ХОТІВ БИ ЖИТИ ЗНОВ У ГОРАХ – ДЖОРДЖ НОЕЛЬ БАЙРОН (1788-1824) – РОМАНТИЗМ
Хотів би жити знов у горах
Дитям безжурним, як колись,
Блукать між скель, в морях суворих
Між хвиль розбурханих нестись.
Моя ж душа, мов птах прип’ятий,
Що прагне скель і висоти,
Страждає в Англії пихатій,
В краю лукавства й німоти.
Дай утекти мені, талане,
На лоно урвищ і горбів,
Забудь всі титули й кайдани,
Лакуз вельможних і рабів.
Веди мене на хмурі скелі,
Де стогне грізний океан, –
Верни в дитинства дні веселі,
Дай серцю відпочить од ран.
Я мало жив, та відчуваю:
Чужий я в цьому світі лжі.
Навіщо ж темрява ховає
Той знак останньої межі?
Я спав, я снив про щастя, доки
Не заступив тих марень гніт, –
То, Правдо, промінь твій жорстокий
Вернув мене у ниций світ.
Кого любив – давно нема вже,
Та й друзі розійшлись, як дим.
Надію втративши назавше,
Вже й серце стало крижаним.
Хай інколи тамує келих
Скорботу й біль, нехай уста
Сміються між питців веселих, –
Я серцем завжди сирота.
Як слухать ляси разуразні
Не друзів і не ворогів,
Кого у тлум строкатий блазнів
Маєтність або сан привів!
Де ж друзів коло? Чом не склалась
Та приязнь вірна і свята?
Набрид мені вертепний галас
I втіх нещирих марнота.
А ти, о Жінко, світоч вроди,
Й тобі розрада і любов,
Та в серці в мене стільки льоду,
Що я й до тебе охолов.
Цей світ лукавства і облуди
Я б промінять на край хотів,
В якому вільно дишуть груди
Між темних урвищ і хребтів.
Туди б, з незлобним серцем, в бурю,
На те безлюддя, до стихій!
Волію пустку дику й хмуру,
Таку ж, як дух похмурий мій.
О, як мені з душного світу,
Мов голуб до свого кубла,
У небо грозове злетіти,
В кочівлю сонця та орла!
Переклад Дмитра Паламарчука
Вірш “Хотів би жити знов у горах” (1806) належить до збірки “Години дозвілля” (1807). Це перша збірка дев’ятнадцятирічного поета, яку він підписав власним іменем. Критики зустріли її неоднозначно. Хтось привітав появу молодого поета, чий неабиякий літературний талант яскраво засяяв в щирих юнацьких віршах. А от у журналі “Единбурзький огляд” з’явилася брутальна рецензія, яка фактично заперечила наявність у поета-початківця будь-якого поетичного хисту. Однак такий холодний прийом консервативними літераторами не збентежив молодого поета. У дошкульній сатиричній поемі “Англійські барди і шотландські оглядачі” (1809) він висміяв тих, хто, на його думку, стримував розвиток англійської літератури.
Вірш “Хотів би жити знов у горах” просякнутий традиційними мотивами і настроями поезії романтизму. Самотня душа ліричного героя страждає від пихатості й лукавства світу. Він хоче втекти від ницої буденності в край, “в якому вільно дишуть груди”. Це край його дитинства, світ спогадів про ті часи, коли він був щасливим серед “скель і висоти”.
1. Знайдіть у тексті поезії традиційні для романтизму образи.
2. Які два світи протиставляються в поезії? Схарактеризуйте їх, використавши найяскравіші метафори та епітети вірша.
3. Якому світу належить незлобне серце ліричного героя? Чому воно стало крижаним?
4. Знайдіть слова, які пов’язані з поняттям “холод”. Яку роль вони відіграють
У тексті? Чи асоціюються вони у вас із юнацьким світоглядом? Чому?
5. Визначте риси романтизму в характеристиці ліричного героя вірша.
6. Порівняйте ліричних героїв Байрона та Гайне. Що їх об’єднує, у чому вони різні?
7. Доберіть до вірша живописні та музичні ілюстрації. Поясніть свій вибір.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)