Home ⇒ 👍Різне ⇒ Хто такі слов’янофіли?

Хто такі слов’янофіли?

Слов’янофіли – це представники слов’янофільства – суспільно-політичного руху російської інтелігенції 19-го століття, який проголошує особливий, несхожий з країнами Заходу, шлях розвитку Русі:

Православ’я, як істинна релігія на противагу католицтву; Існування якоїсь виключної російської цивілізації, яка відрізняється особливою духовністю

Історія слов’янофілів

Вікіпедія відносить початок слов’янофільства до кінця 15 – середині 16-го століть, коли на Русі в релігійних колах розгорнулася дискусія між двома таборами: “іосифлянами” і заволзькими старцями. Але те “слов’янофільство” не подолало кордонів церковної спільноти і не привернуло увагу громадськості (якщо така взагалі була в ті часи на Русі).

“Класичне” слов’янофільство – це продукт розвитку суспільних процесів першої третини 19-го століття.

Походи російських армій в Європу під час наполеонівських воєн дозволили багатьом росіянам, які до того Європу насправді не знали, побачити і оцінити її на власні очі.

Освічені російські офіцери виявили, що в плані комфорту, порядку, цивілізованості, приємності життя Європа випереджає Росію. Значний вплив на передових російських людей склали:

Гасла Великої Французької революції; Ідеї енциклопедистів; Ідеї парламентаризму.

Повстання декабристів – це підсумок цих спостережень, роздумів, суперечок.

При тому декабристи були не якоюсь замкнутою сектою, нечисленною групою, а були представниками значної частини російської дворянської інтелігенції, яка не могло не налякати владу.

У той же період, після закінчення Наполеонівських воєн, Європу захлеснула хвиля націоналізму. Народи, особливо ті, які, або перебували під гнітом інших, не власних монархій:

Греки; Чехи; Поляки; Угорці,

Або роздроблені між безліччю маленьких держав:

Німці та італійці, які “раптом” усвідомили свою винятковість, неповторність, відмінність від інших, знайшли почуття національної гідності, виявили спільність історичної долі, мови, традицій.

Європейські віяння не оминули й Росію. Проявом російського націоналізму стало розповсюджена серед частини інтелектуалів думка про те, що причиною відсталості і відомості Русі є діяльність Петра Першого, який намагався встановити в Росії європейські порядки, тобто згубний вплив Заходу.

Самодержавство негласно такі судження підтримувало, хоча критика великого предка Романовим була неприємна, та й серед вищих сановників Імперії було достатньо німців.

“Сприйнятливий характер слов’ян, їх жіночність, нестача самодіяльності і велика здатність засвоєння і пластицизм роблять їх по перевазі народом, нужденним в інших народах, вони не цілком тяжіють до себе”

(А. Герцен)

Погляди слов’янофілів

Ідеальна держава – допетрівська Русь; Ідеальний суспільний устрій – селянська громада; Російський народ – Богоносець; Православ’я – єдина вірна в християнстві; Європа – центр розпусти, революцій, релігійних єресей.

Суть ідей слов’янофілів, слов’янофільства – затвердження існування особливої російської цивілізації, яка відрізняється законами розвитку від інших християнських країн і народів

Критика слов’янофілів Герценом

“Державне життя допетрівської Росії було потворним, бідним, диким”. “(Слов’янофіли) вважали, що ділити забобони народу – значить бути з ним в єдності, що жертвувати своїм розумом, замість того щоб розвивати розум в народі, – великий акт смирення”. “Повернутися до села, до артілі працівників, до світської сходки, до козацтва – інша справа; але повернутися не для того, щоб їх закріпити в нерухомій азіатській кристалізації, а для того, щоб розвинути, звільнити початки, на яких вони засновані, очистити від усього наносного, від дикого м’яса, яким вони обросли”. “Помилка слов’ян полягала в тому, що їм здається, що Росія мала колись властивий тільки їй розвиток, затемнений різними подіями і, нарешті, петербурзьким періодом. Росія ніколи не мала цього розвитку і не могла мати”. “Ідея народності – ідея консервативна – вигороджування своїх прав, протиставлення себе іншому; в ній є і юдаічні поняття про перевагу племені, і аристократичні претензії на чистоту крові і на майорат. Народність, як прапор, як бойовий крик, тільки тоді оточується революційною ареолою, коли народ бореться за незалежність, коли скидає іноземне ярмо”. “Одна потужна думка Заходу… в змозі запліднити зародки, які дрімають в патріархальному побуті слов’ян. Артіль і сільська громада, розділ пожитку і розділ полів, мирська сходка і з’єднання сів у волості, які керуються самі собою, – все це наріжні камені, на яких створюється храмина нашого майбутнього вільно-общинного побуту. Але ці наріжні камені – все ж камені… і без західної думки наш майбутній собор залишився б при одному фундаменті”.

Представники слов’янофілів

І. С. Аксаков (1823-1886) – публіцист, поет. К. С. Аксаков (1817-1860) – публіцист, історик, письменник. С. П. Шевирьов (1806-1864) – історик, літературний критик, журналіст, професор Московського університету. А. С. Хомяков (1804-1860) – поет. П. В. Кіреєвський (1808-1856) – фольклорист, письменник. М. П. Погодін (1800-1848) – історик, журналіст, публіцист. Ю. Ф. Самарін (1819-1876) – публіцист. Ф. В. Чижов (1811-1877) – промисловець, громадський діяч, вчений. В. І. Даль (1801-1872) – вчений, письменник і лексикограф.

Ідеї слов’янофілів сьогодні

Ідеї слов’янофілів були популярні в період царювання Миколи Першого, але з приходом до влади його сина ліберального царя-визволителя Олександра Другого вони втратили свою чарівність.

Адже при Олександрі Росія твердо і впевнено встала на дорогу капіталістичного розвитку, якою рухалися країни Європи, і йшла по ній так успішно, що погляди слов’янофілів про якийсь особливий шлях Росії виглядали анахронізмом.

Перша світова війна зупинила переможний хід Росії до капіталізму, а Лютнева і Жовтнева революції 1917 року і зовсім звернули країну назад. Спроба повернутися на стовпову дорогу розвитку людства, розпочата в 90-х роках минулого століття, не вдалася. І тут ідеї Аксакова і компанії дуже приглянулися.

Адже слов’янофіли, сьогодні вони звуться патріотами на противагу західникам – лібералам, дохідливо і головне, лестячи самолюбству народу, проголошують, що не виходить у нього бути рівноправним і шановним членом західного співтовариства тому, що воно, це суспільство:

Брехливе; Розпусне; Слабке; Боягузливе; Лицемірне.

На відміну від російського:

Сміливого; Мудрого; Гордого; Мужнього; Прямого; Чесного.

Слов’янофіли (нині вони нарікають себе патріотами Російської федерації) вважають, що у Росії Особливий шлях розвитку, Особлива історія, традиції, духовність – нічого не Нагадує?