Як вибрати звукову плату (карту)
Вперше “голос” прорізався у комп’ютера майже півстоліття тому. Відома навіть точна дата: 16 квітня 1975 комп’ютер Altair (той самий, для якого написав свій знаменитий Basic Білл Гейтс) зіграв, а точніше – проскрипів мелодію пісеньки The Beatles “Fool On The Hill”. Однак і через два десятиліття вся звукова начинка комп’ютера обмежувалася бридко пищали вбудованим динаміком. Лише в серпні 1987 року компанія Creative представила повноцінну звукову плату для персоналок – і в два рахунки довела скептикам, що їхній комп’ютер може звучати на рівні середнього музичного центру.
Те, що необхідна оснащення для комп’ютера коштувала у кілька разів дорожче, мало кого збентежило – гроші в кишеню “звуковиків” потекли рікою. Аж до кінця 90-х звукові плати удосконалювалися, покращували якість звучання… А попутно обростали все новими і новими можливостями. Спочатку удосконалення ставилися лише до синтезу звуку – потім, коли мода на MIDI остаточно зійшла нанівець, виробники перекинулися на підтримку багатоканальності, вбудованих ефектів…
… А на початку нашого століття на світ з’явилися перші системні плати з вбудованим звуком – і стало ясно, що ринок окремих плат доживає останні дні (які успішно продовжуються і по цю пору). Сьогодні на більшості системних плат вже встановлений звуковий кодек HD з підтримкою багатоканального звуку 7.1 і досить пристойними характеристиками. Так що у любителів поміркувати на тему того, що будь-який “вбудований” звук – моторошна бяка, і споживати цю гидоту можуть тільки безвухі бабуїни, з кожним роком залишається все менше аргументів.
…
До речі: вбудований звуковий чіп на платах, випущених в останні два роки, в 99% випадків виготовлений компанією Realtek – наприклад, на плати для нових процесорів Core i7 найчастіше встановлюють мікросхему Realtek ALC892. Так що не полінуйтеся зайти на сайт цієї компанії (http://www. realtek. com. tw) і завантажити свіжий драйвер HD Audio Codec Driver – він підходить практично до всіх чіпам, виробленим після 2007 року.
“Вбудований звук” легко справляється з декодуванням навіть багатоканального звуку з Blu-Ray – нехай часто вже не на апаратному, а на програмному рівні, але… Яка нам різниця: звук дзюрчить, правильно розкладається по колонках – і цього достатньо.
… І все-таки цілком можливо, що вам в якийсь момент захочеться обзавестися окремою платою. Тому, що навіть самий крутий “вбудований” звук на хороших колонках (наприклад, від Microlab Solo) і тим більше навушниках виглядає бліденько, звукова картина не та. Для MP3-шек, може, кращого й не треба… Але є люди, яким ці слухові нюанси б’ють, так би мовити, прямо серпом по молоту. І завдяки їм ринок звукових плат, сжавшийся за останні роки буквально в точку, все одно існуватиме. І будуть користуватися попитом окремі звукові плати від Creative, Asus або практично невідомою в наших краях, компанії Auzentech (вона робить свої карти на основі мікросхем від Creative, але куди краще і дешевше).
А ось чотири типових варіанти, при яких вам може знадобитися окрема звукова картка:
Ігри. Точніше – об’ємний звук новітніх форматів, щоб стріляло, гуло і гриміло з усіх боків. Точне занурення у віртуальну реальність можливо при використанні якісної акустики 7.1 і – увага! – Звукової плати, що підтримує стандарт “ігрового” об’ємного звуку Еах.
Еах (Environmental Audio extensions) – стандарт, розроблений лідером мультимедіа-технологій Creative Labs на основі DS3D. Спочатку не користувався особливою популярністю через орієнтацію на “квадро” – четирехколоночние системи, однак після відходу з ринку компанії Aureal користувачі волею-неволею змушені робити ставку на що залишився лідера. Сьогодні перші модифікації Еах (версії 1-3), підтримує більшість звукових карт і чіпів, а ось більш досконалі версії Еах 4.0 і Еах Advanced HD 5.0 залишаються в монопольному володінні Creative і підтримуються тільки картами цієї компанії. Останні версії Еах вміють працювати з десятками видів луни, відбитих звуків, моделювати спотворення звуку при “зіткненні” з різними перешкодами і проходженні крізь них…
Так що постарайтеся, щоб ці слова значилися в специфікації обраної вами плати. А вибір не такий вже великий, бо на спину ігрового звуку міцно сіла Creative, і віддавати свою ділянку нікому не має наміру (хоча на неї і так ніхто не претендує). Висновок – беріть плату сімейства X-Fi, або, що ще краще – “ігрову” звукоплату від Auzentech. Карти останньої, щоправда, практично неможливо знайти в російських шопах, зате їх без проблем можна замовити на аукціоні eBay. com.
Музика. Ваші стіни заставлені стійками з компактами, зі стислих форматів ви визнаєте лише FLAC, ігрові ефекти вас мало хвилюють, як і горезвісна многоканальность, зате обов’язкові якісний стереозвук, ясність і глибина звучання! Звичайно, ідеалом для вас була б стійка з апаратурою вартістю в десятки тисяч доларів – але поки що доводиться обходитися звичайної персоналкой. Не турбуйтеся – і з неї можна вичавити непогане звучання, якщо обзавестися напівпрофесійній звуковою платою від таких компаній, як Audiotrak (модель Prodigy HD2) або E-MU: в області відтворення музики рівних їм практично немає.
В якості щодо бюджетного варіанту (до $ 200) для меломанів середньої руки я б порекомендував відшукати карту типу Auzen X-Meridian 7.1 або недорогу Auzen Bravura від компанії Auzentech (http://www. auzentech. com) – для ігор вони теж підходять, проте їх коник – саме шикарне відтворення музики, різницю з вбудованим чіпом від Realtek можна почути неозброєним вухом.
Якщо Auzentech спеціалізується на випуску пристойних “напівігрові” карт на основі чіпів від Creative (яка вже багато років не в силах створити пристойну звукову плату власними силами), то зовсім іншим шляхом йде комп’ютерний гігант Asus, на подив багатьох, який зробив відмінну кар’єру на ринку звукових плат для людей з хорошим музичним смаком.
Особисто я вже котрий рік пользую картку Asus Xonar Essence ST, яка дає абсолютно неймовірний звук (звичайно, у поєднанні з хорошими колонками або навушниками), хоча і практично не придатна для ігор (запускатися-то іграшки будуть, але по-справжньому об’ємного звуку ви в них на цій карті не отримаєте).
А от щодо карт Creative думки у знавців поділяються: суперечці немає, останні моделі Sound Blaster X-Fi Titanium і Sound Blaster ZxR звучать цілком пристойно. Однак перша з цих карт все-таки ближче до ігрової категорії, a Sound Blaster ZxR надто вже “небюджетна”. Основна ознака цих карт – якісний підсилювач, стандартний “великий” роз’єм для навушників і повноцінна підтримка частоти декодування в 192 кГц. Хоча вона знадобиться вам лише для відтворення форматів DVD-Audio або Blu-Ray Є у вас такі диски? Тоді і 96 кГц буде більш ніж достатньо (тим більше, що “блюр” така карта все одно потягне, хіба що звук буде оброблятися на програмному рівні). Ще зверніть увагу на наявність оптичного цифрового виходу: і не забудьте прикупити якісні колонки!
Музичний креатив. Просто музичного потреблячества вам мало, душа рветься творити. У такому випадку до підвищених вимог до якості кодека додається мінімальний час затримки сигналу (стандарт ASIO 2.0), а також наявність великої кількості каналів для підключення зовнішніх джерел звуку. Вкрай важливий низький рівень шумів (від мінус 120 дБ), наявність повноцінних цифрових входів-виходів для з’єднання комп’ютера з професійною апаратурою. Не завадить і велика розрядність карти – від 24 біт – і вбудований процесор ефектів. А ось підтримка декількох колонок або “об’ємного” звучання найчастіше просто відсутній – серйозним людям іграшки ні до чого… Що ж, ймовірно, вам підійде професійний комплект з внутрішньої плати та додаткового зовнішнього модуля – наприклад, E-MU 1616М. Бентежить ціна в 400 доларів? Ну що ви тоді за професіонал….
Фільми. Ви великий шанувальник якісних фільмів, давно вже хочете зробити свій комп’ютер центром домашнього кінотеатру, і вас вкрай хвилює якісний і багатоканальний звук. Тут можливі кілька варіантів. Якщо ваші апетити обмежуються DVD, вам необхідна апаратна підтримка стандартів Dolby Digital, DTS Digital і частоти оцифровки в 96 кГц. Такий набір вам може забезпечити практично будь звукова плата вартістю від 100 доларів – наприклад, Creative X-Fi, Auzen X-FI Prelude 7.1 або AsusXonarHDAV1.3.
