Хрущов: реформаторство і утопізм
Сталін залишив своїм наступникам важку спадщину в усіх сферах життя суспільства. Це спадщина представляло собою сплав історичних перемог (перемога у Великій Вітчизняній війні, створення наддержави з розвиненою промисловістю і загальної грамотністю) і ще не усвідомлених переважною більшість народу історичних поразок (низький рівень життя, продовольча і житлова проблеми, жорстка ідеократична і бюрократична система, криза сільського господарства і т. д.). Необхідність реформ розуміли провідні партійно-державні керівники. Поступово серед них на перший план висунувся Хрущов. У 1955 р Маленкова на посту голови Радміну змінив Н. А. Булганін, а Хрущов утвердився в ролі лідера партії і держави.
Аж до жовтня 1964 Хрущов, будучи з вересня 1953 першим секретарем ЦК КПРС, а з 1958 р і головою Ради міністрів СРСР, проводив перетворення, що охопили всі сторони життя суспільства. У народному господарстві зміни характеризувалися спробами часткового переходу від адміністративних до економічних методів управління і частковою заміною галузевого принципу управління підприємствами територіальним. Створення в 1957 р регіональних органів управління – раднаргоспів в окремих випадках було виправдано, але в цілому призвело до розбалансування планової економіки. В аграрному секторі з діяльністю Хрущова було пов’язано також освоєння цілинних і перелогових земель (на Алтаї, в Казахстані та інших місцях), прийняття низки заходів для підйому тваринництва, широкомасштабна кампанія з впровадження кукурудзи.
Чимало було зроблено у соціальній сфері. Розгорнулося будівництво панельних і блокових житлових будинків з малогабаритними, але окремими квартирами для кожної родини. Була зменшена тривалість робочого тижня; підвищилися розміри мінімальних пенсій. Змінилася на краще і життя колгоспників: підвищилися закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, почали щомісяця виплачуватися грошові аванси, були встановлені пенсії по старості.
Але головною історичною заслугою Хрущова з’явився його доповідь на XX з’їзді КПРС про культ особи Сталіна. Перший секретар виступив на засіданні, що відбулося в ніч на 25 лютого 1956 року, вже після офіційного закриття з’їзду. У доповіді була показана роль Сталіна репресії, спрямованих проти партійних, державних і армійських кадрів, у створенні власного культу. Хоча доповідь не був опублікований, а лише зачитувався на партійних зборах, його зміст стало широко відомо. Доповідь був сприйнятий як можливість для вільного обміну думками, як символ звільнення суспільства від тиранії.
Влітку 1957 члени Президії ЦК (так тоді називалося Політбюро) спробували зняти Хрущова з посади керівника партії, але на пленумі ЦК він був підтриманий більшістю, а противники перетворень (Молотов, Маленков, Каганович та ін.) Оголошені антипартійної групою. Після усунення антипартійної групи Хрущов, до того часу вже зосередив у своїх руках велику владу, перетворився, по суті, в одноосібно правлячого політичного лідера.
У 1961 р на XXII з’їзді КПРС була прийнята нова, третя програма партії, яка проголошувалася науково обгрунтованим планом будівництва комунізму. Здійснити цей план передбачалося протягом 20 років. СРСР мав домогтися більш високого рівня життя населення в порівнянні з будь капіталістичною державою. Ставилися завдання забезпечити достаток продуктів харчування, задовольнити потреби всіх верств населення країни у високоякісних товарах, надати кожній родині окрему впорядковану квартиру. Говорилося і про духовне вдосконалення: партія планувала виховати гармонійно розвиненого “нової людини – будівельника комунізму”. В цілому ж це була утопічна програма.
Проте підстави для історичного оптимізму у Хрущова все ж були. У результаті реформ, що проводилися з кінця 1953, в країні відбувалося швидке зростання промислового та сільськогосподарського виробництва. СРСР став виробляти майже п’яту частину світової промислової продукції. Не тільки у військових, але і в мирних цілях освоювалася атомна енергія. Радянський Союз відкрив для людства космічну еру. У квітні 1961 на навколоземну орбіту був виведений корабель “Восток” з першим космонавтом Ю. А. Гагаріним на борту.
Почався процес десталінізації, т. Е. Подолання сталінського спадщини в ідеології (культ особи вождя, неприйняття інакомислення, догматизм і т. П.), Політиці (волюнтаризм, ізоляціонізм, велікодержавія і т. Д.), Соціальній практиці (класова ненависть, насильницькі методи, масові репресії та ін.). Цей процес мав дві взаємопов’язані сторони: цілеспрямовану політику десталінізації, проведену державною владою, і стихійну десталінізацію, яка відбувалася в умах людей, у суспільній свідомості.
Десталінізація як державна політика була пов’язана з необхідністю позбавити суспільство, в першу чергу партійну еліту, від жаху репресій, матеріально зацікавити працівників підприємств та установ у результатах їхньої праці, в якійсь мірі поліпшити важке життя людей, будуючи для них житло, забезпечуючи продовольством, підвищуючи пенсії.
Багато людей поверталися з таборів. На історичну батьківщину повернулися депортовані в роки війни народи: чеченці і інгуші, карачаївці і балкарці, калмики. У 1961 р з Мавзолею було винесено тіло Сталіна. У журналі “Новий світ” (редактор А. Т. Твардовський) була опублікована повість А. І. Солженіцина “Один день Івана Денисовича” – перший надрукований в СРСР твір про життя ув’язнених у сталінських таборах. Не можна зводити десталінізацію до викриття культу особи Сталіна як вождя. Уже на її першому етапі, на її першій, “хрущовської” хвилі, з’являлося все більше і більше вільно мислили людей, здатних до критичного мислення, не пріемлевшіх сталінські злочини. За часом різнобічних змін в житті радянського суспільства, пов’язаних з ім’ям Хрущова, не випадково закріпилася назва “відлига”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)