Я ЧИТАЮ ГОГОЛЯ
Кривонос Сергій Володимирович
Учень Запорізького професійного металургійного ліцею
Процес читання – творчий процес. Культурний рівень, звичка думати над прочитаним, особливості світогляду, психології, характеру читача породжують оцінку книги. Автор, напружуючи свої душевні сили в пошуках вірного образу, правильного повороту дії, влучного слова, розраховує на талановитих, чуйних читачів, що володіють творчим уявленням.
Я читаю Гоголя… Самостійно пройду шляхом, який намітив у творі автор. У різні історичні епохи літератори вирішували різноманітні завдання, і читацька увага зосереджувалась на тому, що було найбільш важливим і характерним для письменника, і про що він попереджав, іноді не даючи прямих висловлювань.
На початку третього тисячоліття я читаю твори, які були написані у першій половині ХІХ сторіччя. Уявляю, як Микола Васильович Гоголь писав при свічці, стоячи за конторкою, то тихо, то гучно щось шепочучи, а іноді, як справжній актор, починав грати і все до дрібниць записував. А я читаю “для себе”, відшукуючи сторінку, яка за обсягом може не дорівнюватись друкованій. Вона може бути і цілою главою, і маленьким епізодом, і, навіть, окремою реплікою…
Можна йти до життя від книги, а іноді – до книги від життя. Я – запоріжець і дуже цим пишаюсь. Я – українець вірою і кров’ю, моє коріння тут, у цій землі. Запорізький поет Петро Ребро стверджує, що той не знає добре України, хто на Запоріжжі не бував. Запорізький край – край за порогами Дніпра, землі козацтва, землі любові… Я вважаю, що Гоголь написав про козацтво з любов’ю, що письменник має право на повагу та шану від нащадків запорізьких козаків. Є у місті Запоріжжі вулиця Гоголя. Є у Запорізькому академічному українському музично-драматичному театрі імені В. Г. Магара вистава “Тарас Бульба”. Є на острові Хортиця місця зйомок нової кіноверсії повісті “Тарас Бульба”… А хто з чоловіків – мешканців славетної землі Запорізької не шукав себе серед героїв відомої картини І. Ю. Рєпіна.
Підемо від життя до книги… “Тарас Бульба” – це сміливий, новаторський твір, який вперше з такою поетичністю, з такою художньою досконалістю відтворив героїчну атмосферу народногожиття, силу і привабливість народних характерів.
Повість має велику й складну творчу історію: уперше вона була надрукована в 1835 році в збірнику “Миргород”, в 1842 році у другому томі своїх “Творів” Гоголь помістив “Тараса Бульбу” в новій, докорінно переробленій редакції. Робота над повістю тривала з перервами дев’ять років: з 1833-го до 1842-го. Другу редакцію “Тараса Бульби” було створено одночасно з роботою Гоголя над першим томом “Мертвих душ”, тобто в період найбільшої ідейно-художньої зрілості письменника. Ця редакція стала глибшою за своєю ідеєю, своїм демократичним пафосом, досконаліша в художньому відношенні.
Серед творів російської та української літератури саме в повісті “Тарас Бульба” найбільш яскраво відтворено героїчну боротьбу українського народу за національне визволення. Ось яку оцінку дав твору критик В. Г. Бєлінський:
“…”Тарас Бульба” есть отрывок, эпизод из великой эпопеи жизни целого народа. Если в наше время возможна гомерическая эпопея, то вот вам ее высочайший образец, идеал и прототип!”
Вільно розпоряджаючись історичним матеріалом, не відтворюючи ні однієї конкретної історичної події, майже жодного реального діяча, Гоголь разом з тим створив мистецьке полотно, у якому з геніальною художньою міццю розкрив справжню історію народу, або, як казав Бєлінський, вичерпав “всю жизнь исторической Малороссии и в дивном, художественном создании навсегда запечатлел ее духовный образ”.
Запорізька Січ у зображенні Гоголя – це царство волі й рівності, це вільна республіка, в якій мешкають люди широкого розмаху душі, абсолютно вільні й рівні, де виховуються сильні, мужні характери, для яких немає нічого вищого, ніж інтереси народу, ніж воля й незалежність Батьківщини. Січ – це виразник високої моралі, суспільних відносин, позбавлених вигоди і дрібних життєвих розрахунків: “Так вот она, Сечь! Вот откуда разливается воля и козачество на всю Украйну!” У розкритті цього могутнього нероздільного єднання Січі і всього українського народу відтворилися вірне розуміння Гоголем духу історичної епохи, глибина і зрілість історичного мислення художника.
