Home ⇒ 👍Література ⇒ Я СТУЖИВСЯ МИЛА ЗА ТОБОЮ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО
Я СТУЖИВСЯ МИЛА ЗА ТОБОЮ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО
Я стужився, мила, за тобою,
З туги обернувся мимохіть
В явора, що, палений журбою,
Сам-один між буками стоїть.
Грає листя на веснянім сонці,
А в душі – печаль, як небеса.
Він росте й співає явороньці,
І згорає від сльози роса.
Сніг летить колючий, ніби трина,
Йде зима й бескидами гуде.
Яворові сниться яворина
Та її кохання молоде.
Він не знає, що надійдуть люди,
Зміряють його на поруби,
Розітнуть йому печальні груди,
Скрипку зроблять із його журби.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)
Related posts:
- Уподібнення Уподібнення – розгорнуте порівняння, в якому розкривається низка подібних ознак між предметами, що розширює та поглиблює його семантичне поле, витворює потік містких асоціацій: Сніг летить колючий, ніби трина, Йде зима й бескидами гуде. Яворові сниться яворина Та її кохання молоде. Він не знає, що надійдуть люди, Зміряють його на поруби. Розітнуть йому печальні груди, Скрипку […]...
- ІНТОНАЦІЙНА ПЛАСТИКА СИНТАКСИЧНОГО ПЕРЕНОСУ В ПОЕЗІЇ ДМИТРА ПАВЛИЧКА “Я СТУЖИВСЯ, МИЛА, ЗА ТОБОЮ…” Ю. О. Герасимов, асистент (Житомирський державний університет) У статті розкрито процес підготовки до виразного читання на лабораторному занятті одного з ліричних творів Дмитра Павличка. Зокрема, акцентовано увагу на інтонаційному значенні синтаксичних переносів, які у вірші відіграють водночас роль художньо-смислову і ритмічну, що вимагає від читця відповідного до задуму Автора інтонування. Виразне читання є важливим чинником […]...
- Д. ПАВЛИЧКО. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ. “О РІДНЕ СЛОВО, ХТО БЕЗ ТЕБЕ Я?”, “КОЛИ МИ ЙШЛИ УДВОХ З ТОБОЮ…”, “Я СТУЖИВСЯ, МИЛА, ЗА ТОБОЮ…”, “КОЛИ ПОМЕР КРИВАВИЙ ТОРКВЕМАДА”, “ДВА КОЛЬОРИ”, “ДЗВЕНИТЬ У ЗОРЯХ НЕБО ЧИСТЕ…”, ЦИКЛ “ВІРШІ З МОНГОЛІЇ” (“ПОЛЕЧУ Я ДО МОНГОЛІЇ”, “МІЖ ГОРАМИ В ДОЛИНІ БІЛІ ЮРТИ…”) Варіант 1 1. Д. Павличко – син простого хлібороба… А 3 Волині. Б Поділля. В Підкарпаття. Г Полісся. 2. Мати Д. Павличка прищепила сину любов… А До творчості російських поетів. Б Гуцульського різьбярства і кераміки. В Природи рідного краю. Г Поезії Шевченка і Франка. 3. Один із головних рушіїв Павличкового поетичного руху – це… А […]...
- Особлива чутливість поета до найгостріших ідеологічних конфліктів сучасності, суворої правди життя, експресивність думки, вогниста пристрасність, непримиренність до штампів, декларативності. Мотиви любові і ненависті, ніжності серця і нетерпимості до зла; поєднання високопоетичної публіцистики з глибинними роздумами, емоційна виразність поетичної думки, сила ліричного переживання у поезіях Коли помер кривавий Торквемада, О рідне слово, хто без тебе я?, Коли ми йшли удвох з тобою…, Два кольори, Дзвенить у зорях небо чисте…, Я стужився, мила, за тобою…, цикл Вірші з Монголії (Полечу я до Монголії), Між горами в долині білі юрти Мета. допомогти учням усвідомити особливу чутливість поета до найгостріших ідеологічних конфліктів сучасності; працювати над розкриттям алегоричного смислу поезії; зупинитися на улюблених темах його віршів, розкрити красу найвищих інтимних людських почуттів, виховувати в учнів уміння тонко сприймати поезію. Тип уроку:/span. комбінований. Обладнання. ілюстративний матеріал, збірки поезій Д. Павличка, епіграф, магнітофонні записи пісень на слова Д. Павличка. […]...
