Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у творчості Ліни Костенко – Творча робота з української літератури
Найяскравішою зіркою на поетичному небосхилі є велична постать Ліни Костенко – сучасної поетеси, вдумливої дослідниці душі людської, цінностей загальнолюдських.
Що ж є вершиною найбільшої цінності в людині? Ліна Костенко відповідає на це запитання своїм романом “Маруся Чурай”. Лише любов облагороджує людину, підносить її до вершин неосяжних.
Згадати хоча б слова: “її любов сягала неба…”
Так, любов Марусі сягнула самого Всевишнього, зробила її великокрилою птахою. А Гриць Бобренко – звичайна людина, яка не здатна піднестися своєю душею до вершини такого багатства загальнолюдського, як вміння любити. Не буденно. Не просто, а талановито, тонко, романтично.
Справжня людська любов є початком для таких загальнолюдських цінностей, як доброта, милосердя, істинність, а насамперед – розуміння і відчуття краси. І саме ось на фоні цієї краси, краси слова, думки, краси почуття постають поетичні твори Ліни Костенко.
Як поетично звучать рядки поезії “Моя любове”!
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не роби слухняною рабою,
Не ошукай і крил не обійми!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином…
Так! Поетеса живе і творить для людини. І поезія для неї самої – “це свято, як любов”.
Та сьогоднішній день нелегкий. Адже:
Життя іде і все без коректур,
І час летить, не стримує галопу.
Але ми прийшли у цей світ, щоб “зробити щось, лишити по собі”, а не пройти в житті, як тіні. І змушує Ліна Костенко задуматись над вічною проблемою людства: людина повинна жити для людини!
І що зорю? Який засію лан?
Та головне в житті – не боятися правди, хоч якою гіркою вона б не була, не боятися смутків у житті. Тільки треба боятись одного:
Людині бійся душу ошукать,
Бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Ці слова поетеси звучать як засторога. Велика засторога для сучасного читача.
Як натхненно, заклично Ліна Костенко пише:
Любіть травинку, і тваринку,
І сонце завтрашнього дня…
Поетичне слово Ліни Костенко духовно визріле, воно – чарівне, магічне. Вміє тривожити думку, будити почуття, змушує розгледіти в людині справжнє, людське, цінне, змушує переосмислити життя. Застерігає відмовитись від “гіркого меду слова”, від потвор життя, від халтур життя. І тому поету важко. Він “шукає істин”. І тому в душі поета – вічний біль:
І щось в мені таке болить,
Що це і є, напевно, Україна.
Так! Уся Україна з її красивою природою, чудовими людьми, героїчною історією болить талановитій поетесі. Хай же болить ця Україна і нам. Нехай ця любов, ця велика поезія справжньої майстрині робить нас мудрішими, благороднішими, добрішими.