Я пригадав собі один стіжок у горах – ДМИТРО ПАВЛИЧКО

Related posts:

1. За вивіркою золотою – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * За вивіркою золотою Я біг вершинами смерік, Провалювавсь у темну хвою, Як у вогонь, що серце пік. Я обдирався об ялиці, Та знову біг через груні, Мов краплі чорної живиці, Кров запікалась на мені. Я біг, і падав з високості, І піднімався нашвидку, Не відав, чи ламались кості, Чи хмиз тріщав у […]...
2. Ти навчаєш ходить легкома – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Ти навчаєш ходить легкома Попід хмари навислі І гасити бентежність ума Клоунадою мислі. Не приймаю веселих наук, Що гіркі, мов оливи… Он життя виривається з рук, Як лоша полохливе. Он обламаний кущик бузку Виростає, і квітне, І ховав в сльозу боязку Безконеччя блакитне. Он підноситься небо, як жаль, Понад сонця бриндушу, І […]...
3. Я пригорнусь до тебе – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Я пригорнусь до тебе Серцем і небесами, Плечима пагорбів рідних І доріг поясами. Я пригорнусь до тебе Мислею і землею, Темнотами чорнозему І туманами глею. Я пригорнусь до тебе Піснею і яворами, Золотими крильми пшениці, Тінявими ярами. Я пригорнусь до тебе Подихом лісу і полем, Клекотом Дніпрельстану, Тарасовим ореолом. Я пригорнусь до […]...
4. “Найбільша з усіх таємниць – таємниця твого обличчя” (Дмитро Павличко) – Дмитро Павличко (1929) – Українська література другої половини XX століття Якось Дмитро Павличко сказав, що “між музикою і словом в пісні… повинна існувати духовна єдність авторів, яка зринає з подібності їхніх устремлінь, з гармонійної сумірності їхніх людських і творчих прикмет”. Перша пісня Павличка, яка здобула популярність, називалася “Впали роси на покоси” (1958). Та визнаним поетом-піснярем він став завдяки пісні “Два кольори”. Дмитро Павличко згадує: “Був […]...
5. О РІДНЕ СЛОВО, ХТО БЕЗ ТЕБЕ Я? – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * О рідне слово, хто без тебе я? Німий жебрак, старцюючий бродяга, Мертвяк, оброслий плиттям саркофага, Прах, купа жалюгідного рам’я. Моя ти – пісня, сила і відвага, Моє вселюдське й мамине ім’я. Тобою палахтить душа моя, Втишається тобою серця спрага. Тебе у спадок віддали мені Мої батьки і предки невідомі, Що гинули за […]...
6. Були ми в натовпі – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Були ми в натовпі. Не знаю, як це сталось, Що люди роз’єднали нас. Тебе за руку Тримав я міцно, та лиця твого не бачив. Почувши раптом крик, я випустив долоню: Можливо, ти від болю скрикнула? Даремно Я намагавсь тебе знайти в тісняві. Люди На мене почали недобре поглядати, Бо я хапав за […]...
7. ТИ ЗРІКСЯ МОВИ РІДНОЇ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Ти зрікся мови рідної. Тобі Твоя земля родити перестане, Зелена гілка в лузі на вербі Від доторку твого зів’яне! Ти зрікся мови рідної. Ганьба Тебе зустріне на шляху вузькому… Впаде на тебе, наче сніг, журба – Її не понесеш нікому! Ти зрікся мови рідної. Нема Тепер у тебе роду, ні народу. Чужинця шани ждатимеш дарма […]...
8. Я бачив тебе сьогодні – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Я бачив тебе сьогодні Між дівчатками з п’ятого класу. Ти така ж, як вони: Тонесенька стебелина, Навколо якої скакалка Гуде, як пропелер. Я бачив тебе сьогодні Між невістами молодими. Ти така ж, як вони: Біле чоло у веснянках, Навколо якого світить Ореол материнства. Я бачив тебе сьогодні Між бабусями сивоокими. Ти така […]...
9. Я – зернятко, а ти – зоря осіння – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Я – зернятко, а ти – зоря осіння, Навіки в полі поєднались ми. Виношу з глибини, з важкої тьми Твоє сіяння в промені насіння. Велиш ти кільчику в передвесіння Пробити шкаралупу й страх зими… Втім, колосок з колючими крильми Злітає, наче світла вознесіння. Ти прагнеш повернуться в небеса, Мене ж не відпускає […]...