Розмістилася Запорізька Січ на невеликих островах Дніпра, а знала її вся величезна Європа. Це була фортеця, яку захищали найкращі люди свого часу, які змогли не тільки відстояти незалежність України в XVI – XVII століттях, але й надійно захистити Європу від ворогів.
Ось якою ми бачимо Запорізьку Січ у зображенні художника Гоголя: дзвін ковальських молотів, дужі козацькі голоси, веселий сміх життєрадісних запорожців, а ще – закони, за якими жили ці діти вольниці, закони суворі, навіть жорстокі, але справедливі. Тарас Бульба, відправляючи синів на Запоріжжя, говорить: “Вот где наука, так наука! Там вам школа, там только наберетесьразуму!”
Новаторське значення повісті “Тарас Бульба” полягає передовсім у тому, що головною силою історичних подій виступає в ній народ – як рушійна сила історичного процесу. Кожен з героїв є складовою частиною всього народу, виражає народний героїчний початок, який був притаманний і автору. Особлива виразність, схвильованість розповіді, вторгнення письменника в хід подій, прямі звернення автора до своїх героїв, авторські відступи про козацьку славу, скорботу про загибель героїв, використання прийомів ліричного змалювання подій, широкі порівняння, прийоми перебільшення підсилюють враження про силу і хоробрість козаків. У рішучих битвах з ворогом особливо проявляється почуття товариства, яке поєднує всіх козаків і яке стало законом їх буття. Кожен з козаків вважає своїм обов’язком врятувати товариша, навіть, ціною власного життя. “Что ж за козак тот, который кинул в беде товарища? Первый долг и первая честь козака есть соблюсти товарищество”, – таке визначення поняття товариства, зроблене Гоголем, на мою думку, є актуальним у нашому сьогоденні.
Героїчні образи, художньо змальовані епізоди військових подій, картини природи, особливий розумний гумор – все це дало змогу М. В. Гоголю висвітлити явища життя у всій їх реальності та істинності. Мене покорило уміння автора розкрити душевний стан і поведінку героїв в останні хвилини життя, коли немає часу на роздуми.
“Хоть бы кто-нибудь из близких присутствовал при его смерти.., хотел бы он теперь увидеть твердого мужа, который бы разумным словом освежил его и утешил при кончине. И упал он силою и воскликнул в душевной немощи:
– Батько! Где ты? Слышишь ли ты?
– Слышу! – роздалось среди всеобщей тишины, и весь миллион народа в одно время вздрогнул”, – так, при загальній тиші, коли почули один одного син і батько, простився зі світом Остап. Зовсім по іншому пішов з життя молодший син Тараса – Андрій: “Оглянулся Андрий: перед ним Тарас! Затрясся он всем телом и вдруг стал бледен…
– Ну, что ж теперь мы будем делать? – сказал Тарас, смотря прямо ему в очи.
Но ничего не знал на то сказать Андрий и стоял, утупивши в землю очи…
Андрий был безответен.
– Так продать? Продать веру? Продать своих? Стой же, слезай с коня!
Покорно, как ребенок, слез он с коня и остановился ни жив, ни мертв перед Тарасом.
– Стой и не шевелись! Я тебя породил, я тебя и убью! – сказал Тарас и, отступивши шаг назад, снял с плеча ружье”.
Гадаю, що Тарасові було важко прийняти таке рішення. Адже це його син, його дитина, найрідніше і найдорожче, що може бути в людини. Але в цьому випадку патріотичні почуття переважили над батьківськими. Сила духу героя викликає повагу та захоплення.
Тарас цінував у людині передовсім мужність і відданість ідеалам Січі, він був нещадним до зрадників і боягузів. Тараса не зломили ані суворий суд над зрадником – молодшим сином, ані страта Остапа, ані загроза смерті. Сміливий, неприборканий, загартований в боях, він гаряче любить Батьківщину і завжди відданий своєму обов’язку.
