Як оцтовий альдегід двох хіміків посварив

Наприкінці XVIII в. хіміки інтенсивно вивчали властивості відомих органічних сполук. У 1782 р К. Шеєле, окислюючи етиловий спирт оксидом марганцю (IV) в сірчаної кислоти, зауважив, що крім основного продукту – оцтової кислоти – утворювалося ще якийсь різко пахне з’єднання, виділити яке не вдалося. У наступні роки новий “кисневий ефір” згадувався в роботах Даб’, А. Фуркруа, Л. Воклена. У 1821 р Йоганн Вольфганг Деберейнер окислюється етиловий спирт у присутності платинового каталізатора і виділив деяку кількість суміші вихідного спирту з продуктами його окислення. Багато хіміки, в тому числі і Ю. Лібіх, сумнівалися, що в цій суміші міститься невідому речовину. Деберейнер відправив отриманий ним зразок Лібіху, з якого той в 1835 р виділив чисте речовина, що містить на два атоми водню менше, ніж етанол. Вчений встановив його склад (С2Н4О) оголосив, що отримав нову речовину, якому дав назву Alkohol dehydrogenatus – безводневих алкоголь або скорочено альдегід. У відповідь на претензії Деберей на пріоритет відкриття Лібіх в характерній йому їдкою манері помітив, що той має стільки ж підстав претендувати на відкриття альдегіду, скільки ньютонівської яблуко – на відкриття закону всесвітнього тяжіння.

Оскільки перший з відомих альдегідів містив два атоми вуглецю, почалися спроби отримання першого представника гомологічного ряду. Вони були невдалими аж до 1868 р, коли німецький хімік-органік Август Вільгельм Гофман, пропускаючи пари метилового спирту над розпеченій платинової спіраллю, отримав газоподібна речовина складу СН2О. Це був формальдегід – родоначальник ряду альдегідів


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Як оцтовий альдегід двох хіміків посварив