Як вибрати відеоплату (відеокарту)

Відюха (від давньослов’янського “відати” – знати). Із давніх книг дотла до нас давня слов’янська прислів’я: “Бачу – значить знаю”. Самий пильне вважався древніми слов’янами і найрозумнішим і звався відунів або видюхой. Комп’ютерна міфологія
Робота з графікою – одна з найважчих завдань, які доводиться вирішувати сучасного комп’ютера. Складні зображення, мільйони кольорів і відтінків… Тому немає нічого дивного в тому, що для цієї роботи доводиться встановлювати в комп’ютер фактично другий потужний процесор. Пам’ятаєте, в розділі, присвяченому процесорам, ми говорили про спеціалізовані “чіпахнаместніках”, розвантажують головний “камінчик”? Відеоплата – якраз головний з цих “розвантажувачів”. Не будь його, будь-який процесор моментально перетворився б на “тормозістор”, і ніякі гигагерци йому не допомогли б: графіка з’їла б всі ресурси без залишку, та ще й добавки попросила б.
Мало цього: для деяких видів обчислень процесор відеокарти розвиває таку спритність, що і десять звичайних процесорів його не догонят. В першу чергу це стосується обчислень з “плаваючою точкою”, які якраз і застосовуються при візуалізації тривимірних об’єктів. Так, нові відеопроцесори NVIDIA здатні виконати близько трильйона операцій з плаваючою крапкою в секунду (ця величина називається “терафлопс”), в той час як процесори Core 2 Duo з працею тягнуть кілька сотень мільйонів таких операцій.
І всякого доброго духу ми зобов’язані таким багатством? Звичайно ж, тривимірним іграм: до їх появи відеокарта займала в комп’ютері досить скромне місце, і який-небудь потужності від неї не було потрібно.
Тривимірна ера почалася в 1994 р, з моменту появи на комп’ютерній арені компанії 3Dfx Interactive: саме вона представила перший 3D-прискорювач, який потрібно було встановлювати на комп’ютер на додаток до окремої відеокарти. А вже через три роки заявила про себе компанія NVIDIA, яка змогла впровадити “3D-лічилку” у звичайні відеоплати. Осоромлений 3Dfx канула в небуття, а міць відеокарт з тієї пори почала зростати, як тюльпани на гною. Те, що більшості користувачів ця сама міць не потрібна була зовсім, мало кого бентежило. Сьогодні NVIDIA залишається одним з двох головних законодавців мод на ринку відеочіпів – разом з вічним антагоністом і конкурентом ATI, кілька років тому ввійшла до складу корпорації AMD.
У підсумку відеокарта перетворилася на одну з найважливіших залізяк в сучасному комп’ютері, та й сама уподобилась комп’ютера в мініатюрі.
У неї є власна оперативна пам’ять, власний “кондиціонер” (бо відеочіп при роботі розжарюється нітрохи не менше, ніж центральний процесор), власна “інформаційна магістраль” – шина, власний роз’єм… До речі, і стоїть нова крута відеокарта не менш простенького комп’ютера. Є й недорогі варіанти, але купувати сьогодні видеоплату вартістю до 200 доларів просто немає сенсу: для більшості типових завдань і простеньких ігор досить вбудованого графічного модуля самого процесора. Так що сьогодні окрема відеокарта – вибір виключно “хардкорних” ігроманів.
Просто вражає, що вся міць відеоплати йде на якісь там іграшки… Хоча з точки зору комп’ютера гри – це справжня каторга. І якщо станеться повстання декабристів сьогодні, його імператорська величність навряд чи послав бунтівників в Сибір шукати зірку привабливого щастя. А просто посадив би за стіл, дав у руки по олівчиком… І повелів височайше ту зірочку змоделювати. У русі і з усіма ефектами… Найстрашніше покарання не придумаєш!