10. КОЛИ МИ ЙШЛИ УДВОХ З ТОБОЮ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО *** Коли ми йшли удвох з тобою Вузькою стежкою по полю, Я гладив золоте колосся, Як гладить милому волосся Щаслива, ніжна наречена… А ти ішла поперед мене, Моя струнка, солодка згубо,- І я помітив, як ти грубо Топтала колоски пшениці, Що нахилились до землиці. Немов траву безплідну, дику Топтала і не чула крику Тих колосочків. […]...
11. На цій землі жили ми споконвік – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * На цій землі жили ми споконвік, Лише обличчя змінювали трохи. (Так змінює своє русло потік, Але вода клекоче крізь епохи Одна і та ж!) Одна і та ж душа Вела мене то під варязькі шатра (Там танець твій у люстрі палаша Виблискував і пригасав, як ватра), То під мечетей вилинялий крик (Там […]...
12. СЕРЦЕ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО СЕРЦЕ Серце – як птаха на вітрі. Вітер хапає віти Прямо з-під ніг… На чому Ти маєш сісти й забути В крилах палаючу втому? Сядь на солом’яну стріху, – Не бійся, тебе не застрілять Хлопчики із катапульки… Сядь, моє серце, послухай, Хто там у хаті плаче. Не знаєш його? Погано. Ти права не маєш не […]...
13. НЕТЕРПЕЛИВІСТЬ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Хотів пастух почути голос Бога В палаючім кущі і запалив Маленький корч сухого ялівцю. І полум’я рвонулось, як з гранати, І жерепові нетрі зайнялись, І стало страшно тому пастухові, Що погорять писклята у гніздечках, Яких було багато навкруги. Він кинувся гасити ялівець, Але було вже пізно. Все згоріло. А Бог мовчав, бо іншого любив. Не […]...
14. Напав я на тебе раптом – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Напав я на тебе раптом На стежці посеред степу, Нахлинув, як дощ краплистий, Як проливень буревійний, Липневий джигун-музика, Просяяний блискавками, Співаючий дощ любові. Ти кинулася тікати, А я танцював навколо, Шаліючи від натхнення, Від певності, що нікуди Сховатися ти не годна; На ста сопілках одразу Я грав, щоб тебе зманити, Принадити звуком […]...
15. Я прилітав до тебе – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Я прилітав до тебе Як бджола До черешні розквітлої Я від сяйва й запаху Крони твоєї Знесилено падав Я сліпнув од радості Квітучого простору І важко було мені Перелітати з квітки на квітку Та ще важче було мені Знати Що ти неосяжна Відкрита для мене Для інших бджіл А також для ос […]...
16. У хмарах безу, що висять, як грона – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * У хмарах безу, що висять, як грона, Над позолотою старих церков Є затишок один – зелений схов Для крові, що палає, мов корона. Ти там була, знадлива й безборонна, І голову свою з важких заков Я увільнив і в серці поборов Безумство беркута й злобу дракона. До тебе підійшов я без крила; […]...
17. Моя гріховнице пречиста – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Моя гріховнице пречиста, Моя лілеє на багні, Чужі обійми, як намиста, Ти познімала при мені. І знов, як у дитини, очі, Нічим не відвернути їх. І на твоєму непороччі Лечу я в безконечний гріх. Невже ти хочеш одпокути На душу стомлену свою? Невже ти хочеш одягнути Моєї вірності шлею? Скрипучі хомути і […]...
18. РУБАЇ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО РУБАЇ 1 В Хайяма взяв я форму рубаї, Вподобавши за лаконізм її. Чи замалу, чи, може, завелику Одежу матимуть думки мої? 2 Безсмертні всі: цей виховав дитину, Той пісню написав, хоч і єдину, А той, що не зумів цього зробить, Коло дороги посадив ялину. 3 Є люди, як дуби, і є дуби, як люди: Безстрашно […]...
19. Очі твої, злочинно-гречні – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Очі твої, злочинно-гречні, Сліплять, як сонце на екваторі. А слова твої небезпечні – Як набої в палаючій ватрі. Незбагненні, немов азіати, Гріхи твої усміхненолиці. І страшно коло тебе стояти, Як зимою коло криниці. Твоїх пальців холодний подув Зірвав мого серця листик. Страх мій перетворився на подив Рук твоїх – авантюристок. Ти рішуча […]...