DTS розуміють і вбудовані звукові кодеки новітніх системних плат, але, звичайно ж, окрема відеокарта дає звук куди кращої якості. Виводити звук можна як по цифровому каналу (SPD / IF) на підсилювач або ресивер, так і безпосередньо на підключені до звукової плати колонки.
Складніше йде справа з підтримкою нових форматів, у першу чергу Blu-Ray. Для створення повноцінного “домашнього театру” нам необхідний цифровий вихід HDMI 1.3 (а краще – HDMI 1.4) і апаратне декодування форматів Dolby TrueHD, DTS-HD Master Audio. Правда, таких карт ДУЖЕ небагато, на момент виходу цієї книги – всього дві: Xonar HDAV1.3 і Auzen X-Fi HomeTheater HD і Auzen X-Fi HomeTheater 7.1. Обидві ці карти коштують близько 250 доларів.
Втім, нам абсолютно не потрібно, щоб HDMI-порт був чітко прив’язаний до звуковушка: він цілком може розташовуватися на відеоплаті або навіть системній платі – ніяких обмежень тут немає. До речі, на будь системній платі вже є оптичний вихід (SPD / IF), через який можна легко і просто перекинути звук в цифровому вигляді, на яке-небудь зовнішній пристрій – скажімо, ресивер домашнього кінотеатру, який в будь-якому випадку впорається з його декодуванням набагато краще, ніж звукова плата середнього класу. Якої в цьому випадку не знадобиться взагалі, бо цифровому звуку просто без різниці, через що витікати з комп’ютера, бо декодування і обробки сигналу при цьому не відбувається.
Звичайно, не варто вважати звукові картки такими вже страшними фахівцями (з тих, що, як зауважив Кузьма Прутков, “схожі на флюс”): ігрова картка цілком підходить для фільмів, та й якість стереозвуку у неї в будь-якому випадку буде вище, ніж у вбудованого кодека.
Який би варіант ви не вибрали, не завадить дізнатися про те, чим відрізняються один від одного звукові плати різних категорій.
Форм-фактор. Прийнято вважати, що: всі сучасні звукові плати випускаються виключно для роз’єму PCI Express xl (PCI-E). Так і є, але слід пам’ятати, що перехід на модний роз’єм для звукових плат – скоріше данина моді, ніж реальна необхідність. Так що боятися “застарілих” карток не треба, тим більше багато професійні продукти досі залишаються вірними старій добрій шині PCI. Ось в масовому і ігровому сегменті – так, можна обмежитися картками нового формату, благо і їх сьогодні предостатньо.
Ще один цікавий для меломанів і професійних музикантів варіант – зовнішні звукові модулі (DAC), що підключаються до порту USB (наприклад, JAVS, Muse Audio USB, Asus Xonar Essence STU): ці коробочки звалюють на свої плечі весь нелегку працю з перетворення звуку з ” цифри “в аналог. Для ігор (та й взагалі для багатоканального звуку) вони не підходять, зате музичне стерео-якість видадуть на самому вищому рівні. Особливо в тому випадку, якщо такий зовнішній блок оснащений підсилювачем для навушників, як це найчастіше й буває. Найприємніше, що зовнішнім DAC можна облагородити навіть такі важко піддаються апгрейду пристрої, як ноутбук або моноблок.
На онлайн-аукціоні еВау за запитом USB Audio DAC ви знайдете десятки різних моделей в ціновому діапазоні від 20 до 300 доларів. Відразу скажу, що будь-яка дешева модель по звуку не буде сильно відрізнятися від вбудованого чіпа вашої системної плати, так що зв’язуватися з нею немає ніякого сенсу. Справжня якість починається доларів з 200 (та й то аудіофіли посперечаються), а в цю категорію потрапляють вироби з підтримкою всіх стандарту 192 Кгц / 24 біт і основних стандартів об’ємного звуку. Знавці тут же поправлять: в першу чергу потрібно дивитися на власне звукову начинку тобто мікросхеми, що відповідають за цифро-аналогове перетворення звуку. Однак тема ця вкрай суб’єктивна, тому щоб уникнути суперечок просто переадресую вас до відповідній гілці “залізного” форуму сайту IXBT.