Щоб створити на моніторі об’ємне і правдоподібне зображення, відеоплаті доводиться виконувати купу складних операцій. Спочатку треба побудувати “скелет” картинки з купи точок – “вершин”. Потім на цю сітку накладаються плоскі кусочкі – “полігони”, як черепиця на дах. Отриману лускову страшилу шліфують, згладжуючи кути – цим займаються спеціальні інструменти-“шейдери”. Нарешті, на отриману “болванку” накладають кольорові текстури, що імітують будь-яку поверхню – від шкіри до водної гладі. Наостанок по всьому цьому мистецтву проходяться додаткові “улучшайзери” (билинейная і трилинейная фільтрація), які надають фігурі остаточний глянець.
Навіть якби йшлося про просту, нерухомій постаті, було б ясно, що завдання перед відеоплатою стоїть не з легких. Але сучасна відеокарта повинна вміти прораховувати всю цю гору операцій в динаміці і бути готовою показати об’єкт з будь-якої точки: зверху, збоку і іноді навіть знизу! Зрушилися ви в іграшці на сантиметр – і тривимірний об’єкт буде виглядати дещо інакше. При цьому відеокарта повинна вираховувати не тільки дві просторові координати для кожного пікселя, а й третю, яка характеризує віддаленість об’єкту від спостерігача… І тут знову нам на допомогу приходять шейдери – але тільки іншого типу, вершинні. Саме вони дозволяють зробити пейзаж гри і її героїв “живими” в динаміці. Красиво майорять волосся героя, трава під ногами хитається, і вітер живенько так грає листям на деревах – всьому цьому ми зобов’язані вершинним шейдерам…
Поки що ми торкнулися лише верхівку айсберга: є величезна кількість алгоритмів згладжування і поліпшення ігровий картинки, про які можна (і потрібно) написати окремий трактат, всілякі “примочки” типу PhysX, знову ж призначені для максимального наближення ігровий картинки до реальності, плюс – неминуче 3D (про модні тривимірних прибамбаси ми ще поговоримо в розділі про монітори) … Але не будемо вдаватися в подробиці і лякати вас всілякими “конввейерамі”, “блоками TMU” і подібними характеристиками, цікавими лише профі. Тим більше, що на коробках і в прайс-листах їх все одно не пишуть. Якщо ж ви хочете дізнатися, наскільки крута обрана вами плата в порівнянні з іншими, можете звернутися до численних порівняльним тестам в Інтернеті (наприклад, на сайті комп’ютерного супермаркету Nix. Ru (http://www. nix. ru) у розділі “Техпідтримка – Порівняльні таблиці “)
Продуктивність тривимірних плат в тривимірних же іграх характеризують кілька величин, наприклад, скільки простих об’єктів, з яких складається складне графічне зображення (трикутників або пікселів), може промальовувати плата в секунду. Сучасні плати на чіпі GeForce GTX 480, наприклад, можуть видавати близько 40 мільярдів пікселів в секунду! Втім, для нас ці цифри будуть не зрозуміліше китайської грамоти. Але існує й інший показник швидкості, який для новачків куди більш зрозумілий – кількість кадрів, змінюваних на екрані в секунду (frame per second – fps) на тій чи іншій тривимірної грі. Чим могутніше відеокарта, тим більша кількість fps ви отримаєте. Хорошим показником вважається цифра в 60-80 fps при дозволі в 1600×1200 або 1920×1200 пікселів (залежно від типу вашого монітора) і при максимальних налаштуваннях якості. Звичайно, на швидкість впливають і такі фактори, як тип використовуваного вами процесора, колірний режим, а також використання різних спецефектів і т. Д.
Втім, щось ми з вами зациклилися на іграшках, які далеко не всім цікаві. А адже відеокарта здатна зайнятися й іншими корисними речами – наприклад, вона відповідальна ще й за кінофільм. Адже коли ви крутите на комп’ютері свежеворо… пардон, свежескачанний з Мережі мегаблокбастер про пригоди якого-небудь людини-курдюка, всі його викрутаси виводить на екран саме відеокарта. І не просто виводить але і частково, прораховує, бо кінофільм в “стислих” форматах містять не 32 кадру в секунду, а набагато менше. Ці кадри називаються “ключовими”, а начинка інших розраховується за особливим алгоритмам (адже за секунду левова, або, в особливо динамічних фільмах, “мишача” частину кадру все одно не змінюється. Стало бути, зберігати статичні ділянки на всіх немає потреби). І цей алгоритм – не єдиний, застосовуваний при стискуванні відео, так що і тут для відеокарти робітка вистачить з надлишком.