20. ГРАНОСЛОВ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ГРАНОСЛОВ На вічну пам’ять Максиму Рильському 1 Немов тремтіння зляканих осик, Що затуляють листям сиві очі, Коли сокири сплющений язик В щелепах пил прицмокне на обочі, Немов жіночий відчайдушний крик, Що кличе порятунку серед ночі, Немов червоної гадюки сик, Що в серці загніздилась, як у клоччі, Ношу в собі я найтемнющу вість, Що з київських […]...
21. Ти спиш, і на твоїм обличчі – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Ти спиш, і на твоїм обличчі Малюється печальний вираз… Яку ж біду, яке нещастя Ти бачиш поглядом заснулим? Можливо, знов перед тобою Палають українські ниви, А танки з чорними хрестами Тебе в полях наздоганяють, Малесеньку, як той метелик, Що спалахне ось-ось в племінні Підпалених пшениць? А може, Ти бачиш, як на воловоді […]...
22. ЦИМБАЛИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЦИМБАЛИ Був цимбаліст у нас, молодий чарівник музика, Пальчатка, немов лошатка, як пустить навперекидь – Цимбали гули, як дзвіниця, дзвонили, як срібна осика, Як ті колоски, що на обрії б’ються в тоненьку блакить. Знали цимбалюка далекі гори і доли: Обличчя – як місячний вечір, Заблуканий в лісі густім. Він грати в неділю сідав на порозі […]...
23. РАБИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО РАБИ Нема в Рабів облич, лишень тіла,- Страшні створіння ці безумислові. Чому ж творець покинув на півслові Свій труд – Рабам не вирізьбив чола? Невже забракло генію тепла, Щоб оживити очі мармурові, В камінні мозки влити світла й крові, Збудити мисль із темного живла? Ні, все в них є: слізьми промиті очі, Думками й потом […]...
24. ЛАСТІВКИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЛАСТІВКИ У присмерку літають ластівки Так низько, Ніби в землю поринають, І виринають з неї, мов з ріки, Крильми собі дорогу протинають. Шугають у зеніт, а відтіля, Як чорні зорі, падають, як сльози… А над хатами – “вісімка”, “петля”, – О летуни мої, о віртуози! Розплющитися можна об стіну, Об камінь груди на льоту роздерти… […]...
25. ПІШАЧОК – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Проходять по вулиці мати і син. Син – попереду, мати – позаду. Син, як чорний, нікельований лімузин А мати? А мати схожа на Правду. Хустина, куфайка – жінка з села. Вирізьблені сонцем глибокі зморшки. Руки спрацьовані, чорні, як та смола, Потріскані, наче підгорілі коржики. Синові соромно з матір’ю йти, По столичній вулиці крокувати поруч… Воно, […]...
26. ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ На сірий камінь – сірий дощ, І вже блищать дзеркала площ, І вже себе в дзеркалах тих Очима вікон золотих Побачили чепуруни – Будинки львівські; вже вони Почули, як бринить озон І грає ринва-саксофон. І кожен з них – неначе зух, Свій дах – неначе капелюх – Насунув до саміських брів, Щоб він […]...
27. МАНЕКЕНИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО МАНЕКЕНИ Манекени одягаються модно – В закордонні костюми й манішки. Декого в шовки замотано – Видно лиш голову й ніжки. Манекени не люблять праці, Їм би гріться під склом на осонні. Від неробства зрослися в них пальці, І думки в них – як мухи сонні. Манекени готові вдавиться Своїм самолюбством жорстоким, Коли хтось там на […]...
28. Космос – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Космос Івану Давидкову Коли мій батько руки вмиває, Б’ють у скелі долонь моря зелені, Плаває сонце, немов черешнина, У величезній батьковій жмені. Нігті, як десять чорних місяців, Ходять по еліпсах та по колах. Виливає на землю дощі та бурі Мозольної тверді найменший сколих. Рукава закочені, як гірські кряжі, На плечах – простори солончакові. А там, […]...
29. ЯБЛУНЯ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Щаслива яблуня! Надовкруги Ті яблука, мов золоті собори,- Живло добра, яке ніхто не зборе, Шаленство материнської снаги. Але від непомірної ваги Галуззя рветься, падають підпори; І вибуха вона, мов серце хворе, Скидаючи плоди, мов ланцюги. Як мати і робітниця стражденна, Вона кладе поламані рамена На землю і без слова помира… Якби дерева й нас також […]...
