Як вибрати монітор

13. Які типи моніторів Ви знаєте?
(7б) Рідкі кристалічні.
(7б) Рідкі, кристалічні.
(8г) 133, 233, 333.
(8а) Пентіум, Note Book.
(9г) Рідкокристалічні і твердокрісталліческіе.
Відповіді школярів на анкету з інформатики
Які тільки пристрої ми не називали “найважливішими” частинами комп’ютера: і процесор, і блок живлення, і оперативну пам’ять… Проте ж давайте, нарешті, подивимося на комп’ютер з нашої, користувацької точки зору: чи не все нам одно, яка начинка урчіт – скрегоче в його залізному череві? А от з монітором наші очі контактують безпосередньо і щомиті – навіть у ті моменти, коли процесор та інша комп’ютерна начинка можуть дозволити собі хвилинний відпочинок…
Правда, свого часу комп’ютер успішно обходився без монітора, зловредно спостерігаючи, як ламали очі бідні інженери – то їм мелькання лампочок розшифровувати доводилося, то дірочки на перфокарте вважати… Перші монітори з’явилися в полі зору червоних і натруджених очей “машинних операторів” лише в середині сімдесятих років – до цього доводилося споглядати те крихітний екран осцилографа, то домашній телевізор.
Кому ж сказати спасибі за те, що сьогодні ми дивимося на картинки, а не на лампи або дірочки в перфокартах? Насамперед – Стіву Джобсу та Стіву ж Возняку – саме їхній комп’ютер Apple став першою масовою “персоналкой” з екраном (в якості останнього використовувався звичайний побутовий телевізор). Ну і заодно чарівникам з лабораторії Xerox PARC, що об’єднав в однойменному комп’ютері системний блок і монітор в нерозривний тандем, який успішно працює і донині.

Спочатку в ролі моніторів виступали пузаті і важкі ящики на основі електронно-променевої трубки (ЕПТ). Або, скоріше, “гармати”, яка невпинно обстрілювала пучком електромагнітних променів поверхню кінескопа, покриту особливою речовиною – люмінофором. Під дією цих променів кожна “точка” екрана світиться одним з трьох кольорів – червоним, зеленим і синім, комбінація яких дає мільйони (!) Кольорів і відтінків!
На початку ж нинішнього століття громіздкі і дико шкідливі для очей ЕПТ змінили плоскі екрани основі рідких кристалів.

Забавно, що з’явитися на світ ці монітори змогли не завдяки фізику, а… ботаніку, австрійцю Фрідріху Рейнитцер! Ще в кінці XIX століття він виявив дивовижні властивості ряду органічних речовин, які, залежно від температури, могли проявляти властивості рідини або кристала. Трохи пізніше один Рейнітцера, фізик Отто Лехман, звернув увагу на здатність рідких кристалів змінювати свої відображають здібності – в залежності від температури вони могли пропускати чи затримувати світло! Але пройшло ще майже сім десятиліть, перш ніж ці чудові властивості отримали практичне застосування.
Перші РК-екрани з’явилися досить давно, ще на початку 70-х років минулого століття. Але до величезних повнокольорових моніторів їм було далеко, і придатні ці індикатори були хіба що для наручних годинників або калькуляторів! До того ж перші дисплеї були ще й монохромними – адже рідкі кристали не змінюють свій колір, як помилково вважають багато хто, а здатні лише затримувати або пропускати його під дією електричного струму. Тому й видавали вони лише один колір – чорний або зелений (це залежало від встановленого фільтра).
Дозвольте, а звідки ж з’явилися кольорові монітори – запитаєте ви? Для цього, як і у випадку з “електронною гарматою”, довелося вдатися до хитрощів: у сучасних LCD-моніторах кожен піксель зображення формують три рідкокристалічних “колбочки”, розташованих одна за одною. Кожна з них, як і точка люмінофора на екрані звичайного монітора, відповідає за певний колір (червоний, зелений або синій). І кожен дрібний ЖК-елемент екрану має при собі “контролера” – спеціальний транзистор, керуючий подачею струму на кристал. Залежно від напруги, що подається ступінь прозорості колбочки змінюється, і світло від лампи, проходячи через них, формує на екрані точку потрібного нам кольору.
Втім, в останні роки ентузіазм щодо РК-дисплеїв згас, до достоїнств звикли, а недоліки стали помітніше. І зараз індустрія активно шукає LCD-технології заміну. І начебто вона вже знайшлася: уже в найближчі роки на зміну РК-екранів прийдуть нові, але основі органічних світлодіодів (OLED). Їх вже можна зустріти на нових комунікаторах, плеєрах і інших мобільних пристроїв, проте до комп’ютерів OLED-дисплеї поки що не дісталися.
Родзинка органічний світлодіодів в тому, що вони, на відміну від тих же рідких кристалів, вміють світитися самостійно, під впливом електричного струму Отже, зникає необхідність у громіздких лампах підсвічування, а OLED-екрани помітно “худнуть”: їх товщина може становити кілька міліметрів! Та й економія енергії наявності… І це не єдина перевага: у OLED-екранів просто неймовірна передача кольору, а кут огляду дорівнює 180 градусам – тобто навіть якщо ви будете дивитися на монітор збоку, кольору картинки не зблякнуть і не спотворяться. Не перешкода їм і прямі сонячні промені (а спробуйте попрацювати із звичайним ноутбуком на сонечку!).
Але є й проблема – в терміні життя примхливих органічних елементів. Як ви розумієте, кожну точку екрана формують одразу три таких крихти: для червоного, синього і зеленого світла відповідно. Так ось, кожному з цих елементів відпущений свій термін, і менше за все він у “синіх” світлодіодів: в той час, як червоний і зелений продовжують працювати, працювати і працювати, сумовитий “синяк” вже починає копати собі могилу і замислюватися про вічні цінності. А на двох точках з трьох далеко не заїдеш – якщо, звичайно, ви не дальтонік.
Правда, в останні роки синюшних хілячков вдалося “підкачати”, значно продовживши термін їх служби (в середньому до 17 тисяч годин). Не так вже й багато, в порівнянні з ЖК, але все-таки вже дещо. Залишається чекати, поки OLED-екрани виростуть а заодно – і подешевшають. Ну а в очікуванні цієї пори чудесній ми будемо задовольнятися нехай застарілими, але зате – досить доступними РК-екранами, благо і тут є, що вибрати.
Нові технології 3D і сенсорні екрани. За останні роки РК-екрани, загалом-то, не дуже змінилися, хіба що подешевшали і збільшилися в розмірах. Найпомітніші новації – поява моніторів з чутливими екранами (тачскрін): вони дозволяють управляти комп’ютером без мишки, легким дотиком пальців. До речі, однією з найпомітніших “фішок” операційної системи Windows 7 якраз і стала підтримка таких дисплеїв. Але от дивна річ: підтримка є, а от самих тачскрін-моніторів для домашній ПК у продажу практично немає (крім хіба що кілька моделей моноблоків).
Володарі ж великих комп’ютерів новинку поки не оцінили: кому охота постійно бачити перед очима заляпаний пальцьовими відбитками екран?
І тим не менше певні зрушення в бік сенсорних технологій є – так, навесні 2012 року компанія ViewSonic представила першу лінійку масових моніторів, оснащених тачскріном – від 20-дюймового TD2220 до 27-дюймового гіганта V3D271, який може до того ж похвалитися ще й підтримкою 3D. Правда, сенсорні екрани великих моніторів значно поступаються тим же планшетки: якщо останні підтримують до 5 точок дотику, то сенсорні монітори – всього 2. Хоча і цього буде цілком достатньо для роботи з Metro-програмами Windows 8, якраз і “заточеними” під сенсорні дисплеї.
Варто врахувати ще ось що: на даному етапі бюджетні сенсорні і 3D-монітори виготовляються на основі найдешевшою і невибагливої ​​TN-матриці. Так що, виграючи в “прибамбаси”, ви здорово втрачаєте в якості зображення: дизайнерам, любителям кіношек в HD-якості і просто людям з загостреним почуттям прекрасного такі монітори явно не підійдуть. Ось для іграшок з їх контрастними хімічними кольорами – ще туди-сюди…

Приблизно так само йдуть справи з підтримкою 3D: так, дико модно і ніби все навколо про це говорять, в маси вона поки що не пішла, хоча на ринку легко можна знайти з десяток “ігрових” моделей з підтримкою об’ємного зображення. З цікавих новинок назвемо 24 і 27-дюймові монітори
– ASUS VG278H
– Philips 273G
– LG Cinema 3D DM92 Series
– SamsungS27A950D.

Взагалі з 3D-моніторами ситуація досить цікава, так моделі з цієї модної примочкою існую у всіх цінових сегментах… І створені на основі абсолютно різних технологій. В принципі, про 3D-екранах ми вже досить докладно поговорили в розділі, присвяченому ноутбуків, тому тут лише коротенько повторимо основи. Більшість 3D-моніторів дозволяють побачити об’ємне зображення лише за допомогою окулярів:
– Пасивні, що не вимагають зовнішнього живлення і синхронізації з монітором. Картинка на таких пристроях розділяється на дві, для правого і лівого ока, на основі технології поляризації. Переваги – відсутній ефект мерехтіння, а ціна на монітори тримається на відносно низькому рівні. Недоліки – відносно низька якість картинки: оскільки кожне око бачить лише половину ліній на екрані, присутній ефект решітки. Ці монітори придатні в основному для ігор.
– Активні, затворні (вертикальна або горизонтальна стереопара). При цій технології обидві частини картинки, для правого і лівого ока, виводяться на екран одночасно, змінюючи один одного, екран ж показує зображення з більшою, ніж звичайно, швидкістю оновлення екрану (120 або 200 Гц). Окуляри ж забезпечені спеціальними затворами, що працюють синхронно з монітором: вони прикривають доступ світла до ока, дозволяючи йому побачити лише призначену для нього частину зображення. Оскільки змінюється зображення в окулярах з частотою 60-70 разів на секунду при частоті 120 або 144 Гц), наше око практично не зауважує роботи затвора. Хоча невеликий ефект мерехтіння, звичайно, присутній, та й видима яскравість зображення істотно знижується. Плюси – краща якість в порівнянні з поляризаційними окулярами, мінуси – ефект мерехтіння і досить висока ціна, а також необхідність регулярної підзарядки очок.

Монітори з “пасивним 3D” трохи дешевше своїх колег з затворних окулярами, що і забезпечує їх популярність, хоча, звичайно ж, великого задоволення від якості картинки ви не отримаєте. Так що моя порада – орієнтуйтеся все-таки на “затворну” технологію “активного 3D” і на самі останні моделі моніторів з підтримкою стандарту NVIDIA 3D Vision, на зразок тих, що перераховані вище.
Ну а тепер перейдемо до базових параметрах, які необхідно враховувати при виборі будь-якого монітора.
Розмір діагоналі екрану вимірюється в дюймах (1 дюйм – це трохи більше двох з половиною сантиметрів). Років десять тому стандартними для домашнього офісу були монітори з діагоналлю екрана 14 дюймів. Пізніше їх змінили 15-дюймові монітори, ну а зараз левова частка продажів припадає вже на “семнашкі”. Хоча все більше і більше користувачів замислюється про придбання, як мінімум, 20-дюймового монітора. Максимальна “масова” діагональ на сьогодні – 30 дюймів: такий монітор з успіхом може попрацювати другим телевізором, тим більше, що на ньому напевно є всі необхідні входи для підключення побутової відеоапаратури (HDMI, компонентний та інші). Правда, коштує така “крутотень” більше двох тисяч доларів – для дому явний перебір…
А ось 24-дюймові монітори сьогодні цілком доступні: придбати непогану модель з такою діагоналлю сьогодні можна доларів за 500. Хоча – і про це ми поговоримо далі, модель моделі ворожнечу. Купувати ж монітор з діагоналлю менше 19 дюймів сьогодні немає ніякого сенсу, повірте вже на слово.
Тип поверхні екрана. Екрани сучасних моніторів і ноутбуків бувають як “дзеркальними” (глянцевими), так і матовими. Перші відрізняються хорошою яскравістю і контрастністю, “соковитістю” кольорів, проте більшість користувачів такі екрани терпіти на можуть: на сонці “глянець” дико відблискує, і працювати з ноутбуком або монітором стає неможливо. Звичайно, в темряві такий екран виглядає краще… Але чи часто ми працюємо без світла?
Тип матриці. Якість картинки на моніторі, його ціна і спеціалізація в чому визначаються типом використаної в ньому рідкокристалічної матриці.
– TN + film (Twisted Nematic + film) – “офісно-ігрова”. Монітори на цій матриці – найдешевші, до того ж вони відрізняються непоганим часом відгуку. Правда, інші показники у них не на висоті – невеликий кут огляду (140-150 градусів), посередня передача кольору. Словом, для серйозної роботи з графікою такий монітор порадиш. Зате для офісу та ігрових систем він – в самий раз! І дешево, і сердито.
– MVA (Multidomain Vertical Alignment) і PVA (Patterned Vertical Alignment). Серединка на половинку: картинка на цьому екрані вже практично не спотворюється, якщо поглянути на неї під кутом, непогана передача кольору і досить пристойна ігрова швидкість. Коштують такі монітори відсотків на 20-30 дорожче “ширвжитку” на TN, але це якраз той випадок, коли переплачувати не шкода. Розумний компроміс з усіх боків і ідеальний вибір для моніторів з діагоналлю від 17 дюймів.
– IPS і S-IPS (In-Plane Switching). Вибір профі. Відмінна передача кольору, мінімум спотворень – ідеал для роботи з графікою та дизайну. А ось швидкість (час відгуку точок) у цих моніторів підкачала: на динамічних сценах в іграх зрідка буде помітний пропуск кадрів, за швидкою зміною яких монітор просто не встигає. Не смертельно, звичайно – швидше за все, на око ви нічого не помітите. А от різниця в цінах куди неприємніше: IPS-матриці коштують дорого, тому на бюджетних моніторах їх не зустрінеш (кращий спосіб оцінити їх якість – зайти в найближчих магазин Apple і на дизайнерські монітори серії Apple Cinema Display… Це просто цукерочка – і, якби Не слабо сумісність із звичайними комп’ютерами, я рекомендував би їх всім і кожному!).

