Хто ми й куди йдемо – Велесова книга – ПРАДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

“Я присвячую цю книгу Богу Велесу, вищій силі, яка нас захищає”.

Ця присвята на дощечці 2 невипадкова, тому що Бога Велеса слов’яни вважали своїм заступником у господарській діяльності: він навчив їх розводити худобу та обробляти землю.

На дощечках 1, 2А, 4Г “Велесової книги” описані події, які відбувалися на території Русі – у степах від Карпат до Дону та у Криму. Книга розкриває суспільний устрій слов’янських племен, де віче було єдиною формою правління, та розповідає про міжусобиці, що точилися на Русі та підривали її цілісність, роблячи слабкою перед ворогами. Текст переповнений закликами до об’єднання Русі, яка постійно воювала, тричі гинула, але відновлювалася.

Також у книзі подається міф про створення світу Даждьбогом і називаються народи, про яких не було ніяких відомостей в інших історичних джерелах. У книзі стверджується, що в релігії слов’ян визнавався єдиний бог, але троїчний в особах, решта – то були дрібні божки.

Вочевидь автором книги був язичницький жрець, який повставав проти хрещення слов’ян. Про це свідчать і слова, викарбувані на шостій дощечці: “А греки, хотячи охрестити нас, аби ми забули своїх богів, сподівалися, що в такий спосіб вони навернуть нас до себе та зроблять з нас своїх невільників”.

Спираючись на ці слова, деякі дослідники вважають “Велесову книгу” створеною на оборону віри предків і давніх духовних святинь, зневажених після хрещення Русі. Автор бачить у зраді своїй вірі загибель традицій і духовності свого народу.

Давні слов’яни визнавали єдиного бога у Триглаві (Сварог, Перун, Світовид), безсмертя душі і загробне життя. Але, вважаючи себе нащадками Даждь-бога, а не його творінням, руси не принижувалися у поклонінні, а зверталися до свого предка безпосередньо. Бог для них був усюди, і цим пояснюється відсутність храмів.

За стародавніми віруваннями, світ мав три основні виміри: Яв (Яве) – реальний видимий світ; Нав (Наве) – світ померлих; Прав (Праве) – світ істини за законами Сварога, який керує Явею. Після смерті душа людини потрапляла в ірій, де знаходився Сварог. Поняття пекла не існувало. Також автор рукопису стверджує, що людських жертвоприношень у русів не було, але вони були у варягів, що називали Перуна Перкуном.

“Війка з готами і гунами”

На дощечці 6А розповідається про оріїв (аріїв) (найстародавніша назва праслов’янських племен), які першими почали розвивати господарництво, винайшли колесо, віз і плуг, приручили худобу. “Велесова книга” показує жорстокі поразки слов’янських племен у 40-річній війні з готами, переселення на південний схід і південно-західні землі, єгипетське рабство і; врешті-решт, повернення на Русь. Згодом – прихід варягів, князювання Аскольда і Діра, невдалі спроби хрещення Русі.

Деякі дослідники “Велесової книги” схильні вважати її не літописом князювань на Русі, а збірником повчально-релігійного змісту. Праслов’яни надзвичайно шанували своїх пращурів, і на їх прикладі автор книги стверджував необхідність вірності своїй вірі, відданості своїй Батьківщині, єднання у боротьбі проти ворогів. У книзі згадується про такі історичні постаті, як праотець Ор, Білояр, Аскольд, Єрик (Рюрик) та їх діяння.

“Мусимо дбати про вічне”

Історичні події у “Велесовій книзі” подаються фрагментарно, уривками, вони переплітаються зі згадками про стародавні обряди та розповідями про громадське і побутове життя слов’ян. У текстах з дощечок 7А, 7Б виводиться образ Матері – Слави, Берегині, яка подарувала людям вогонь, прославляється могутність і працьовитість русів, їх бойова міць.

“З минулого. Пісня Кия”

На дощечках 37А, 37Б описується напад готів і перемога над ними русів, згадуються давні часи, за яких панувало рівноправ’я і всі члени родів могли обирати князя на віче. Автор жалкує про руйнування старих порядків, вважає нові несправедливими.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Хто ми й куди йдемо – Велесова книга – ПРАДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА