“Я пам’ятник спорудив собі нерукотворний” – одна з таємниць Пушкіна
Після трагічної загибелі Олександра Сергійовича Пушкіна 29 січня 1837 року серед його паперів було знайдено чернетка вірші “Я пам’ятник спорудив собі нерукотворний”, датованого 21 серпня 1836 року. Оригінал твору був переданий поетові Василю Жуковському, який вніс в вірш літературну правку. Згодом вірші були включені в посмертна збірка творів Пушкіна, який побачив світ у 1841 році.
Існує ряд припущень, пов’язаних з історією створення цього вірша. Дослідники творчості Пушкіна стверджують, що твір “Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний” є наслідуванням творчості інших поетів, яких Пушкін просто перефразував. Наприклад, аналогічні “Пам’ятники” можна знайти у Гавриїла Державіна, Михайла Ломоносова, Олександра Востокова і Василя Капніста – блискучих літераторів 17 століття. Однак багато пушкіністи схильні вважати, що основні ідеї для цього вірша поет почерпнув в оді Горація під назвою “Exegi monumentum”.
Що саме спонукало Пушкіна створити цей твір? Сьогодні про це можна лише здогадуватися. Однак сучасники поета досить прохолодно поставилися до вірша, вважаючи, що вихваляти свої літературні таланти, щонайменше, некоректно. Шанувальники творчості Пушкіна, навпаки, побачили в цьому творі гімн сучасної поезії і перемогу духовного над матеріальним. Однак серед близьких друзів Пушкіна і зовсім існувала думка, що твір сповнений іронії та є епіграмою, яку поет адресував самому собі. Тим самим він немов би хотів підкреслити, що його творчість заслуговує набагато більш поважного ставлення одноплемінників, яке повинно бути підкріплено не лише ефемерним захопленням, а й матеріальними благами.
На користь “іронічної” версії появи даного твору говорять і замітки мемуариста Петра В’яземського, який підтримував з Пушкіним дружні відносини і стверджував, що у слова “нерукотворний” в контексті твору зовсім інший зміст. Зокрема, Петро Вяземський неодноразово заявляв, що у вірші мова йде зовсім не про літературний і духовну спадщину поета, так як свої вірші “він писав не чим іншим, як руками”, а про його статус в сучасному суспільстві. Адже в вищих колах Пушкіна недолюблювали, хоча і визнавали за ним безсумнівний літературний талант. Але, в той же час, своєю творчістю Пушкін, який встиг за життя отримати всенародне визнання, не міг заробити собі на життя і був змушений постійно закладати майно, щоб хоч якось забезпечити гідний рівень існування своєї сім’ї. Це підтверджує і розпорядження царя Миколи I, яке він віддав після смерті Пушкіна, зобов’язавши з казни оплатити всі борги поета, а також призначити зміст його вдові і дітям в розмірі 10 тисяч рублів.
Крім цього, існує і “містична” версія створення вірша “Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний”, прихильники якої переконані, що Пушкін передчував свою загибель. Саме тому за півроку до смерті він написав цей твір, яке, якщо відкинути іронічний контекст, можна розцінювати, як духовний заповіт поета. Більш того, Пушкін знав, що його творчість стане зразком для наслідування не тільки в російській, а й у зарубіжній літературі. Існує легенда про те, що загибель на дуелі Пушкіна від руки красеня-блондина передбачила ворожка, і поет знав не тільки точну дату, але і час своєї смерті. Тому подбав про те, щоб у віршованій формі підвести підсумок власного життя.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)