Хвильові і корпускулярні властивості світла

За часів Ньютона більшість фізиків розглядали світло як потік особливих частинок. Правда, повної згоди з цього питання не було. Так, сучасник Ньютона Гюйгенс вважав світло хвилями, що поширюються в особливому середовищі – ефірі. Суперечка про природу світла закінчується в 19 столітті, коли були поставлені досліди, що демонструють дифракцію світла. Після цього хвильова природа світла стає загальновизнаною. Роботи Максвелла дозволяють з’ясувати природу світлових хвиль: світло – електромагнітні хвилі. При цьому серед всіх відомих видів електромагнітного випромінювання світла відводиться досить скромне місце між інфрачервоним і ультрафіолетовим випромінюванням. Електромагнітна теорія світла торжествує. Залишається одне прикре непорозуміння – ніяк не вдається пояснити спостережувані закономірності теплового випромінювання.

На самому початку 20 століття Макс Планк будує теорію теплового випромінювання виходячи з припущення про дискретно характер випускання теплових хвиль: теплове випромінювання випускається окремими порціями з енергією Е = hv (h – постійна Планка). Трохи пізніше Ейнштейн пояснює явище фотоефекту виходячи з припущень про дискретно характері процесу поглинання: світло поглинається окремими порціями з енергією Е = hv.

Таким чином, з’ясовується, що світло має двоїсту природу. При поширенні він поводиться як хвиля, а при взаємодії з речовиною як потік особливих частинок – фотонів. Поєднання хвильових і корпускулярних властивостей отримало назву корпускулярно-хвильового дуалізму.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Хвильові і корпускулярні властивості світла