Якщо виробник не вказав тип матриці (а саме так найчастіше і буває), то можна визначити її на око, глянувши на включений монітор збоку. Кольори на TN-матриці відразу ж спотворяться, а на S-IPS і MVA / PVA збережеться природна передача кольору – зате під великим кутом зображення стане трохи відливати сірим (MVAPVA) або фіолетовим відтінком. Найлегше це видно на чорному тлі, тому не полінуйтеся перед перевіркою запустити на моніторі одну зі стандартних заставок – “скринсейверов” Windows.
Екранне дозвіл. Ця величина показує, скільки мінімальних елементів зображення – “точок” – може вміститися на екрані. Чим якісніше матриця, тим більше цих крапок, тим менш зернистою і більш якісною буде ваша картинка. Роздільну здатність описують дві величини – кількість точок по вертикалі і по горизонталі (адже екран монітора не квадратної, а прямокутної форми!). Найчастіше для стандартних дозволів використовуються ще й літерні абревіатури:

Для стандартних екранів (3: 4)

Для широких екранів (16: 9)

Максимальне ж дозвіл сучасних моніторів ми виявляємо у 30-дюймових і у деяких 27-дюймових моделей -2560×1600. Однак… максимальне чи воно насправді? Якщо ми хочемо оцінити якість і чіткість екрану, то говорити про дозвіл має сенс лише в прив’язці до розмірів екрану. Справді, що краще – 10-дюймовий планшет з екраном 1920×1200 точок або той же 30-дюймовий монітор з роздільною здатністю 2560×1600? За якістю – безсумнівно перший варіант, оскільки фізичний розмір точки тут набагато менше.
При однакових диагоналях екрану більший дозвіл дає нам додатковий простір для вікон на екрані, але якщо дозвіл збільшується разом з діагоналлю, особливого виграшу ми не отримаємо – скоріше навпаки, чим більше діагональ – тим крупніше екранна точка, тим нижча якість. Хоча, звичайно, маленьке дозвіл на великому екрані – це куди гірше: сьогодні у продажу можна знайти ДУЖЕ недорогі 30-дюймові монітори… з дозволом SXGA, що зводить нанівець всі переваги великої діагоналі. Для презентацій в офісі таку панель використовувати можна, а от для фільмів-ігор вдома – вже немає.
Цікаво, що в епоху стародавніх ЕПТ-моніторів в документації обов’язково вказувалася величина екранної точки – “пікселя”, і становила вона 0,19-0,21 мм. У сучасних РК-моніторів цей показник становить 0,24-026 мм, а у планшетки iPad нового покоління – всього 0,09 мм! Так що, як бачите, попереду у моніторів величезний простір для вдосконалення.
І позитивні зрушення вже відбуваються: якщо ще рік тому нормою навіть для 27-дюймових моніторів вважалося дозвіл 1920×1200, то сьогоднішня норма вже 2560×1440 точок. Екранами саме такого дозволу оснащені нові моделі Dell (DELL U2711), NEC (NEC MultiSync PA271W) і Samsung (SyncMaster S27A850D). А до кінця року, швидше за все, подібні продукти представлять і інші компанії, оскільки перехід на високий дозвіл – чи не єдиний шанс змусити користувачів в масовому порядку змінювати свої монітори.

