ХТО Ж ЦЕ ТАК ІЗ ТЕБЕ НАСМІЯТЬСЯ СМІВ? – ПАВЛО ТИЧИНА
***
Хто ж це так із тебе насміяться смів?
Хто у твоє серце ніж загородив?
Виростали діти в хаті, як в гаю,
Без ясного сонця в рідному краю.
Накипіла злоба, сповнились серця –
Гей, курки спустили в матір і отця!
Хто ж це так із тебе насміяться смів?
Хто у твоє серце ніж загородив?
Засівали поле потом і слізьми.
Не родило жито – що хоч, те й візьми.
Тож сокири брали, щоб в крові погріть,
І йшли брат на брата однімать, ділить…
Хто ж тобі зготовив цей кривавий час?
Хто ж так люто кинув па поталу нас?
І сказали людям: ми вас поведем!
Рушимо з ножами у наш край-едем.
І взялися кров’ю поле і гаї,
Бо рубались, бились ріднії, свої.
Хто ж тобі зготовив цей кривавий час?
Хто ж так люто кинув на поталу нас?
І сказали люде; годі нас дурить!
Будем ще й на волі у кайданах гнить:
Ждали ми героя, а став свинопас,-
Хто ж так люто кинув на поталу нас?
1918
Related posts:
- П. ТИЧИНА. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ. “АРФАМИ, АРФАМИ…”, “ВИ ЗНАЄТЕ, ЯК ЛИПА ШЕЛЕСТИТЬ”, “КОЛИ В ТВОЇ ОЧІ ДИВЛЮСЯ…”, “Я СКАЗАВ ТОБІ ЛИШ СЛОВО…”, “ЗОЛОТИЙ ГОМІН”, “СКОРБНА МАТИ”, “ГЕЙ, ВДАРТЕ В СТРУНИ, КОБЗАРІ…”, “ДО КОГО ГОВОРИТЬ?”, “ХТО Ж ЦЕ ТАК ІЗ ТЕБЕ НАСМІЯТЬСЯ СМІВ?”, “ПОХОРОН ДРУГА” Варіант 1 1. М. Рильський, характеризуючи індивідуальну неповторність поезії П. Тичини, дуже вдало назвав її… А “Природою життя”. Б “Неповторною музою”. В “Музичною рікою”. Г “Морем емоцій”. 2. Твори Павла Григоровича вражали читачів… А Музикальністю. Б Оптимізмом. В Романтизмом. Г Надзвичайною емоційністю. 3. У 1913р. П. Тичина – студент… А Харківського університету. Б Полтавського педагогічного […]...
- Я КЛИЧУ ТЕБЕ… – ПАВЛО ТИЧИНА Я КЛИЧУ ТЕБЕ… Той сад, і ніч, і зорі – Де вони тепер? Згадай, як весна цвіла, Зі мною ти рада йшла. А в серці – мов крик… А серце розривалось, Бідне, прощалось З тобою навік. Ти їдеш в далекий край… Прощай, люба, Прощай! Ой строгий життя закон: Востаннє глянь з вікон,- Я кличу тебе […]...
- Я Ваші очі пам’ятаю, як музику, як спів (Павло Тичина) – Павло Тичина (1891 – 1967) – Українська література 1920-1930 років Павло Тичина (1891 – 1967) “Я Ваші очі пам”ятаю, як музику, як спів” (Павло Тичина) Тичина був наділений мистецьким даром відтворювати широку гаму переживань і почуттів ліричного героя. Він оспівував світле почуття кохання, звеличуючи його як одну з найшляхетніших рис людини. У віршах “З кохання плакав я…”, “Не дивися так привітно…”, “Подивилась ясно…”, “О люба […]...
- СКОРБНА МАТИ – ПАВЛО ТИЧИНА Пам’яті моєї матері І Проходила по полю Обніжками, межами. Біль серце опромінив Блискучими пожалій. Поглянула – скрізь тихо. Чийсь труп в житах чорнів… Спросоння колосочки: Ой радуйся, Маріє! Спросоння колосочки: Побудь, побудь із нами! Спинилась Божа Мати, Заплакала сльозами. Не місяць, і не зорі, І дніти мов не дніло. Як страшно!.. людське серце До краю […]...
