Художня культура Відродження
На зміну Середньовіччя прийшла блискуча епоха Відродження, або Ренесансу (фр. Renaissance – відкриття, відродження). Це був час, про який образно і точно сказав І. Бунін у вірші “Відродження”:
… Настали терміни: струни знову заспівали,
І фарби знову зашарілася з полотна.
З старезної Візантії в життя – весна
Увійшла, нагадавши про любов, про тілі;
У своїх Створення Вінчі, Рафаелі
Блиск буття вичерпали до дна.
Прагнули всі – відкрити, винайти,
Знайти, створити… Панувала в ці роки
Надія – розкрити всі таїнства природи.
Так, дійсно, людині епохи Відродження в сліпучому блиску і різноманітті відкривався новий світ… Діячі Відродження шукали його зразки насамперед в античній культурі, її відродження (звідси й назва). Цей світ відображений в архітектурі Флоренції, Риму та Венеції, портретах, створених Боттічеллі, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаелем, Тицианом і Дюрером. Він заломлюється в любовній ліриці Петрарки, сатиричних персонажах Боккаччо, Рабле і Сервантеса; відбивається в пристрастях шекспірівських героїв і філософських утопіях Томаса Мора і Еразма Роттердамського. Це знаходить дивне співзвуччя в урочистих церковних месах і світських мадригалах Палестріни і Орландо Лассо.
Головна відмінна риса епохи Відродження – це величезний інтерес до людської особистості, її безмежним творчим можливостям. В основі культури Відродження лежать ідеї гуманізму (лат.’шпапіз – Людяний), які проголосили вищою цінністю людини і його суспільне благо. Яким же був людина епохи Відродження? Яке його місце у Всесвіті? Ось що говорив про це філософ Марсіліо Фічіно (1433-1499):
“Людина вимірює землю і небо… Ні небо не представляється для нього занадто високим, ні центр Землі занадто глибоким… А так як людина пізнала лад небесних світил, то хто стане заперечувати, що геній людини майже такий же, ш. у самого Творця небесних світил, і що він деяким чином міг би створити ці світила, якби мав знаряддя і небеснш ма теріал… Людина може все “.
Ідеї гуманізму знайшли яскраве втілення у творах мистецтва, головною темою яких став піднесений і прекрасний, гармонійно розвинена людина. Художники Відродження розкрили його міць і велич, прославили духовну і фізичну красу, затвердили за ним право вільної особистості.
З полотен видатних майстрів Відродження на нас дивляться різні особи: неприродно гарні і не дуже привабливі, трохи загадкові. Ми згадуємо витончені профілі флорентійських жінок і юнаків, занурених у глибокі роздуми. Перед нами постають грізні лики кондотьєрів-завоеват-лей, шалених служителів церкви і незбагненно спокійна, вислизаюча усмішка Джоконди…
У відродженій античної формулою “краса-це гармонія” виражалися сутність мистецтва епохи Відродження і своєрідне уявлення про навколишній світ. Краса – це впорядковане співзвуччя і з’єднання частин, тобто гармонія. В її основі лежить пропорція, досконалий образ, де, за словами архітектора Леона Альберті (1404-1472), “ні додати, ні відняти, ні змінити нічого не можна, не зробивши гірше”.
У художній культурі італійського Відродження розрізняють наступні періоди: Проторенессанс, або Предвозрождение (друга половина XIII-XIV ст.), Раннє Відродження (кватроченто, XV ст.), Високе Відродження (чинквеченто, кінець XV – початок XVI ст.), Пізніше Відродження ( середина і друга половина XVI ст.). Існує також поняття Північне Відродження (XV-XVI ст.), Яке передбачає країни, розташовані північніше Італії, – Нідерланди, Францію, Німеччину, Великобританію.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)