Словом, тепер нам стало остаточно зрозуміло, що гроші на круту відеокарту ми з вами викидаємо не просто так… а з шумом, тріском і красивими тривимірними спецефектами. Перейдемо до практики.
Чіпсет і виробник. Як і у випадку з системними платами, не варто орієнтуватися на виробника – ваша картка може бути випущена купою компаній на кшталт Asus, Gigabyte, PALIT або ZOTAC. Головне – на основі якого саме набору мікросхем вона зроблена. А тут вибір різко звужується, бо графічні чіпи для “масових” домашніх відеоплат роблять лише дві компанії – NVIDIA або ATI (входить до складу концерну AMD). Співвідношення сил у цій парі весь час змінюється: довгий час NVIDIA ходила в лідерах і величатися з цього приводу неймовірно. Сталий на ринку status quo був порушений лише на початку 2010 року, коли ATI опинилася на коні зі своєю п’ятою серією чіпів, що підтримує DirectX 11, a NVIDIA безбожно запізнилася з випуском аналогічного чіпсета Fermi. Такий ляпаси від конкурента NVIDIA не отримувала давно – не врятувала ситуацію навіть сенсаційна технологія 3D Vision, що стала особливо популярною після успіху тривимірного фільму “Аватар” (втім, про неї ми поговоримо трохи нижче). Так що зараз карти на базі чіпсетів ATI більш цікаві – в усякому разі, в топ-класі (від $ 300).
Однак порівнювати фірми некоректно, оскільки в асортименті кожної з них є чіпи різного класу, продуктивність яких може розрізнятися в кілька разів. Актуальні лінійки кінця початку 2012 року – GeForce від NVIDIA і Radeon HD 8ххх від AMD, (протягом ж наступного півріччя з’являться нові сімейства – з номером, більше на одиничку). Причому в модельному ряду кожної компанії можна знайти як “бюджетні” чіпи, карти на базі яких коштують близько $ 100, так і дорогущі игроманские рішення вартістю понад $ 500.
Наприклад, склад лінійки NVIDIA 2013 такий:
– Топ-карти ігрового класу: серія GTX – GeForce GTX 680 Ultra, GeForce GTX 650 і так далі.
– Середній клас: GeForce серії GTS і GT 6хх
– Бюджетні рішення: GeForce 6xx

В кінці 2013 року NVIDIA обіцяє випустити нову лінійку відеочіпів, і тоді місце шістки займе сімка. Але це не означає, що шосту серію варто списувати в архів: старші моделі серії GTX 670/680/690 будуть актуальні ще щонайменше рік.
У лінійці AMD / ATI Radeon HD спостерігається точно така ж розкладка по нішах:
– Топ-карти ігрового класу: Radeon HD 79хх
– Середній клас: Radeon HD 78хх
– Бюджетні рішення: Radeon HD 77хх
Як і NVIDIA, AMD обіцяє оновити лінійку в кінці 2014 року, коли вийде у світ серія Radeon HD 8000.
Кожен чіп AMD представлений на ринку в декількох модифікаціях – наприклад, в серію 78хх входять чіпи 7850 і 7870, плюс мобільні варіанти, продуктивність яких, звичайно ж, куди нижче.