- І Бєлий, і Блок – ПАВЛО ТИЧИНА І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв: Росіє, Росіє, Росіє моя! …Стоїть сторозтерзаний Київ, І двістірозтерзаний я. Там скрізь уже: сонце! – співають: Месія! – Тумани, долини, болотная путь… Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея,- Не може ж так буть! Не може ж так буть, о, я чую, я знаю. Під регіт і бурю, під грім […]...
- СВІТАЄ… – ПАВЛО ТИЧИНА Світає… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Мов свічі погаслі в клубках фіміаму, В туман нагорнувшись, далекі тополі В душі вигравають мінорную гаму. Світає поволі… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Світає… Все спить ще: і поле, і зорі безсилі, Лиш птах десь озвався спросоння ліниво, Та пень обгорілий, мов піп […]...
- ЗОЛОТИЙ ГОМІН – ПАВЛО ТИЧИНА Над Києвом – золотий гомін, І голуби, і сонце! Внизу – Дніпро торкає струни… Предки. Предки встали з могил; Пішли по місту. Дродки жертви сонцю приносять – І того золотий гомін. Ах той гомін!.. За ним по чути, що друг твій каже, Від нього грози, пролітаючи над містом, плачуть,- Бо їх не помічають. Гомін золотий! […]...
- СЛОВО (Скорочено) – ПАВЛО ТИЧИНА Слово наше рідне! Ти – сьогодні зазвучало Як початок, як начало, Як озброєння всім видне, Слово наше рідне! То ж цвілась калина, Червоніла, достигала, Всьому світу заявляла: Я – країна Україна – На горі калина! А Вкраїни ж мова – Мов те сонце дзвінкотюче, Мов те золото котюче, Вся і давність, і обнова – Українська […]...
- ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ – ПАВЛО ТИЧИНА І Ліді Папарук Сніг. Сніжок. На княжий теремок. День і ніч круг нього ходить, Плаче голосок: – Ой князю, князьочку, Чи ти за Дунаєм? Чи ти на Дону? Дай про себе вісточку, Бо умру. Прислухається княгиня – тільки сніг, Тільки сніг та сніжок, Та за полем та за лісом Голос-голосок; Батька війна! Матері ‘ма! Хто […]...
- ЯК ДУБ ІЗ ВІТРОВІЄМ БИВСЯ – ПАВЛО ТИЧИНА ЯК ДУБ ІЗ ВІТРОВІЄМ БИВСЯ Не одно уже століття Дуб стояв, простерши віття,- Весь в корі, як у броні, Трудні роки, ночі й дні… Знав одне лиш добре діло. Листя дихало й раділо, Дуб добрячим обростав – Доки й сам, як витязь, став. Батьком був він Клену й Глоду. Всім давав він прохолоду. Кожен знав: […]...
- МАДОННО МОЯ… – ПАВЛО ТИЧИНА І. Мадонно моя, Пренепорочна Маріє, Прославлена в віках! На наших самотніх вівтарях Лиш вітер віє… Пройди над нами з омофором, Заридай над селом. – Уже ми Тобі ані піснь, ні псалом Не воспоєм диким хором. – Жона відважна, діва гріховна Гряде до нас. Нагая – без одежі, без прикрас – Чарує, мов та рожа повна. […]...
- ВЕСНА – ПАВЛО ТИЧИНА Пам’яті сестри Наталки Чом мертві по плачуть, не стогнуть – Може б, скаргу почув я від тебе хоч раз! Під білим сіюм твоя могила І в ній ти з осені лежиш. Устану – думала – води внесу, Піду на буряки – по нолю – І заспіваю, братики, Й наплачуся уволю… Брунчать бруньки над водою, водою, […]...
- Я СКАЗАВ ТОБІ ЛИШ СЛОВО – ПАВЛО ТИЧИНА * * * Я сказав тобі лиш слово – Вколо ж шум який піднявся: В небі сонце задзвеніло, Гай далекий засміявся. Подививсь я в твої очі. Стиснув руку в любій муці. Білі гуси ген за ставом Розлетілися по луці… Заглянув я в твою душу. До серденька притулився. Бачу – вишні розцвітають. Чую – тихий спів […]...
