“…Як ластівки перед від летом…” – Вивчення новели Василя Стефаника “Камінний хрест” у взаємозв’язку з кіномистецтвом 10 клас

С. Жила,

Доктор педагогічних наук, професор

Чернігів

Переконаний, що в українській літературі немає більш “кінематографічного письменника”.

Леонід Осика

“Камінний хрест” Василя Стефаника присвячений темі еміграції. В основу новели покладений справжній факт. Штефан Дідух (у новелі-Йван), односелець письменника, виїжджаючи назавжди до Канади, поставив на своєму полі камінний хрест, що й досі стоїть на найвищому пагорбі в Русові, нагадуючи трагедію селянина, який змушений полишати рідну землю.

Та, як відомо, справжніми прототипами головного героя твору були тисячі емігрантів з українських сіл Австро-Угорщини, долею яких так переймався Василь Стефаник. На Краківському вокзалі письменник бачив сині, спечені губи, підпухлі від плачу дитячі очі й чув захриплий від голосінь та потрясінь голос матерів. Богдан Лепкий у книзі спогадів “Три портрети” розповідає, як Стефаник водив і його на Краківський вокзал і показував селян, які від’їздили зі своїх сіл; “як їх вирвало з землі, ніби вітер тую деревину рве”.

“І дійсно, були це наші спільні знайомі, селяни, що перед галицькою бідою втікали за велику воду. Сиділи з жінками й дітьми, з клунками і клуночками на кам’яних плитах, як ластівки перед відлетом на телеграфічних дротах, сиділи здовж перону попід студений мур. Змаргані бідою дома і невигодами в дорозі, помарнілі й почорнілі, як та земля, що з неї вийшли і від неї тепер утікали, куняли, немов попід плотами тіні”(1; 661).

Богдан Лепкий стверджує, що вже там, на вокзалі, почалася творча робота над “Камінним хрестом”. Довга, болюча, виснажлива, пізніше названа самим Василем Стефаником-сердечною. Отже, “Камінний хрест” – це художнє узагальнення багатьох життєвих спостережень і роздумів автора про емігрантів, їхню вигнаницьку гірку долю, це стогін його зболеної душі про землю, що “не годна кілько народа здержати та й кількі біди вітримати”. Богдан Сильвестрович пригадував:

“Стефаник писав свій “Камінний хрест”.

Він не любив перечеркувати написаного, дописувати, справляти і вигладжувати. Напише речення, прочитає, і як воно йому не подобається, то передере і кине. Пише наново, поки не вийде сторінка така, як він хотів, така, що на ній ані викинути нічого, ні додати, ні навіть слова переставити не можна.

– Бачиш, кілько-то я паперу збавляю, аж гріх. А люди собі гадають, що воно от так собі: сів та й написав. Ая! Тяжкий хліб, і не дай Боже письменником бути”(1;663).

Як відомо, новела Василя Стефаника справила сильне, вибухове, потрясаюче враження на читачів. “Не пиши так, бо вмреш”, – застерігав новеліста К. Гамо-рак, якому присвячувався твір про життя і терпіння селянина. Новелою захоплювалися І. Франко, Леся Українка. О. Кобилянська писала В. Стефанику: “Страшно сильно пишете Ви… Гірка, пориваюча, закривавлена поезія Ваша… Що Вам більше про ваш “Хрест” писати? Плакала-м, та й вже”.

Новелу “Камінний хрест” Василя Стефаника радимо вчителям літератури вивчати у взаємозв’язку з однойменним художнім фільмом (за творами письменника “Камінний хрест” і “Злодій”) Київської кіностудії 1968 року (Автор сценарію І. Драч. Режисер Л. Осика. Художник М. Резник. Композитор В. Губа. Оператор В. Квас ). Ігрова стрічка “Камінний хрест” належить до унікального мистецького явища – українського поетичного кіно, вона залишила яскравий слід в історії українського кіномистецтва. І літературознавці, і мистецтвознавці стверджували, що “Камінний хрест” – це особлива сторінка українського кіно, переконливий зразок плідного діалогу кіно з класикою.