Відрізняються ці чіпи цілою купою малоцікавих нам технічних параметрів, (обсяг і частота роботи пам’яті, частота ядра, кількість транзисторів і так далі). Ось, наприклад, невелика порівняльна таблиця за торішньою і новій лінійці топ-чіпів ATI Radeon HD (з сайту http://www. overclockers. ua):

З усього цього набору цифр для нас важливі кількість потокових процесорів (конвеєрів) і текстурних блоків – вони якраз і відповідають за тривимірне моделювання. Однак ми торкнулися лише верхівку айсберга: є величезна кількість алгоритмів згладжування і поліпшення ігровий картинки, про які можна (і потрібно) написати окремий трактат… Але не будемо вдаватися в подробиці і лякати вас всілякими “блоками TMU” і подібними характеристиками, цікавими лише профі. Тим більше, що на коробках і в прайс-листах їх все одно не пишуть. Якщо ж ви хочете дізнатися, наскільки крута обрана вами плата в порівнянні з іншими, можете звернутися до численних порівняльним тестам в Інтернеті (наприклад, на сайті комп’ютерного супермаркету Nix. Ru (http://www. nix. ru) у розділі “Техпідтримка – Порівняльні таблиці “).
Звичайно, це далеко не єдиний важливий для нас показник: враховувати треба, наприклад, ще й розрядність шини пам’яті, адже без швидкісний “магістралі” будь-яке, навіть найбільш потужна ядро ​​виявиться безпорадним. Наприклад, розрядність шини пам’яті в 128 байт тут же видає карту надбюджетний класу: чекати від неї видатних результатах в іграх не варто.
Тому найпростіше порівнювати їх по одному-єдиному показнику – продуктивності в 3D-режимі. Продуктивність тривимірних плат в тривимірних же іграх характеризують кілька величин, наприклад, скільки простих об’єктів, з яких складається складне графічне зображення (трикутників або пікселів), може промальовувати плата в секунду. Сучасні плати на чіпі GeForce GTX 480, наприклад, можуть видавати близько 40 мільярдів пікселів в секунду! Втім, для нас ці цифри будуть не зрозуміліше китайської грамоти.
Але існує й інший показник швидкості, який для новачків куди більш зрозумілий – кількість кадрів, змінюваних на екрані в секунду (frame per second – fps) на тій чи іншій тривимірної грі (наприклад, Crysis 2). Чим могутніше відеокарта, тим більша кількість fps ви отримаєте. Хорошим показником вважається цифра в 60-80 fps при дозволі в 1920×1200 пікселів (залежно від типу вашого монітора) і при максимальних налаштуваннях якості.
Нарешті, практично у всіх професійних оглядах продуктивність відеоплат оцінюють за результатами, виданими тестової програмою 3DMark 11 (http://www.3dmark. com) або Unigine Heaven (http://unigine. com/products/heaven/). Табличка, взята з відомого сайту Tom’s Hardware Guide (http://www. thg. ru) дозволяє порівняти продуктивність найпопулярніших карт 2013 (хоча це і не зовсім коректно, оскільки комплексні результати тестування складаються з декількох таких графіків):

Просунутим “геймерам” часто не вистачає навіть потужності найновіших і дорогих плат! Тому виробники відеокарти в якийсь момент вирішили звернутися до примарі 3Dfx і витягнути зі склепу одну з його давніх вигадок – спільну роботу відразу ДВОХ тривимірних прискорювачів. Реанімацією цієї технології, на правах переможця, зайнялася NVIDIA (технологія SLI), а потім суп на тому ж бульйоні скулінаріл і її головний конкурент ATI (Crossfire). Суть у цих технологій одна, тільки реалізована вона по-різному. Наприклад, в режимі SLI можна використовувати лише дві абсолютно однакові відеоплати – природно, засновані на чіпі NVIDIA. Технологія Crossfire більш гнучка, тут можна використовувати різні плати, навіть від різних виробників… правда, виключно з чіпом ATI на борту…

Аналогічну зведену таблицю для мобільних відеоплат для ноутбуків ви можете знайти за коротким адресою: http://goo. gl/zIDqX (клацніть по картинці для збільшення)
Обсяг і тип оперативної пам’яті. Всі сучасні графічні плати ігрового класу оснащені як мінімум 1 Гб пам’яті DDR5. Взагалі-то для повноцінної роботи з двомірним зображенням використовується лише мізерна дещиця цього обсягу, а ось при включенні 3D-режиму “коробочка” заповнюється вщерть: у пам’яті відеоплати зберігаються текстури, якими обтягається в іграх тривимірний каркас. Чим більше такої додаткової пам’яті, тим краще будуть виглядати монстри в ваших улюблених “стрілялках”. Та й не тільки в них: сьогодні 256 Мб пам’яті вимагає навіть тривимірний Робочий стіл Windows 7! Саме тому норма 2012 для карт середнього діапазону (до 200 доларів) – 1024 Мб, а ігрові карти нового покоління несуть на борту до трьох гігабайт “оперативки”.