- КОЛИ МИ ЙШЛИ УДВОХ З ТОБОЮ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО *** Коли ми йшли удвох з тобою Вузькою стежкою по полю, Я гладив золоте колосся, Як гладить милому волосся Щаслива, ніжна наречена… А ти ішла поперед мене, Моя струнка, солодка згубо,- І я помітив, як ти грубо Топтала колоски пшениці, Що нахилились до землиці. Немов траву безплідну, дику Топтала і не чула крику Тих колосочків. […]...
- “Найбільша з усіх таємниць – таємниця твого обличчя” (Дмитро Павличко) – Дмитро Павличко (1929) – Українська література другої половини XX століття Якось Дмитро Павличко сказав, що “між музикою і словом в пісні… повинна існувати духовна єдність авторів, яка зринає з подібності їхніх устремлінь, з гармонійної сумірності їхніх людських і творчих прикмет”. Перша пісня Павличка, яка здобула популярність, називалася “Впали роси на покоси” (1958). Та визнаним поетом-піснярем він став завдяки пісні “Два кольори”. Дмитро Павличко згадує: “Був […]...
- Короткий переказ – Був день, коли ніхто не плаче – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Був день, коли ніхто не плаче, Був ясний день, як немовля. Та я здригнувся так, неначе Твоє ридання вчув здаля. Я знаю – ти не заридала, А в світі, що гуде й гримить, Мене лиш пошепки назвала, До себе кликнула в ту мить. Коментар Кажуть, що близькі люди, які люблять, […]...
- Вірші з Монголії – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Вірші з Монголії * * * Полечу я до Монголії Та й куплю собі коня Білого, як цвіт магнолії, Ніжного, як цуценя. І назад я аж до Києва Буду їхать на коні. Стану, як душа Батиєва, При невидимій стіні. І заплачу я від наляку – Де ж ті храми, де церкви, Що монгол побачив здалеку […]...
- Я бачив тебе сьогодні – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Я бачив тебе сьогодні Між дівчатками з п’ятого класу. Ти така ж, як вони: Тонесенька стебелина, Навколо якої скакалка Гуде, як пропелер. Я бачив тебе сьогодні Між невістами молодими. Ти така ж, як вони: Біле чоло у веснянках, Навколо якого світить Ореол материнства. Я бачив тебе сьогодні Між бабусями сивоокими. Ти така […]...
- В гуцульській хаті на печі – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * В гуцульській хаті на печі В куточку сушиться пшениця На калачі. На тій пшениці удовиця, Немов на подушчині, спить. Їй сниться, що її обличчя Покрила віспа (То зернятка вдавилися в лице). І хоче змить Вона рябеньку шкіру, та не може. Метнулася до дзеркала – біда! О, скільки на щоці тих чорних ямок! […]...
- Біжить під зливою лошиця – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Біжить під зливою лошиця, Крізь темні хащі – напролом; Дощ прогинається, ятриться Крильми над золотим хребтом. Вона, мов блискавка червона, Летить крізь памороку віт. Вода звисає, як попона, І б’ється об тугий живіт. Гуркочуть брили грому в скалах, Мов неба колеться горіх; Полум’яніє гриви спалах Над сполохом очей і ніг. Вона стрясає […]...
- Живу, як той гірський потік – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Живу, як той гірський потік, На спокій – ні хвилини. Іскрюсь від кременя в бігу, Туманюся від глини… Спадаю дзвінко з темних скель У плесо, повне гулу. Від крові пурпурним стаю, А чорним – від намулу. Та відновляється в мені Невигасна й воскресна Мого кохання чистота, Як та блакить небесна. Прояснює в […]...