У процесі вивчення творчості Василя Стефаника нам необхідно залучати цей фільм тому, що він, по-перше, засвідчує кінематографічність письменника-новеліста; по-друге, є виразом самобутнього національного мистецтва; по-третє, є прикладом символічного художнього мислення (символ – це один із вивірених засобів сказати коротко і яскраво про щось значне).

Творчим колективом було осягнено художню систему письменника, етнографічну та історичну своєрідність зображеного новелістом життя українського села і запропоновано глядачеві еквівалент переживань, викликаних явищами мистецтва слова.

Тільки тоді, коли учні ознайомляться з текстом літературного твору, можливий перегляд і робота з обговорення його екранізації. Уводячи обговорення художнього кінофільму до уроку літератури, слід враховувати, що його необхідно розглядати не як ілюстрацію до літератури, а як самостійний твір мистецтва. Тільки в такому випадку ігровий фільм стане ефективним засобом активізації уваги старшокласників до літературного першоджерела.

Орієнтовний план усвідомлення цих двох мистецьких шедеврів може бути таким:

І. Поет мужицької розпуки. Особливості художньої системи Василя Стефаника.

1. “Найвизначнішим представником експресіонізму в українській прозі є… Василь Стефаник”(Олександра Черненко). Літературний феномен письменника.

2. “Не пиши так, бо вмреш”(К. Гаморак). Історія написання новели “Камінний хрест”.

3. “Чую їх біль, всі ті нитки, що рвуться між їх серцем і селом, і мені рвуться, чую їх біль і муку…”(Василь Стефаник): Історична основа твору.

4. “Стефаник – абсолютний пан форми”(Іван Франко). Сюжетно-композиційна специфіка новели.

5. “… малюючи свої персонажі в дуже неприкрашеному вигляді, вміє будити у читача симпатію до них”(Леся Українка). Образ Івана Дідуха.

6. Багатозначність символічного змісту образів.

II. “Камінний хрест” – суворий і важкий фільм.

1. “Що я – сценарист – знайшов?”(“…мені вдалося зробити те ядро, те зерно, яке потім зросло під дією потужної енергії молодого Осики”). Тонке розумінні сценаристом духу і стилю В. Стефаника.

2. “Режисер ішов до постановки “Камінного хреста” через емоційне сприйняття твору”(Лариса Брюховецька). Режисерські знахідки Леоніда Осики.

На допомогу учням 1 словесникові подаємо фрагменти статей Лариси Брюховецької “Прилучення до магії кіно”(про роботу Івана Драча над сценарієм для фільму “Камінний хрест”) і “Напруга народної трагедії”(про своєрідність режисерського стилю Леоніда Осики у фільмі “Камінний хрест”).

Про роботу Івана Драча над сценарієм для фільму “Камінний хрест”

“Коли казати про “Камінний хрест”, то справді починалося це за цікавих обставин. Пам’ятаю, якось до мене в гуртожиток (нам, слухачам сценарних курсів, давали кімнати в гуртожитку Літературного інституту) приходить хлопець і каже, що я, Леонід Осика, хочу, щоб ви написали мені сценарій за новелами Василя Стефаника. В душі я навіть обурився – чи хоч читав цей хлопець Стефаника? Але, коли я порозмовляв з Осикою, у мене змінилося враження: я побачив молодого, пружного, чіпкого чоловіка, відчув у ньому енергію, думку, іронію. Особливо мене вразило, що він мислив кадрами, детально розповідав, як і що збирається робити. То для мене було своєрідним соціальним замовленням. Відчувши, що в цього молодого чоловіка є сила для фільму, я взявся за роботу. Перш за все перечитав новели Стефаника. Нічого свого до них не додав. Та й що додавати? Бери будь-яку його новелу й роби фільм – настільки він точно, чітко, пластично, сконденсовано мислить, відмітаючи будь-які дрібниці. Це – густописання. Що я, сценарист, знайшов? Зчіпку двох новел – “Камінного хреста” і “Злодія”. Об’єднавши їх і додавши дещо з інших новел, мені вдалося зробити те ядро, те зерно, яке потім зросло під дією потужної енергії молодого Осики. Він тоді видався мені молодим Бонапартом, спроможним зробити цілу революцію чи епоху в кіно. Був він, справді, чоловіком цікавим, талановитим. Пам’ятаю його на кількох зйомках, умів він це робити!.. Так, “Камінний хрест” – це, мабуть його найкращий фільм. Думалося, це початок, а виявилося – вершина.