Мужньо прийняв смерть Тарас: “Что, взяли, чертовы ляхи? Думаете, есть что-нибудь на свете, чего бы побоялся казак?” Жахливою була страта Тараса. Вогонь піднімався над вогнищем, захоплюючи його ноги. Яку біль він витримував, але не впав духом. Останні слова до друзів, останній подих, остання порада, останнє слово їм, братам по духу!
Повість “Тарас Бульба” розкриває сутність могутнього народного руху: “Поднялась вся нация, ибо переполнилось терпение народа, – поднялась отомстить за посмеяние прав своих, за позорное унижение своих нравов, за оскорбление веры предков и святого обычая…”
Багато чому може навчити повість “Тарас Бульба”, але треба уважно читати і перечитувати. Патріотизм, мужність – риси, яких бракує, на мою думку, не тільки моїм одноліткам, але і дорослим. Любити свою землю, свій народ треба так, як любив Микола Васильович Гоголь.
Долі героїв твору розкриваються в єдності з народним рухом. Перед нами, читачами, проходить галерея міцних духом, ніби вилитих з металу, людських характерів, багатих розумом і пронизаних глибоким патріотичним почуттям. Серця цих людей сповнені осмисленою величчю справи, якій вони служать. Остап безстрашно йде на плаху, Бовдюг пристрасно закликає до “товарищества”,Кукубенко перед смертю висловлює свою заповітну мрію: “Пусть же после нас живут лучше, чем мы”.
Майбутнє сучасної України – це молодь, яка має знати найвизначніші події з історії своєї держави, оскільки у народу, який не пам’ятає минулого, не може бути і майбутнього. Без минулого – немає майбутнього!
З давніх-давен людям було відоме “дерево життя” – гілочка, на якій ростуть три листочки. Перший листочок – символ минулого, другий – сьогодення, третій – майбутнього. Зображення “дерева життя”, які карбувалися на камені в далекі часи, дійшли до наших днів. Це свідчить, що люди ще в сиву давнину знали про нерозривний зв’язок минулого, сучасного, і майбутнього. Як це розуміти? Все, що ми маємо нині, – наслідки минулих подій, а те, що відбувається зараз, породжує майбутнє. Отже, лише пам’ятаючи про помилки минулого, ми можемо сьогодні будувати майбутнє, враховуючи досвід минулих поколінь, і обрати правильний напрямок розвитку країни, а він для будь-якої нації, представники якої бажають щастя, миру та процвітання своєму народові, – один. Незважаючи на всі труднощі та перешкоди, необхідно продовжувати любити і творити свою суверенну і демократичну державу.
І здається мені, читачеві, що звертається до нас Микола Васильович Гоголь – письменник, для якого наш Запорізький край – це земля козацтва, Хортиця. А для мене – це Національний заповідник, історико-культурний комплекс “Запорізька Січ”, музей просто неба, на будівництво якого ВАТ “Запоріжсталь” надав більше дванадцяти мільйонів гривень. Я пишаюся тим, що мої земляки бережуть славу землі козацтва. Хортиця – візитна картка Запоріжжя, і міська влада зробила заяву, що всі, хто приїде на чемпіонат Європи з футболу – “Євро-2012”, повинні відвідати Хортицю…
В цьому році на екрани вийде фільм “Тарас Бульба”… Я вважаю, що і повість, і нова її кіноверсія – це твори, в яких іде мова не тільки про долю козацтва, Запорізької Січі, але й про долю всього світу, про всесвітню історію.
Завершити свої роздуми я хочу таким висновком:
В душі і серці Гоголя були єдині
Росія й Малоросія – Україна.
Сторінками творів із часів глибин
До нас сьогодні звертається він.
Мені здається, що в наш час
Письменник нам дає наказ:
Хай душі будуть живі, а не мертві у вас,
Взірцем мужності буде Бульба Тарас!
Хай козаками-запорожцями нащадки пишаються
І за законами Запорізької Січі жити намагаються!
Хай за тихої погоди чудовим буде Дніпро
І в стосунках людей панує добро!
Хай чудовим Дніпро навіки залишається
І в стосунки людські тепло повертається!
Хай Хортиця візиткою України буде,
А держава про свою перлину не забуде,
Щоб птиця-трійка без перепон могла летіти,
А народ України зміг вільно та щасливо жити!
(2 votes, average: 5.00 out of 5)