- Погляд у криницю – ДМИТРО ПАВЛИЧКО – скорочено Я розумію світло. Це – душа. Любові й космосу глибини. Жертва. Блиск розуму. Благословення миру. Палання рук. Веселощі трави. А що таке темноти? Можливо, це – печаль самотності. Дух каменя. Жало злоби. Липкі Пов’язки мумій. Заздрість ненаситна. Але без темряви свою снагу Не може сяйво людям об’явити; Потрібна ніч знесиленим очам. Тьма смерті очищає джерело […]...
- Напав я на тебе раптом – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Напав я на тебе раптом На стежці посеред степу, Нахлинув, як дощ краплистий, Як проливень буревійний, Липневий джигун-музика, Просяяний блискавками, Співаючий дощ любові. Ти кинулася тікати, А я танцював навколо, Шаліючи від натхнення, Від певності, що нікуди Сховатися ти не годна; На ста сопілках одразу Я грав, щоб тебе зманити, Принадити звуком […]...
- За вивіркою золотою – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * За вивіркою золотою Я біг вершинами смерік, Провалювавсь у темну хвою, Як у вогонь, що серце пік. Я обдирався об ялиці, Та знову біг через груні, Мов краплі чорної живиці, Кров запікалась на мені. Я біг, і падав з високості, І піднімався нашвидку, Не відав, чи ламались кості, Чи хмиз тріщав у […]...
- Сонце, намальоване циноброю – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Сонце, намальоване циноброю [1] , На вітрилах вечора пливло. В золотій спечаленості обрію Ти світилась, як небесне тло. За зорею рідною й далекою Ти тужила на моїм крилі, Ніби не принесена лелекою, А прибула в світ на кораблі. Ми стояли в придніпровській обочі, Ми вдивлялись, наче діти, в путь, По якій твої […]...
- Наша любов – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Наша любов Як літак Здатна нести Тягарі величезні Ніжно передані їй На землі Тільки не здатна Дотик чужого крила Витерпіти в польоті Незаймана Незалежна Висока Впасти Згоріти Загинути Ладна в ту ж мить Любить вона небеса Та все ж повертається На землю І кожен раз Крила здригаються з болю Іскра влітає в […]...
- ГРАНОСЛОВ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ГРАНОСЛОВ На вічну пам’ять Максиму Рильському 1 Немов тремтіння зляканих осик, Що затуляють листям сиві очі, Коли сокири сплющений язик В щелепах пил прицмокне на обочі, Немов жіночий відчайдушний крик, Що кличе порятунку серед ночі, Немов червоної гадюки сик, Що в серці загніздилась, як у клоччі, Ношу в собі я найтемнющу вість, Що з київських […]...
- ПІШАЧОК – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Проходять по вулиці мати і син. Син – попереду, мати – позаду. Син, як чорний, нікельований лімузин А мати? А мати схожа на Правду. Хустина, куфайка – жінка з села. Вирізьблені сонцем глибокі зморшки. Руки спрацьовані, чорні, як та смола, Потріскані, наче підгорілі коржики. Синові соромно з матір’ю йти, По столичній вулиці крокувати поруч… Воно, […]...
- ЛАСТІВКИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЛАСТІВКИ У присмерку літають ластівки Так низько, Ніби в землю поринають, І виринають з неї, мов з ріки, Крильми собі дорогу протинають. Шугають у зеніт, а відтіля, Як чорні зорі, падають, як сльози… А над хатами – “вісімка”, “петля”, – О летуни мої, о віртуози! Розплющитися можна об стіну, Об камінь груди на льоту роздерти… […]...
- Моя гріховнице пречиста – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Моя гріховнице пречиста, Моя лілеє на багні, Чужі обійми, як намиста, Ти познімала при мені. І знов, як у дитини, очі, Нічим не відвернути їх. І на твоєму непороччі Лечу я в безконечний гріх. Невже ти хочеш одпокути На душу стомлену свою? Невже ти хочеш одягнути Моєї вірності шлею? Скрипучі хомути і […]...