До речі, зовнішній DAC (тобто цифро-аналоговий перетворювач або зовнішню звукову плату) часто плутають з іншим популярним у меломанів гаджетом – підсилювачем для навушників. Справа в тому, що навіть просунута внутрішня звуковушка навряд чи зможе “прокачати” великі меломанським “вуха” (які в більшості випадків звучать куди краще зовнішньої акустики).
Ці зовнішні модулі по виду і справді схожі, однак підсилювач не займається власне “розкодування” цифрового сигналу, його завдання – просто посилити сигнал і надати йому “тепле лампове звучання”, яке так люблять фанатики Hi-End. Штука ця вкрай специфічна, і варто може вельми серйозні гроші: просунуті моделі Stax або Luxman обійдуться вам не в одну тисячу доларів. На щастя, є й більш бюджетні варіанти – на сайті Dr. Head (http://doctorhead. ru) можна знайти відносно недорогі підсилювачі марки Laconic вартістю всього-то доларів в 500. Приблизно стільки ж коштує і великий серйозний ресивер для домашнього кінотеатру… Але ви ж розумієте: у підсилювачі – живі лампи, в ресивері – мертві мікросхеми…
Чи не розумієте? Зізнатися, я теж… Проте в тому випадку, якщо ви віддаєте перевагу дорогі закриті навушники (AKG, Audio-Technica, Beyerdynamic, KDSS або Sennheiser), які самі по собі коштують ніяк не дешевше 400 доларів, то навряд чи пропустіть шанс розкрити потенціал цих іграшок на сто відсотків. А без зовнішнього підсилювача зробити це, на жаль, не вийде.
Випускаються і зовсім мініатюрні зовнішні карти у вигляді USB-модуля – для ноутбуків виробництва Creative або М-Audio. Коштувати така коробочка буде недешево – і при роботі з нею ви, звичайно ж, позбудетеся можливості відтворювати звук через вбудовані динаміки ноутбука. Зате в підсумку ви отримаєте звук майже професійної якості, до якого вбудованому модуля ноутбука так само далеко, як рубаю до курсу фунта стерлінгів… Можна вчинити так: вдома ми виводимо звук через USB-коробочку на хорошу акустичну систему або навушники, а в поїздках задовольняємося вбудованим звуком, просто відключивши її від порту і залишивши вдома.
Максимальна розрядність і частота запису і відтворення звуку. Аж до 1999 р більшість звукових плат підтримувало запис і відтворення звуку з частотою оцифровки до 44 кГц і розрядністю до 16 біт – ці характеристики відповідають параметрам звуку на звичайному AudioCD. Однак сьогодні вимоги до плат значно підвищилися, і пов’язано це, перш за все, з приходом в звуковий світ нових типів носіїв. Так, частота оцифровки звуку на DVD-дисках становить 48 і 96 кГц, а розрядність – 24 біт. У нових аудіоносіїв (DVD-Audio) частота дискретизації може доходити до 192 кГц – тому, якщо ви коли-небудь збираєтеся працювати з цим форматом, вибирайте плату стандарту “192/24”. Максимальні значення цих двох параметрів важливі не тільки для відтворення, але і для запису звуку. Правда, частота оцифровки при запису звуку навіть у останніх моделей звукових карт не перевищує 96 кГц.
Може виникнути питання – навіщо так багато? Відомо, що людське вухо насилу сприймає навіть сигнал з частотою 18-20 кГц. Однак не забудемо, що ми маємо справу зі звуком оцифрованих – і його частота визначає вже зовсім інші показники. Ще в середині XX століття американський математик Клод Шеннон і радянський вчений В. А. Котельников незалежно один від одного довели теорему, відповідно до якої для якісної передачі звуку частота його “дискретизації” при оцифрування має бути вдвічі більшою, ніж максимальна частота звучання оригіналу. Значить, частота дискретизації в 44,1 кГц забезпечує якісну передачу звуку з частотою до 22 кГц.
…
Важливо враховувати й інше: при оцифрування звуку сигнал піддається значному спотворення і спрощення, що особливо яскраво проявляється в смузі частот, впритул прилягає до “прикордонної” зоні. А це означає, що чим вище частота дискретизації, тим далі відстоїть від кордону потрібний нам “чутний” діапазон. І тим добротнее він буде записаний і відтворений.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)