Цікаво, що навіть моделі відеоплат, зібрані різними виробниками на основі одного і того ж чіпсета, можуть оснащуватися різними типами оперативної пам’яті – за рахунок цього їх швидкодія може відрізнятися на десятки відсотків.
Підтримка стандартів і технологій. Зазвичай для того, щоб зрозуміти, які ігрові спецефекти і технології підтримуються відеокартою, досить назвати версію DirectX, під яку вона “заточена”. Нагадаємо, що DirectX – це вбудований в Windows спеціальний програмний комплекс, який, зокрема, відповідає за підтримку всякої мультимедійної дребедени: об’ємного звуку, тривимірних спецефектів ну і так далі. Більшість масових відеокарт сьогодні підтримує ефекти DirectX 11, і цього цілком достатньо. Однак в Windows 8 вбудований вже DirectX версії 11,1 стало бути, корисно задуматися над картою з підтримкою цього стандарту.
Ще одна модна фішка, якою (поки що!) Можуть похвалитися тільки картки на чіпі NVIDIA – підтримка технології розрахунку фізичних ефектів PhysX. Ця штучка відповідає за прискорення моделювання всіляких украшалочек типу вибухів, диму, туману, а також ряду складних текстур. Підкреслюю – саме за прискорення, тобто якщо ваша картка PhysX не підтримує, це не означає, що згадані вибухи-тумани з іграшки зникнуть зовсім. Звичайно ж ні, просто розплачуватися за це доведеться зайвої дещицею продуктивності. Безперечний хіт 2010 року – технологія об’ємного зображення “3D Vision” – поки що підтримується тільки платами NVIDIA; гідної відповіді на неї у ATI все ще немає. Врахуйте, що для того, щоб насолоджуватися об’ємними фільмами та іграми, вам потрібні ще й спеціальні окуляри з підтримкою цієї технології (коштують вони близько 200 доларів), а також відповідний монітор.

Іграшки нас можуть не цікавити взагалі, а от можливість апаратного прискорення відео та іншим мультимедійні “примочки” хвилюють напевно. Найпростіше з прискоренням: всі плати як NVIDIA, так і ATI, можуть перевалити на свій багатостраждальний чіп частину роботи з розкодування відео у форматах MPEG2 (DVD), DivX і високочеткого Н264.
Роз’єми. На будь-якій сучасній відеоплаті ви знайдете кілька роз’ємів для підключення монітора:
– Цифровий роз’єм DVI – він ідеальний для підключення сучасних моніторів з діагоналлю від 19 дюймів. На сучасних відеоплатах зазвичай встановлюється відразу два роз’єми DVI, хоча нам потрібен всього один. А от якщо ви раптом вирішите прикупити монітор-гігант з діагоналлю понад 30 дюймів, вам знадобляться відразу обидва роз’єму, оскільки один DVI-канал просто не впорається з передачею потрібного обсягу даних. У цьому випадку другий прийде йому на виручку (нагадує технологію SLI, чи не так?). Якщо Single-Link DVI забезпечує передачу сигналу з роздільною здатністю до 1920×1080 (1080р) пікселів, при використанні Dual-Link максимальний дозвіл збільшується до 2560×1600 точок.

– Модний і суперпродвінутий роз’єм DisplayPort, який теоретично вже давно повинен був витіснити всі інші види роз’ємів… Але поки що він прижився виключно на комп’ютерах Apple, ніж останні страшно пишаються. На жаль, у світі PC цей інтерфейс так досі і не прижився. Максимальна роздільна здатність для DisplayPort 1.0 – 2560×2048 пікселів (60 Гц), а нова версія цього стандарту DisplayPort 1.2 забезпечить достатню пропускну здатність для роботи з дозволом 3840×2160 в 30-розрядному кольорі. Але якщо ви раптом вирішите шикануть і купити монітор Apple (дорого, стильно і скажено якісно), прикупите заодно і картку з DisplayPort.