30. ДВА КОЛЬОРИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне – то любов, а чорне – то журба. Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на свої пороги, […]...
31. МУШУ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО МУШУ Я мушу книжки читати, Щоб очі мої не осліпли, Я розмовляти мушу, Щоб з туги не оніміти, Я мушу почути пісню, Щоб не оглухнути з тиші, Я закохатися мушу, Щоб радість прийшла до мене, Я друга побачити мушу, Щоб день мені був ясніший, Я вірш написати мушу, Щоб серце не розірвалось, Я працювати мушу, […]...
32. ЛИЦЕМІРИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЛИЦЕМІРИ Президент США Ліндон Джонсон Окремим листом від 31.ІІІ.1966 року Подякував так званій Українській громаді Клівленда За. підтримку політики агресії у В’єтнамі (З газет). Не славтеся царевою Святою війною, Бо ви й самі не знаєте, Що царики скоять. Т. Шевченко Я пізнаю вас, фарисеї,- Такі ж ви підлі, як були, Дарма що віддали в музеї […]...
33. ГОЛГОФА – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Це страшно, як людину розпинають, Не йнявши віри їй, що Бог вона; Плювками прибивають до хреста Невинну душу, генієм пойняту. А ще страшніше, як знімають ката З охрестя справедливої ганьби, Навколішки стоять довкруг мерця І ждуть в мольбах, що він от-от воскресне.. Одна голгофа споконвік була: Розбійник і творець висіли поруч, І в темряві не […]...
34. Вірші з Монголії – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Вірші з Монголії * * * Полечу я до Монголії Та й куплю собі коня Білого, як цвіт магнолії, Ніжного, як цуценя. І назад я аж до Києва Буду їхать на коні. Стану, як душа Батиєва, При невидимій стіні. І заплачу я від наляку – Де ж ті храми, де церкви, Що монгол побачив здалеку […]...
35. Наша любов – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Наша любов Як літак Здатна нести Тягарі величезні Ніжно передані їй На землі Тільки не здатна Дотик чужого крила Витерпіти в польоті Незаймана Незалежна Висока Впасти Згоріти Загинути Ладна в ту ж мить Любить вона небеса Та все ж повертається На землю І кожен раз Крила здригаються з болю Іскра влітає в […]...
36. Іду по рідному селу… – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Іду по рідному селу… Яке то щастя – хто збагне… Дивитись, як вечірню млу Пронизує тепер ясне, Могутнє світло з хат, домів, Де каганець колись димів! Яке то щастя – свій народ У світлі бачити! Мені Оце найбільша з нагород За всі страждання і пісні, За все, чим жив і що творив, […]...
37. КОНЦЕРТ У ЦАРЯ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО КОНЦЕРТ У ЦАРЯ Геніальна українська співачка Соломія Крушельницька, гастролюючи в Петербурзі 1902 року, виступала в царському палаці. Микола II прийняв її як італійку і просив заспівати рідною мовою… У царські позолочені покої Зайшла, спокійна, горда і смутна, А серце билося в несупокої. Навіщо їй ця зала осяйна, Де погляди сплітаються, як змії, Кого знайти хотіла […]...
38. ДОБРИЙ ДЕНЬ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ДОБРИЙ ДЕНЬ Хто б не йшов і хто б не їхав По дорогах кременистих Через прикарпатські села, – Всіх вітають словом тут. Вам поклониться дитина, І дідусь сивоголовий -Скине шапку перед вами – Чи знайомі ви, чи ні. Ось мене стрічає жінка – Сиві, як повісмо, коси З-під хустини виглядають, – Каже “слава Йсу” мені. […]...
39. Не раз мені здається – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Не раз мені здається, Що я прожив тисячу років. Заглядаючи в криницю свого життя, Я не бачу маленького дзеркальця води, Так далеко воно від моїх очей. Та коли я, закривши очі, хочу згадати, Що найглибше запало в душу мою,- Бачу твій образ, моя дівчинко, Моя любове тиха. Навіть моє дитинство погасне в […]...
40. Два кольори – ДМИТРО ПАВЛИЧКО – скорочено Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне – то любов, а чорне – то журба. Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на свої пороги, […]...