Звичайно, на цей фільм вплинула поетика ранніх німих фільмів Довженка, а ще фільм японського режисера Кането Сіндо “Голий острів”, який тоді з’явився на екранах. Сцена прощання в “Камінному хресті”, зображення гір, ярів у туманах. Навіть у назві села Белелуя поблизу Снятина, де знімали фільм, було щось магічне… Осика вмів шукати потрібну для зйомок місцевість, знаходив своєрідну, неповторну пластику зображення”(4; 150-151).

Своєрідність режисерського стилю Леоніда Осики у фільмі “Камінний хрест”

“Л. Осика першим серед кінематографістів звернувся до творчості В. Стефаника – отого сконцентрованого вираження трагедії цілого народу Галичини. Режисер розумів, що перед ним нелегке завдання, адже там немає ні пригодницької фабули, ні найменших видовищних ефектів – лаконічна фіксація суворих фактів, і суворих настільки, що сучасній людині вони можуть здатися неправдою”.

Якщо ж говорити про сучасне прочитання класики, то режисерові важливо було, виходячи з вимог життєвої та художньої правди, показати засади буття галичан, утвердити неминущі моральні цінності. Газда вбиває злодія, хоч уже чисто по-людськи не відчуває до нього зла, готовий його простити. І в той же час знає: злодій має розплачуватися за скоєне. Іван Дідух – невід’ємна частка своєї землі, він усе життя жив її законами, звичаями. Любов до рідної землі, вірність їй, відчуття власного нерозривного зв’язку з нею були для нього не якимись понятійними абстракціями, а його природним станом. Його ніхто спеціально не вчив любити землю, де народився, але вона всоталася в його свідомість, як і інші моральні цінності, вироблені протягом віків народом. Це була громадянська потреба митця – утверджувати любов на землі, де народився,- тому режисер і звертався до своїх сучасників: умійте цінувати рідну землю, бо втрата її обертається невимовною трагедією для людини. Галицькі селяни, показані у фільмі, прощалися з рідним селом, як із життям, а їхні земляки проводжали переселенців, як проводжають в останню путь покійників, замовляючи за них молитву.

І так само, як Гуцульщина в “Тінях забутих предків”, так і околиці Снятина “диктували” зображальне вирішення фільму. Зораний клапоть землі, яку обробляє герой фільму перед тим, як залишити його назавжди, де ставить камінний хрест, ми бачимо з висоти пташиного польоту. Земля, пустельна, безплідна, не здатна прогодувати свого господаря, але невимовно дорога йому,- тут покладено все життя, всі сили.

Строгий чорно-білий екран відповідав суворому реалізмові В. Стефаника. Л. Осика відчував внутрішню спорідненість із лаконізмом і стриманістю його творів. Художні засоби, вся атмосфера фільму була такою ж ощадливою і суворою.

Знову, як і в “Тінях…”, у “Камінному хресті” автори дотримувалися достовірності костюмів, типажів, зберігали багатозвучність мови, гнучкість і природність розмовних інтонацій, сам діалект прикарпатських селян. Цього вдалося досягти завдяки тому, що в масових сценах, з яких складається друга частина фільму, знімалися жителі довколишніх сіл. Камера зафіксувала народні типажі в тому вбранні, яке ще здавна зберігалося в скринях галицьких селян. Не намагаючись грати, люди залишалися природними, як і в звичайному житті. Твори Стефаника були близькі їм. До того ж серед них ще були очевидці подій, зображених письменником. Обличчя селян, в які пильно вдивлялася кінокамера, були достовірні, немов у документальному кіно. Митці зуміли проникнути в гущу життя, увійти в душевний контакт із місцевими жителями і завдяки цьому створили необхідну атмосферу екранної дії.

Село Белелуя на Івано-Франківщині, де велися зйомки, увійшло до історії українського кіно, як свого часу Яреськи на Полтавщині, де О. Довженко натхненно творив свою “Землю”. Кіно знову, як і тоді, немовби вийшло із власного професійного середовища, опинилося в реальному житті, увібрало його й трансформувало в новій якості.