– Цифровий вихід HDMI для підключення до плазмових панелей і великим РК-телевізорів.

Роз’єм HDMI на відеоплаті теоретично можна використовувати для виведення не тільки зображення, але і звуку – як відомо, HDMI дозволяє передати і звук, і відео по одному кабелю! На жаль, цей фокус прокотить далеко не з усіма відеокартами. Плати NVIDIA звук виводять через пень-колоду, і то після серйозного левшачества – їх треба довго і болісно з’єднувати з цифровим звуковиходом на системній платі за допомогою спеціального перехідника. Тому для домашнього кінотеатру однозначно робіть вибір на користь плат на базі чіпа ATI Radeon HD останнього покоління: вони, як правило, забезпечені власним звуковим чіпом. Правда, в будь-якому випадку якісного об’ємного звуку ви таким чином не отримаєте – тільки стерео. Так що без хорошої аудіоплати (і окремого кабелю HDMI) нам, на жаль, не обійтися…
Ціна. Звичайно, давати рекомендації з вибору конкретних чіпсетів і моделей карт в рамках цієї книги безглуздо – вони міняються кожен місяць. Але якийсь принцип відбору, нехай і умовний, сформулювати можна, подібно до того, як це ми зробили з процесорами.
При виборі відеоплати намагайтеся орієнтуватися на найсвіжіше покоління відеоплат.
В рамках покоління вибирайте плату за ціною:
– До 100 доларів, якщо іграшки вас взагалі не хвилюють або ви довольствуетесь дитячими і не надто вимогливими до графіку іграми.
– Від 100 до 150 доларів – в тому випадку, якщо ви зрідка запускаєте на комп’ютері нові іграшки.
– Від 150 до 250 доларів, якщо ігри для вас – звичайний спосіб провести вечір.
– Від 250 доларів, якщо без іграшок ви просто жити не можете!

Так, і ще одна порада: замість самої слабенькою плати нового сімейства можна вибрати найкрутішу модель попереднього сімейства. Особливо – стару: ігромани часто розпродають їх за безцінь, а “зносу” у відеокарт практично не спостерігається.
Розгін відеокарти. А що робити, якщо ваша дешева відеокарта плететься по життю повільніше, ніж здихаючої черепаха, а вам хочеться вичавити з неї спритність арабського скакуна? Скажу відразу – поміняти відеокарту, бо чудес не буває. Хоча трохи “пришпорити” будь-яку карту і вичавити зайвий десяток відсотків продуктивності все ж можна – за допомогою “розгону”, тобто настройки плати на роботу в “авральному” режимі на підвищених частотах. Найчастіше істотного приросту продуктивності вдається досягти при комбінації збільшення частоти ядра і відеопам’яті. Зробити це можна за допомогою спеціальних програм – RivaTuner або EVGA Precision (їх можна знайти на спеціальних сайтах – наприклад http://www. nvworld. ru). Розгін на 10-15 відсотків для плат найчастіше безпечний – ці утиліти працюють не безпосередньо з “залізом”, а на рівні драйверів, тому в разі збою буде достатньо просто відновити вихідні установки і перевстановити драйвер.

Пам’ятайте, що левова частина можливостей відеоплати визначається не тільки її апаратної начинкою, але і драйверами. Їх необхідно оновлювати якомога частіше – у всякому разі, прикупити нову модну плату, не поспішайте встановлювати драйвер з прикладеного компакт-диска або DVD. Правильніше буде відразу ж зайти на сайт фірми виробника плати і завантажити з нього новий драйвер самої останньої модифікації. Найкраще пошукати драйвер на сайті навіть виробника не платять, а чіпсет – тобто NVIDIA (http://www. NVIDIA. ru/page/drivers. html) або ATI (http://www. radeon2.ru).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Як вибрати відеоплату (відеокарту)