- РОЗКАЖИ, РОЗКАЖИ МЕНІ, ПОЛЕ… – ПАВЛО ТИЧИНА Розкажи, розкажи мені, поле: Чого рідко ростуть колосочки? – Ой дощів мені б треба, дощів, а не поту, Бо той піт прилипа до брудної сорочки, Як плугатар кінчає роботу. Розкажіть, розкажіть мені, хмари: Ви чого це тікаєте далі? – Та хіба ми, нещасні та стомлені, знаєм? Он вітри там женуться, кричать: “Ей ви, кралі! Почекайте, […]...
- БІЛЯ ОЗЕРА У ЛІСІ – ПАВЛО ТИЧИНА Темний ліс, стежина біла: Чудно так, немовби сниться… – Причаїлась то лисиця? – Ні, гілляка поруділа: Хтось її зламав і кинув. – За яку ж таку провину? Я мовчу – і ти мовчиш. День стає все гарячіш. Залишились батько й мати На узліссі на траві,- Нам обід приготувати. …Що це в тебе на брові? Глиця? […]...
- ВІЙНА – ПАВЛО ТИЧИНА І Кладусь я спать. Три янголи в головах стоять. Один янгол – все бачить, Другий янгол – все чує. Третій янгол – все знає. І приснивсь мені Син. Наче він сам проти ворога ставає. А той обступає, просто в груди рубає! (Перший янгол вид свій закриває). І ніби поле рівне, рівне та зелене. І вітер […]...
- БЛАКИТЬ МОЮ ДУШУ ОБВІЯЛА… – ПАВЛО ТИЧИНА (1891-1967) – РІДНА УКРАЇНА. СВІТ ПРИРОДИ Блакить мою душу обвіяла, Душа моя сонця намріяла, Душа причастилася кротості трав – Добридень я світу сказав! Струмок серед гаю, як стрічечка. На квітці метелик, мов свічечка. Хвилюють, маюють, квітують поля – Добридень тобі, Україно моя! Поміркуй над прочитаним 1. Чи сподобався тобі вірш? Який настрій викликає він у тебе? 2. Яку пору року описано […]...
- Прийшли попи, диктатори – ПАВЛО ТИЧИНА Прийшли попи, диктатори (о сором!), – Якраз всі ті, кого Ти не любив. І хтось Твоє погруддя встановив Поміж монастирем, поміж собором. Стоїш. У далеч дивишся з докором… Який огонь в душі Твоїй горів, Коли будив Ти, кликав кобзарів З насильством биться, з царствами, з терором! Ну що ж. Тарасе! Рад єси, не рад – […]...
- ПОХОРОН ДРУГА – ПАВЛО ТИЧИНА Вже сумно вечір колір свій міняв З багряного на сизо-фіалковий. Я синій сніг од хати відкидав І зупинився… Синій, оркестровий Долинув плач до мене. Плакав він, Аж захлинався на сухім морозі: То припадав зеленим до ялин, Що зверху червоніли при дорозі, То глухо десь одлунював в саду. І від луни в повітрі оддавало, Немов, на […]...
- ПАВЛО ТИЧИНА – НЕ БУВАВ ТИ У НАШИХ КРАЯХ Не бував ти у наших краях! Там же небо – блакитні простори… Там степи, там могили, як гори. А веснянії ночі в гаях!.. Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш, Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш, Серце б’ється і б’ється в грудях… Не бував ти у наших краях. Не бував ти у наших […]...
- Я УТВЕРЖДАЮСЬ – ПАВЛО ТИЧИНА Я єсть народ, якого Правди сила Ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! – А сила знову розцвіла. Щоб жить – ні в кого права не питаюсь. Щоб жить – я всі кайдани розірву. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, Бо я живу. Тевтоніє! Мене ти пожирала, Як вішала моїх дочок, синів І […]...
- ЕПІТЕТ, МЕТАФОРА – ПАВЛО ТИЧИНА (1891 – 1967) – РІДНА УКРАЇНА. СВІТ ПРИРОДИ Образності літературним творам надають такі художні засоби, як епітет і метафора. Епітет – це художнє означення: палке Слово, золоте жито, васильковий погляд. Найчастіше означення виражено прикметником. Але не всі прикметники є епітетами. Наприклад, у словосполученнях високе дерево, біла скатертина прикметники не є епітетами, але вони будуть епітетами в словосполученнях: високі мрії, біла печаль. Як відрізнити […]...