До речі, серед тих, хто знімався, були навіть свідки подій, описаних Стефаником. У тій життєвій основі документальності – неминуща цінність і сила фільму. Він тримає в емоційному напруженні і приносить велику естетичну насолоду завдяки гармонійному поєднанню зображального й звукового начал. У ньому органічно злилося народне дійство, стан значної людської маси й стан, переданий силою акторського перевтілення. І сьогодні “Камінний хрест” сприймається як відкриття дуже конкретного й водночас багатовимірного світу, де соціальні й душевні драми втілені художньо виразно. У фільмі панує сила зображальної культури, дає усьому необхідну тональність, заворожує і підкоряє. У роботі над “Камінним хрестом” взяли участь талановиті художники-однодумці – автор сценарію І. Драч, художник М. Резник, консультант Г. Якутович, оператор В. Квас, композитор В. Губа, актори Б. Брондуков, К. Степанков, I. Миколайчук, А. Лефтій. Учасники цього фільму пам’ятають атмосферу, яка панувала на зйомках і яку формував енергійний Л. Осика. Користуючись творчими принципами С. Параджанова – автентичність матеріально-предметного наповнення, занурення в життєву конкретику місцевості, етнографічні цінності, національна самобутність, формування групи однодумців, Л. Осика водночас заявив про себе як про творчу індивідуальність. У чому ж своєрідність його режисерського стилю? По-перше, багатьох вразила психологічна глибина у новелі “Злодій”. Драматизм подій, внутрішня напруга, незважаючи на уповільнений ритм, зростали по висхідній. Режисер заявив про себе як і про майстра психологічного кіно, довівши, що психологічні стани аж ніяк не суперечать кіно поетичному. По-друге, як ні в жодному з інших творів поетичного кіно, в “Камінному хресті” вдалося створити масштабні масові сцени. Ці сцени дозволяли передати глибину трагедії цілого народу Галичини й водночас виокремити горе одного Івана Дідуха – героя фільму. І по-третє, вірність життєвій правді. Л. Осика дорожив тим, що добувалося безпосередньо з життя”.

Леонід Осика трагедію Галичини переклав на мову кіно як трагедію особистості, яка звікувала на рідній землі, а тепер змушена покидати цю землю, аби вижити, – тобто причини еміграції соціальні”(5:78,81,82,84-86, 88).

Пропонуємо підсумкову орієнтовну бесіду за літературними і кіномистецькими текстами “Камінного хреста”.

1. Прокоментуйте думку Богдана Лєпкого, висловлену про написання Василем Стефаником новели “Камінний хрест”: “Він брав тему у свою кріпку, як казав, хлопську жменю і витискав з неї всю воду. До останньої краплини. Лишався сам “мнєкуш”. З того м’якуша він своїми жилавими пальцями формував постаті людські з таким виразом трагічного терпіння, що нагадувалася група Лаокона”(1; 660).

2. Загальновідомо: сценарист вибудовує образну систему, програмує складнощі зорової та звукової композиції майбутнього фільму. Чи вдалим, на вашу думку, є кіносценарій Івана Драча?

3. Як ви ставитеся до поєднання Іваном Драчем у фільмі двох новел Василя Стефаника? Чи існує зв’язок між новелами Стефаника “Злодій”і “Камінний хрест”?

4. Чи погоджуєтеся ви з думкою Святослава Іванова, що епізод, присвячений злодію, сприймається як вставна новела у фільмі?

5. Чому центральним епізодом ігрового кіно стали проводи сім’ї Дідуха за океан? Поясніть його багатогранність. Як у цьому епізоді розкриваються характери людей, їхні взаємини, змальовуються картини життя села. Чи можна стверджувати, що цей епізод є образом великої концентрації, своєрідним художнім зрізом життя західноукраїнського села тих часів?

6. Зіставте цей стрічковий епізод із літературним. Який із них вражає вас більше і чому?

7. Символіка новели й однойменного фільму: спільне й відмінне.

8. У фільмі “Камінний хрест” велику роль відіграють пластика зображення, ритм, монтаж, рух камери, колір, музика. Використовуючи ці можливості кіно, творчий колектив допомагає загострювати акторський образ. Чи є в “Камінному хресті” доцільним і виправданим таке “догравання” за актора, режисера, оператора, художника, композитора? Так? Ні? Свої думки аргументуйте.