- Крізь чорний дим зневаги і брехні – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Крізь чорний дим зневаги і брехні Вона прийшла до мене в самотину. Вона так ніжно принесла мені Своє кохання, як малу дитину. А я боявся руки простягти І пестощами немовля накрити, Питався дозволу у правоти, Що вміє лиш соромити й корити. Я відучився з радості ридать, Я жити звик у темнім домі […]...
- Ти спиш, і на твоїм обличчі – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Ти спиш, і на твоїм обличчі Малюється печальний вираз… Яку ж біду, яке нещастя Ти бачиш поглядом заснулим? Можливо, знов перед тобою Палають українські ниви, А танки з чорними хрестами Тебе в полях наздоганяють, Малесеньку, як той метелик, Що спалахне ось-ось в племінні Підпалених пшениць? А може, Ти бачиш, як на воловоді […]...
- РУБАЇ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО РУБАЇ 1 В Хайяма взяв я форму рубаї, Вподобавши за лаконізм її. Чи замалу, чи, може, завелику Одежу матимуть думки мої? 2 Безсмертні всі: цей виховав дитину, Той пісню написав, хоч і єдину, А той, що не зумів цього зробить, Коло дороги посадив ялину. 3 Є люди, як дуби, і є дуби, як люди: Безстрашно […]...
- ЦИМБАЛИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЦИМБАЛИ Був цимбаліст у нас, молодий чарівник музика, Пальчатка, немов лошатка, як пустить навперекидь – Цимбали гули, як дзвіниця, дзвонили, як срібна осика, Як ті колоски, що на обрії б’ються в тоненьку блакить. Знали цимбалюка далекі гори і доли: Обличчя – як місячний вечір, Заблуканий в лісі густім. Він грати в неділю сідав на порозі […]...
- Інтимна лірика Дмитра Павличка – 11 клас – ДМИТРО ПАВЛИЧКО – ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В українську новітню поезію Дмитро Павличко ввійшов як продовжувач традицій інтимної лірики В. Сосюри, перейнятої суспільними мотивами, громадянським звучанням. Інтимна лірика – це насамперед любов у всіх її проявах: від ніжної, вдячної любові до матері, безмежної відданості Батьківщині до трепетного кохання до найкрасивішої у світі дівчини. Павличко виявився справжнім майстром інтимної лірики, майстром, який не […]...
- РАБИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО РАБИ Нема в Рабів облич, лишень тіла,- Страшні створіння ці безумислові. Чому ж творець покинув на півслові Свій труд – Рабам не вирізьбив чола? Невже забракло генію тепла, Щоб оживити очі мармурові, В камінні мозки влити світла й крові, Збудити мисль із темного живла? Ні, все в них є: слізьми промиті очі, Думками й потом […]...
- СЕРЦЕ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО СЕРЦЕ Серце – як птаха на вітрі. Вітер хапає віти Прямо з-під ніг… На чому Ти маєш сісти й забути В крилах палаючу втому? Сядь на солом’яну стріху, – Не бійся, тебе не застрілять Хлопчики із катапульки… Сядь, моє серце, послухай, Хто там у хаті плаче. Не знаєш його? Погано. Ти права не маєш не […]...
- Космос – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Космос Івану Давидкову Коли мій батько руки вмиває, Б’ють у скелі долонь моря зелені, Плаває сонце, немов черешнина, У величезній батьковій жмені. Нігті, як десять чорних місяців, Ходять по еліпсах та по колах. Виливає на землю дощі та бурі Мозольної тверді найменший сколих. Рукава закочені, як гірські кряжі, На плечах – простори солончакові. А там, […]...
- МАНЕКЕНИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО МАНЕКЕНИ Манекени одягаються модно – В закордонні костюми й манішки. Декого в шовки замотано – Видно лиш голову й ніжки. Манекени не люблять праці, Їм би гріться під склом на осонні. Від неробства зрослися в них пальці, І думки в них – як мухи сонні. Манекени готові вдавиться Своїм самолюбством жорстоким, Коли хтось там на […]...
- ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ На сірий камінь – сірий дощ, І вже блищать дзеркала площ, І вже себе в дзеркалах тих Очима вікон золотих Побачили чепуруни – Будинки львівські; вже вони Почули, як бринить озон І грає ринва-саксофон. І кожен з них – неначе зух, Свій дах – неначе капелюх – Насунув до саміських брів, Щоб він […]...
- ДВА КОЛЬОРИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне – то любов, а чорне – то журба. Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на свої пороги, […]...
- НЕТЕРПЕЛИВІСТЬ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Хотів пастух почути голос Бога В палаючім кущі і запалив Маленький корч сухого ялівцю. І полум’я рвонулось, як з гранати, І жерепові нетрі зайнялись, І стало страшно тому пастухові, Що погорять писклята у гніздечках, Яких було багато навкруги. Він кинувся гасити ялівець, Але було вже пізно. Все згоріло. А Бог мовчав, бо іншого любив. Не […]...
- МУШУ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО МУШУ Я мушу книжки читати, Щоб очі мої не осліпли, Я розмовляти мушу, Щоб з туги не оніміти, Я мушу почути пісню, Щоб не оглухнути з тиші, Я закохатися мушу, Щоб радість прийшла до мене, Я друга побачити мушу, Щоб день мені був ясніший, Я вірш написати мушу, Щоб серце не розірвалось, Я працювати мушу, […]...
- ГОЛГОФА – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Це страшно, як людину розпинають, Не йнявши віри їй, що Бог вона; Плювками прибивають до хреста Невинну душу, генієм пойняту. А ще страшніше, як знімають ката З охрестя справедливої ганьби, Навколішки стоять довкруг мерця І ждуть в мольбах, що він от-от воскресне.. Одна голгофа споконвік була: Розбійник і творець висіли поруч, І в темряві не […]...
- ЯБЛУНЯ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Щаслива яблуня! Надовкруги Ті яблука, мов золоті собори,- Живло добра, яке ніхто не зборе, Шаленство материнської снаги. Але від непомірної ваги Галуззя рветься, падають підпори; І вибуха вона, мов серце хворе, Скидаючи плоди, мов ланцюги. Як мати і робітниця стражденна, Вона кладе поламані рамена На землю і без слова помира… Якби дерева й нас також […]...
- ЛИЦЕМІРИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЛИЦЕМІРИ Президент США Ліндон Джонсон Окремим листом від 31.ІІІ.1966 року Подякував так званій Українській громаді Клівленда За. підтримку політики агресії у В’єтнамі (З газет). Не славтеся царевою Святою війною, Бо ви й самі не знаєте, Що царики скоять. Т. Шевченко Я пізнаю вас, фарисеї,- Такі ж ви підлі, як були, Дарма що віддали в музеї […]...
- КОНЦЕРТ У ЦАРЯ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО КОНЦЕРТ У ЦАРЯ Геніальна українська співачка Соломія Крушельницька, гастролюючи в Петербурзі 1902 року, виступала в царському палаці. Микола II прийняв її як італійку і просив заспівати рідною мовою… У царські позолочені покої Зайшла, спокійна, горда і смутна, А серце билося в несупокої. Навіщо їй ця зала осяйна, Де погляди сплітаються, як змії, Кого знайти хотіла […]...
- Я пригорнусь до тебе – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Я пригорнусь до тебе Серцем і небесами, Плечима пагорбів рідних І доріг поясами. Я пригорнусь до тебе Мислею і землею, Темнотами чорнозему І туманами глею. Я пригорнусь до тебе Піснею і яворами, Золотими крильми пшениці, Тінявими ярами. Я пригорнусь до тебе Подихом лісу і полем, Клекотом Дніпрельстану, Тарасовим ореолом. Я пригорнусь до […]...
- Не раз мені здається – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Не раз мені здається, Що я прожив тисячу років. Заглядаючи в криницю свого життя, Я не бачу маленького дзеркальця води, Так далеко воно від моїх очей. Та коли я, закривши очі, хочу згадати, Що найглибше запало в душу мою,- Бачу твій образ, моя дівчинко, Моя любове тиха. Навіть моє дитинство погасне в […]...