- ПЛУГ – ПАВЛО ТИЧИНА Вітер. Не вітер – буря! Трощить, ламає, з землі вириває… За чорними хмарами (з блисками! ударами!), За чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук… Котить. У землю врізає (чи то місто, дорога, чи луг), У землю плуг. А на землі люди, звірі й сади, А на землі боги і храми: О пройди, пройди над нами, Розсуди! […]...
- Скорочено – НЕ БУВАВ ТИ У НАШИХ КРАЯХ… – ПАВЛО ТИЧИНА – 5 КЛАС Не бував ти у наших краях! Там же небо – блакитні простори… Там степи, там могили, як гори. А веснянії ночі в гаях!.. Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш, Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєшь, Серце б’ється і б’ється в грудях… Не бував ти у наших краях. Не бував ти у наших […]...
- Короткий переказ – Блакить мою душу обвіяла – ПАВЛО ТИЧИНА ПАВЛО ТИЧИНА Блакить мою душу обвіяла. Душа моя сонця намріяла, Душа причастилася кротості трав – Добридень я світу сказав! Струмок серед гаю як стрічечка. На квітці метелик мов свічечка. Хвилюють, маюють, квітують поля Добридень тобі, Україно моя! Коментар Скажи вранці світові “Добридень!” – і будуть добрими твій день, твоє життя. Поглянь навкруги, як гарно світить […]...
- Гаї шумлять – ПАВЛО ТИЧИНА Гаї шумлять – Я слухаю. Хмарки біжать – Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй Так весело. Гей, дзвін гуде – Iздалеку. Думки пряде – Над нивами. Над нивами-приливами, Купаючи мене, Мов ластівку. Я йду, іду – Зворушений. Когось все жду – Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав Голублячий. Щось мріє гай – Над річкою. Ген неба […]...
- ПАМ’ЯТИ ТРИДЦЯТИ – ПАВЛО ТИЧИНА На Аскольдовій могилі Поховали їх – Тридцять мучнів українців, Славних, молодих… На Аскольдовій могилі Український цвіт! – По кривавій по дорозі Нам іти у світ. На кого посміла знятись Зрадника рука? – Квитне сонце, грає вітер І Дніпро-ріка… На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! – Понад все вони любили Свій коханий край. Вмерли в Новім […]...
- РОНДЕЛІ – ПАВЛО ТИЧИНА РОНДЕЛІ І Іду з роботи я, з завода Маніфестацію стрічать. В квітках всі улиці кричать: Нехай, нехай живе свобода! Сміється сонце з небозвода, Кудись хмарки на конях мчать. Іду з роботи я, з завода Маніфестацію стрічать. Яка весна! Яка природа! У серці промені звучать… – Голоту й землю повінчать! Тоді лиш буде вічна згода. Іду […]...
- ІНІЙ – ПАВЛО ТИЧИНА Ой цвілось життя зелене – Юнь моя – чорнобрів’я! Тисяча півтонів, тіней… А тепер же – Що зустрів я? Сивий впав на мене Іній… Сивий, сивий іній… Що ж. Нічого. Це нічого. Серце,- цить! Чого ти спориш? В мене ж вік – новий, зустрічний. То й зустрінем… Все суворіш Мислить розум строго – Вічний. Мислить […]...
- Упав же він… – ПАВЛО ТИЧИНА Упав же він… Як упав же він з коня Та й на білий сніг. – Слава! Слава! – докотилось І лягло до ніг. Ще ж як руку притулив К серцю ік свому. Рад би ще він раз побачить Отаку зиму. Гей, рубали ворогів Та по всіх фронтах! З криком сів на груди ворон, Чорний ворон-птах. […]...
- У СОБОР – ПАВЛО ТИЧИНА І По один бік верби, По другий старці. Гнуться, гнуться, гнуться верби. Нагинаються старці. Шум юрби глухої. Блиск хмариних крил! …Сповиває аналої Синє брязканя кадил. Тут говорять з Богом. Тут Йому скажу – (Хтось заплакав за порогом) – З херувимами служу! Жду я, ждуть всі люде – І нема Його. Гнуться, гнуться, гнуться люде, Дожидаються […]...
- ТРИ СИНИ – ПАВЛО ТИЧИНА Приїхало до матері да три сини, Три сини вояки, да не ‘днакі. Що ‘дин за бідних, Другий за багатих. А третьому силу свою нігде діть, – Просто бандит. – Ой, мамо! – каже перший кароокий, – Який-то світ широкий! Не тільки в нас з нуждою бій, Не тільки ми тут з горем – Страждають люди […]...
