Як з’явилися лижі?
У лиж більш ніж солідний вік – близько п’яти тисяч років. Вони більш давнє колеса. Для багатьох народів Європи, Америки, Азії лижі стали не тільки засобом пересування, а й умовою виживання.
Недарма стародавні цивілізації північних широт назвали лижними. Вам не доведеться гадати, як виглядали пралижнікі: художники часів неоліту старанно намалювали їх на скелі Залавюрга, поблизу впадіння річки Виг в Біле море (Карелія).
А лижу, вік якої 4000 років, ленінградські археологи виявили в Псковській області.
Століттями лижі вірно служили мисливцям, селянам, князівським і королівським кур’єрам, листоношам. Никонівський літопис під +1444 роком повідомляє про російських лижних ратях. Прискіпливий шведський архієпископ з Упсали Олаус Магнус в книзі “Історія північних племен” (видана в Римі в 1555 р) не тільки описав лижників свого часу, але і помістив в книгу гравюру з мисливцем на лижах і хлопчиками, мабуть, освоювали мистецтво стародавнього слалому на дуже коротких лижах.
Не минуло й двадцяти років, як з’явилася ще одна книга – цього разу в Кракові – “Опис європейських сарматів” (сарматами називали кочові племена, варварів), в якій зображувалися два лижника – мисливець і воїн; обидва на дуже коротких лижах з сильно загнутими носами. Воїну лижні палиці замінює довга піка; руки мисливця зайняті цибулею – тут вже не до палиць.
Лижники. Швеція. Гравюра XVI в. Для північних країн лижі стали умовою виживання
Багато воював польський король Стефан Баторій (друга половина XVI ст.) Багато чув про російських лижних ратях. Він швидко зметикував, яку силу вони можуть представляти в зимових баталіях, і з успіхом застосував в Лівонській війні проти… росіян. Приблизно в ту ж пору, в правління Івана Грозного, ретельністю побував в Московії заїжджого іноземця було видано працю із зображенням лижників “московитів”.
Минуло ще років двісті, і права (толчковая) лижа стала мало не вдвічі коротша за ліву; її обшивали хутром, щоб не віддавала назад (не зринала). Відштовхувалися шостому в зріст людини.
Для людини міського лижі були дивиною навіть в середині минулого століття, і Володимир Іванович Даль в “Тлумачному словнику живої великоросійської мови” з властивою йому пунктуальністю описав це простонародне засіб пересування як “парні дощечки, підв’язані під підошви, для ходу по насту, по зміцнілому снігу “. Від носка лижі тягнувся поводок “для управління, коли потрібно, руками”. Кінці лиж загинали не тільки спереду, але іноді і ззаду.
Ходили в основному на Голиця, т. Е. На лижах, чи не підбитих хутром. Більш зручні були лижі, підбиті кісамі – шкурками з пазанок, нижньої частини ніг лося, оленя або лоша або шкірками видри. Навіть на крутих підйомах такі лижі не ковзали назад… І все ще відштовхувалися палицею – Батіжком, ліжком, посохом або кухтарем. При спуску на неї сідали верхи – для гальмування. На палиці був гачок, їм чіплялися за гілки дерев при підйомі в гору.
Камчадал на лижах (в центрі). Так в XVII1-XIX ст. називали корінних жителів Камчатки, їх нащадків і російських переселенців. Художник Е. М. Корнєєв намалював його з натури на початку позаминулого століття
А ось лижний спорт набагато молодше самих лиж; його батьківщиною можна вважати Норвегію, де в 1843 році в Тромсе вперше відбулися лижні гонки на 5 км.
Популярності лиж в Європі сприяв безприкладний лижний перехід через Гренландію відомого полярного дослідника Фрітьофа Нансена в 1888 році, описаний самим Нансеном в книзі “По снігу через Гренландію”. На початку XX століття бігали лижну стометрівку. Зате і марафон був у великій пошані. У Швеції він становив 200 кілометрів. Небачена раніше траса в 724 кілометра була призначена для лижного марафону між Москвою і Санкт-Петербургом у 1911 році. Переможець здолав її за 12 днів 6 годин і 22 хвилини.
Швидкісний спуск і слалом
Швидкісний спуск і слалом народилися на альпійських схилах в кінці XIX в. Мабуть, їх зачинателями були відчайдушні хлопці з тутешніх сіл і міст. Вагомий внесок зробили і скандинави. А винахідником самих гірських лиж слід вважати Матиаша Збарского. У 1891-1892 рр. він переробив норвезькі лижі в альпійські, зумівши надати їм маневреність і стійкість при стрімкому ковзанні.
Довгий час лижі виготовляли з цільного дерева – в справу йшли бруски берези, ясена, клена та бука. Для гоночних лиж найбільш підходящими завжди були береза і клен. Потім лижі стали клеєними – з декількох шарів фанери з окантовкою по краях ковзної поверхні з твердої деревини. З 1974 року почалася ера пластикових лиж. За кілька років вони цілком витіснили з великого спорту дерев’яні лижі. Запорукою успіху стали менша маса, велика міцність і відмінні бігові якості.
Пластикові лижі добре тримають мазь, а при поштовху забезпечують зчеплення зі снігом (не згадуються назад). Лижні палиці теж не впізнати: вони зі склопластику, армованого вугільними волокнами; за міцність і легкість їх назвали “вугільним пером”. Немає і колишніх кілець – їх замінили витончені пластикові “лапки” або півсфери. Нові матеріали внесли зміни і в техніку ходьби на лижах. Тепер під час гонок спортсмени воліють коньковий хід: він забезпечує більш високу швидкість.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)