9. Як ви ставитеся до поетизації потворного у фільмі Леоніда Осики (пригадайте кадри зі сліпими музикантами)?

10. Прокоментуйте думку Георгія Якутовича: “У фільмах Леоніда Осики немає бурхливої фантазії, але в нього була інша перевага – він володів абсолютним відчуттям правди. Це відчуття ближче до документалістики і воно допомогло йому створити досконалий фільм “Камінний хрест”. Коли фільм завершили, я вважав, що “Камінний хрест” досконаліший за “Тіні забутих предків” і сказав на прем’єрі. У “Тінях…”мене деякі моменти дратували, а от у “Камінному хресті” все було на місці, хіба що трохи затягнутий епізод з землею на початку, по матеріалізації не зрозуміло, що діється. Хоча музика цей епізод підтримала, та й зйомки згори блискучі. А так, ніяких зауважень, все сильно зроблено. А згадати, коли під час зйомок випав сніг. Ще раз підтвердилось: коли талановита людина, то й Бог їй допомагає. Випав сніг, хоч ніхто не чекав на нього. Дідух танцює і хитається під ним земля. І от земля мокрою стає, її припорошило снігом і він не тримається на ногах не тільки тому, що втомився, а й тому, що це насправді важко. А після цього – панорама на білий простір пагорбів”(10; 357-359).

11. Чим ви можете пояснити, що художникові Георгієві Якутовичу більше імпонував фільм “Камінний хрест”, а не “Тіні забутих предків”? (підказка для учнів: художник тяжів до суворого стилю). Зіставте кадр з фільму “Камінний хрест” “Злодій – Борислав Брондуков – між двома газдами” з ілюстрацією Георгія Якутовича до книги Василя Стефаника “Кленові листки”, 1977.

Доведіть, що кіно проникає в творчу палітру Георгія Якутовича – в ілюстраціях до новел Василя Стефаника (1977) відчуваються і атмосфера, і колорит фільму, а окремі персонажі (злодій, наприклад), немов стоп-кадр з картини.

Залучення суміжних мистецтв у процесі вивчення новели Василя Стефаника “Камінний хрест” спрямоване перш за все на особистість старшокласника, створення належних умов для виявлення його творчості й самореалізації.

Використання кіномистецтва, графіки розширює можливості національної школи щодо розвитку творчих здібностей школярів, удосконалює навички їх дослідницької діяльності, сприяє поліпшенню асоціативно-образного мислення, художніх орієнтацій.

Література

1. Лепкий Б. Три портрети (Василь Стефаник) // Леп-кий Б. С Твори: В 2 т. – К.: Дніпро, 1991.-Т.2: Повість. Спогади. Виступи. / Упоряд та автор. приміток М. М. Ільницький. – С.651-677.

2. Грицюта М. Василь Стефаник // Історія української літератури: У 2т. – Т.1. – К.: Наукова думка, 1987,- С.543-544.

3. Василь Стефаник: Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях: Альбом (Автор-упорядник Ф. П. По-гребенник). – К., Рад. школа, 1987. – 144с.

4. Брюховецька Л. І. Прилучення до магії кіно // Брюховецька Л. І. Література і кіно: проблеми взаємин: Літературно-критичний нарис. – К.: Радянський письменник, 1988. – С144-160.

5. Брюховецька Л. І. Напруга народної трагедії // Брюховецька Л. І. Поетична хвиля українського кіно. – К.: Мистецтво, 1989. – С.74-88.

6. Іванов Святослав. Український художній фільм 60-х років // Поетичне кіно: заборонена школа. – К.: Артек, 2001. – С 229-243.

7. Блейман Михайло. Архаїсти чи новатори? // Там само. – С187-208.

8. Дзюба Іван. Відкриття чи закриття “школи”? // Там само. – С.209-228.

9. Брюховецька Л. І. Георгій Якутович і поетичне кіно // Там само. – С.331-334.

10. Якутович Г. Талановитій людині й Бог допомагає // Там само. – С.357-362.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

“…Як ластівки перед від летом…” – Вивчення новели Василя Стефаника “Камінний хрест” у взаємозв’язку з кіномистецтвом 10 клас