- Ой, що в Софійському – ПАВЛО ТИЧИНА Ой, що в Софійському Заграли дзвони, затремтіли, Не білі голуби-янголи в небі полетіли. Ой, там збиралися під прапори, Під соняшні ще й сині. Віднині Не буде більше пана у вільній Україні! Ідуть, ідуть з музикою Під тінню прапорів Прекрасною, великою Рікою стиглих нив. Ідуть, ідуть – вітаються І славлять щасні дні. Жахтять, переливаються Їх душі […]...
- Зоставайся, ніч настала – ПАВЛО ТИЧИНА – Зоставайся, ніч настала, Все в тумані-молоці. – Спать мене поклала Тала На дівочій руці. Щось питає, обіймає Чисте, біле, молоде… І світає й не світає, Тільки ранок не йде. Ой ти ранку, любий сонку, Треті півні голосні! Взяв дівчину беззаконку На двадцятій весні. Встала Тала в білій льолі: – Ну, приходь же, жду вночі, […]...
- Не дивися так привітно – ПАВЛО ТИЧИНА Не дивися так привітно, Яблуневоцвітно. Стигнуть зорі, як пшениця: Буду я журиться. Не милуй мене шовкове, Ясно-соколово. На схід сонця квітнуть рожі: Будуть дні погожі. На схід сонця грають грози – Будуть знову сльози! Встали мати, встали й татко: Де ластовенятко? А я тут, в саду, на лавці, Де квітки-ласкавці… Що скажу їм? – Все […]...
- ДО КОГО ГОВОРИТЬ? – ПАВЛО ТИЧИНА * * * До кого говорить? Блок у могилі. Горький мовчить. Рабіндранате-голубе! З далекої Бенгалії Прилинь до мене на Вкраїну, Я задихаюся, я гину. Я покажу такії речі В однокласовій ворожнечі, Я покажу всю фальш, всю цвіль Партійно-борчих породіль. А братні зуби? Дружній зиск? Гнучка політика, як віск. Коли б були це генерали, Ми б […]...
- Хор лісових дзвіночків – ПАВЛО ТИЧИНА (Уривок із поеми) Ми дзвіночки, Лісові дзвіночки, Славим день. Ми співаєм, Дзвоном зустрічаєм: День! День. Любим сонце, Небосхил і сонце, Світлу тінь, Сни розкішні, Все гаї затишні: Тінь! Тінь. Линьте, хмари, Ой прилиньте, хмари, – Ясний день. Окропіте, Нас нашелестіте: День! День. Хай по полю, Золотому полю, Ляже тінь. Хай схитнеться – Жито усміхнеться: Тінь! […]...
- ДЕ ТОПОЛЯ РОСТЕ… – ПАВЛО ТИЧИНА ДЕ ТОПОЛЯ РОСТЕ… До тополя росте, Серед поля стою. І шумить, і співа Жито думку свою. Шумить жито, співа, Заохочує жить. Вітерець повіва, Жито хилить, п’янить… Жито шепче мені, Як привільно навкруг, І тремтить вдалині Й потопа виднокруг… Гей, простори які. Любо-мило землі: Де не глянь – колоски Та всі в злоті-сріблі. Де не глянь […]...
- ЗА ВСІХ СКАЖУ… – ПАВЛО ТИЧИНА ЗА ВСІХ СКАЖУ… За всіх скажу, за всіх переболію, Я кожен час на звіт іду, на суд. Глибинами не втану, не змілію, Верхів’ями розкрилено росту. Ніколи так душа ще не мужала! Ніколи так ще дух не безумів! О дух ясний – без яду і без жала – Давно ти снив? – а вже сучасний дій […]...
- ВЕСНА (З БАРАТИНСЬКОГО) – ПАВЛО ТИЧИНА Весна, весна! Яка блакить, Який кругом прозор! Садками ходить брунькоцвіт, А в небі – злотозор. Весна, весна! Який там гон На крилах вітерка? – То в вишині біжить, зника Хмар-хмарова ріка. Шумлять згори шум-пінярі; Ріка своїм хребтом Несе торжественно вперед Веселий, скреслий лом. Ще синій ліс не взеленів, Але квіток проріст Уже підняв і розрізнив […]...