Художня майстернiсть Франка у повiстi Захар Беркут
Художня майстернiсть автора залежить вiд його вмiння використовувати у своєму творi художнi засоби. За допомогою них автор творить новий свiт, художню реальнiсть, де намагається сформувати своi естетичнi принципи таким чином вселяючи у твiр певнi духовнi цiнностi. До художнiх засобiв належать: тропи (епiтети, порiвняння, метафори, гiперболи), стилiстичнi фiгури (повтори), формотворнi засоби (сюжет, композицiя, портрет, пейзаж, монолог, дiалог). Тепер спробуємо знайти всi цi складовi у повiстi Iвана Франка “Захар Беркут”. Текст мiстить дуже багато пейзажних картин, де зображуються природнi ландшафти долини, в якiй знаходилося село. “Простягаючись звиш пiвмилi вздовж, а мало що не чверть милi в ширину, рiвна й намулиста, обведена з усiх бокiв стрiмкими скалистими стiнами, високими декуди на три або й чотири сажнi, долина тота була немов величезним котлом, iз якого вилито воду. Чималий гiрський потiк впадав вiд сходу до тоi долини високим на пiвтора сажня водопадом, прориваючи собi дорогу помiж тiснi, твердi скали, i обкрутившися вужакою по долинi, випливав на захiд у таку ж саму тiсну браму…” Поданий фрагмент мiстить велику кiлькiсть епiтетiв (намулистий, стрiмкий, тiсний, гiрський) i кiлька порiвнянь (долина немов котел, потiк немов вужака). Читаючи цей уривок, зачаровуєшся красою долини, ii водоспадом i потоком, який тече удалечiнь. Або такий фрагмент з безпосереднiм описом селища: “При входi до кожного дворища стояли двi липи, мiж якими прив’язанi були гарно плетенi в усякi узори ворота. Майже над кожними воротами на жердцi висiла прибита якась хижа птиця: то сова, то сорока, то яструб, то орел, з широко розпростертими крилами i звислою додолу головою; се були знаки духiв – опiкунiв дому”. Пiд час читання чiтко уявляєш собi паркан, ворота i вгорi голови птахiв, тотеми кожноi родини. За допомогою таких описiв письменник створює свою реальнiсть, i ми, читачi, також потрапляємо до неi, наче дiйсно блукаємо серед тухольськоi долини, а потiм заходимо до самого селища.
Проте Франко – майстер не тiльки пейзажiв, вiн вигадує захоплюючi сюжети. Повiсть “Захар Беркут” має не лише цiкавий основний сюжет, в якому поєднуються 2 сюжетнi лiнii: iсторична – напад монголо-татар i особиста – кохання Максима i Мирослави. Крiм того, у творi ми маємо приховане повторення фрагменту повiстi. Йдеться про загибель вiйська загарбникiв у долинi. Мешканцi селища заблокували гiрський потiк, наслiдком чого стала повiнь, в якiй загинули всi вороги. Дуже схожу легенду ми знаходимо на самому початку. Максим розповiдав ii Мирославi i боярину. У давнi часи на мiсцi iхньоi долини було велике “закляте” озеро. У ньому не водилося жодноi живоi iстоти, а вода була отруєна. Опiкувалася тим озером Морана, богиня смертi. Якось цар велетнiв, якi жили поруч з цим озером, посварився з богинею i вдарив чарiвним молотом о скелю. Вона зруйнувалася, i все озеро витекло. Пiсля цього почався розквiт долини, а ображена Морана обернула царя на великий камiнь, який всi мешканцi долини називали Сторожем. I ходила ще одна легенда, згiдно з якою окаменiлий цар велетнiв оберiгав село вiд неприємностей i мав допомогти у найскрутнiшу хвилину. I сталося так, як передбачало це повiр’я. Мешканцi завалили велику кам’яну брилу, Сторожа, i нею перекрили гiрський потiк. Вся вода затопила долину, створивши тим самим нове озеро, в якому загинув ворог. Якщо за легендою вода була отруєна, то тепер була заповнена вбитими монголами, що також можна вважати отрутою.
Письменнику вдалося створити дуже реальний свiт, в якому знайшлося мiсце захоплюючому сюжетовi у поєднаннi з неперевершеними описами природи. Авторовi вдалося показати внутрiшнiй свiт героiв, пояснити i вмотивувати iх вчинки. Франко продемонстрував себе як дуже освiчений в планi iсторii й iсторичних деталей та подробиць письменник, адже чiтко змальовував особливостi життя Карпатськоi Русi в ХIII столiттi. Навiть сьогоднi цей твiр не припиняє вражати нас своєю унiкальнiстю i чарiвнiстю.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)