До речі, зазвичай якість екрану оцінюють не по фізичному розміру точки, а за кількістю точок на дюйм (ppi). Наприклад, показник екрану iPad HD – 264 ppi, а у стандартного 19-дюймового монітора з роздільною здатністю 1680×1050-трохи більше 100ppi.
Щоб виглядати зовсім вже крутим знавцем, при виборі монітора можна довідатися і про тип підсвічування: звичайна лампочка або світлодіоди (LED). LED-підсвітка – це модно, оскільки економічніше, та й світло лягає більш рівномірно. До того ж монітор з LED-підсвіткою – модель гарантовано нова і майже завжди – якісна. Для дому, зрозуміло – дизайнери зберігають вірність старій добрій лампі.
Найчастіше монітори вибирають “на око”, “проганяючи” його в декількох режимах. Майте на увазі: хитрі продавці найчастіше запускають для демонстрації мультики – їх яскраві і контрастні кольори здатні збити з пантелику недосвідченого покупця. Тому не полінуйтеся запустити на ноутбуці який-небудь контрастний фільм з великою кількістю темних тонів – “Місто гріхів”, “Матрицю”, “Володар Кілець” або який-небудь “Залюднений острів” (треба ж, і цьому “шедевру” можна таки знайти гідне застосування!).
“Фільмовий” тест дозволить вам наочно оцінити контрастність – чим вона вища, ніж краще. На малоконтрастних моніторах дешевих ноутбуків дивитися фільми (крім тих же мультиків) і зовсім неможливо…

