати сюди ранньою весною чи пізньою осінню. І тоді вам відкриється Ялта, яка живе своїм власним життям, незалежної від забаганок тисяч курортників. Звичайно, море і пісок будуть ще або вже холодними і непривітними, але зате ви побачите справжню Ялту – тиху, трохи томну і нескінченно красиву…
(2 votes, average: 3.00 out of 5)