До речі: багато виробників застосовують спеціальні технології для поліпшення контрастності зображення – наприклад, скляні екрани матриці зі спеціальним покриттям. Виробники не пропускають нагоди похвалитися і завжди вказують в описі технологію, використовувану для підвищення контрастності – зрозуміло, що зазвичай вона використовується в дорогих моделях з екраном високого дозволу (від WXGA +). Кращі, на мій погляд, дисплеї встановлюють у свої комп’ютери Apple, Sony і Fujitsu.
Після “фільмового” тесту запустіть хранитель екрану – скрінсейвер. Найкраще – стандартний, з літаючими фігурами на темному тлі. Це дозволить вам перевірити якість екранної підсвічування: загальновідомо, що рідкокристалічні екрани не світяться самі по собі, а світло виходить з ламп, розташованих зазвичай внизу екрану. В ідеалі чорний фон повинен бути дійсно чорним – без всяких плям і “заграви” внизу. На практиці лампи все ж дають про себе знати.
Темний фон допоможе виявити і “биті пікселі” – тобто, несправні елементи матриці. В залежності від її типу (PVA, IPS, TN + film) ці “трупи” можуть виглядати або як світні точки на чорному тлі, або як чорні крапки на білому тлі. В принципі, наявність одного-двох “мерців” на екрані сучасного ноутбука не вважається криміналом (і навіть приводом для обміну по гарантії). Але краще, якщо їх не буде зовсім, чи не так?
Перевірити монітор на наявність “битих” пікселів можна, запустивши спеціальну програму або вбудований тест в самому дисплеї – вона в обов’язковому порядку повинна бути в магазині (завантажити ці та інші програми для тестування екранів можна за адресою benchmarkhq. ru). Запам’ятайте: екран треба поперемінно залити бодай кількома кольорами – і якщо на жодному з них не виявилося “зірочок”, то вважайте, що перевірку монітор пройшов..
Ступінь контрастності і кут огляду. Показник контрастності характеризує “співвідношення між середньою яскравістю білих і чорних прямокутників; яскравість чорного прямокутника приймається за 1 “. У перекладі на людську мову, від цього показника залежить “соковитість” і яскравість картинки на екрані.
Нормою сьогодні вважається коефіцієнт 1: 700, деякі нові моделі мають ще більшим ступенем контрастності (до 1: 1000 і вище). Але це не означає, що чим більше контрастність – тим краще: надмірно різке, контрастне зображення теж не доставить оці задоволення…
Якщо ви купуєте монітор для кіно та іграшок, зверніть увагу на підтримку режиму динамічної контрастності (DC): він допомагає поліпшити якість картинки на динамічних сценах. Показник DC теж вказується в документації: він значно вищий, ніж звичайна, штатна величина контрастності, і може досягати 20 000: 1.
Не менш важливим для хорошого РК-монітора вважається великий кут огляду. Ще б пак – багато хто з нас ще пам’ятають дисплеї першого покоління, зображення на яких ставали майже невиразні, варто було користувачеві трохи відхилитися в сторону. Такі монітори мали кут огляду, що не перевищує 60 градусів – це означало, що максимально допустимий кут, при якому можна було дивитися на монітор, не повинен був перевищувати 30 градусів по відношенню до умовної лінії, що падає на екран під прямим кутом.
Неважко вирахувати, що ідеальний кут огляду повинен дорівнювати 180 градусам – в цьому випадку користувач зможе бачити зображення на екрані, навіть якщо його погляд падає паралельно йому. Ідеал, звичайно, поки недосяжний, але градусів 170 сучасні РК-екрани вже забезпечують. У кожному разі, переборщити тут не можна – чим більше, тим краще. У TN-моніторів, як ми вже говорили, кут огляду невеликий (160 градусів і менше).
Інтерфейс підключення. Про інтерфейси ми вже говорили в главі “Відеоплата”, так що торкнемося цієї теми лише побіжно. Більшість недорогих моделей РК-моніторів підключаються до комп’ютера через стародавній аналоговий кабель з роз’ємом VGA. Для моніторів невеликих діагоналей (до 17 дюймів) це цілком допустимо. А от для великих екранів вкрай бажано наявність цифрового роз’єму DVI, який забезпечує картинку набагато кращої якості. У випадку з большеекранним монітором (діагональ понад 30 “) може знадобиться вже новий роз’єм DVI-D Dual Link або DisplayPort.
Display Port вигадала для своїх моніторів Apple, і вигадала настільки вдало, що сьогодні цим інтерфейсом оснащуються і звичайні, “неяблочние” монітори (переважно великих діагоналей, від 28 дюймів). Так що якщо ви вирішите прикупити собі додому модну “трідцаточку” (а в епоху HD-відео і красивих іграшок великий монітор – не розкіш), обов’язково вишукайте видеоплату з підтримкою DisplayPort, інакше від модної новинки не буде ніякого толку.
Додаткові входи і виходи. На багатьох дорогих моніторах є вбудований хаб (тобто, розгалужувач) USB, що дає нам можливість отримати разом з монітором від двох до чотирьох нових USB-роз’ємів для підключення всіляких зовнішніх пристроїв. Дуже корисна можливість – з урахуванням того, що практично вся периферія сьогодні підключається саме через USB-порт. Не є винятком і монітор: додаткове підключення вашого “телевізора” до системного блоку через USB-кабель допоможе вам, зокрема, регулювати багато параметрів його роботи безпосередньо з комп’ютера. Головне – щоб сам монітор було забезпечений USB-роз’ємом і таке підключення підтримував. І ще: всупереч поширеній помилці навіть USB-монітор повинен бути підключений і до свого традиційного, відеокарточному роз’єму – зображення по USB-каналу поки що не передається.

Нарешті, для великих моніторів (від 24 дюймів) украй бажано наявність HDMI-входу (в ідеалі – з підтримкою режиму передачі захищеного відео HDCP): у цьому випадку його можна використовувати для підключення до звичайного DVD або Blu-Ray плеєра. Хоча, з іншого боку, навіщо нам вони, коли під рукою комп’ютер?
Фірми виробники. Якщо вас влаштовують монітори “домашнього” класу з матрицею PVA / MVA, вам цілком підійдуть продукти Samsung, LG, ASUS або ViewSonic. Однак при виборі якісного I PS-монітора я особисто рекомендую орієнтуватися на інші бренди – NEC, Dell або в самому елітному класі – Apple серії Cinema. Ці компанії досить консервативні, так що ніяких модних фішок кшталт 3D або сенсорних екранів поки що не пропонують. Зате їх монітори дозволяють отримати картинку кращої якості, що особливо актуально для дизайнерів і любителів фотографії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Як вибрати монітор