ХОЧЕШ СТАТИ АРТИСТОМ? – ВОЛОДИМИР РУТКІВСЬКИЙ
ХОЧЕШ СТАТИ АРТИСТОМ?
Бухтик всівся за стіл і посміхнувся до Сергійка.
– Мін батько дякує тобі за чудові вірші,- сказав він.- І просить, аби ти ще якісь пригадав. Ну, хоча б такі… Бухтик наморщив лоба і почав:
Минає ніч, заходить місяць, Крикливих птахів повно в лісі…
Ще більше наморщив лоба і закінчив:
І я аж плескаю в долоні, Що їх немає у затоні!
– Ось які вірші,- задоволене сказав він.- Сам їх склав. Не спав цілу ніч через те. Ну як, добрі вірші, еге ж?
– Як би тобі сказати…- Сергійко стенув плечем.- Вони…
– А ти скажи, що вони добрі, та й будемо про інше балакати,–запропонував Бухтик.- Розумієш, батько все запитує: коли ж твій Сергійко прийде до нас, коли ж прочитає нові вірші?
– Розумієш…- почав Сергійко. По правді він знав не так то й багато віршів. Особливо про природу та про водяників.
– Гаразд, ми ще кілька днів почекаємо. Але, дивись, не підводь мене!..
А Вітько в цей час чухав боки і з побоюванням розглядав Бухтика. Він все ще гадав, що цей бісик несправжній. Ну й що з того, що не відірвався хвіст? Може, він був добряче пришитий…
І тут Вітькові спала до голови така думка, що хлопець ледь не підстрибнув з радощів. А що, коли…
– Слухай, Бухтику,- сказав він,- чи не хотів би ти стати артистом?
– Арти… А навіщо вони?
– Та це ж найвідоміші люди в усьому світі! Всі їх знають, всі їм аплодують. То хотів би?
– Навіть не знаю,-нерішуче відказав Бухтик. Видно було, ще він не від того, аби стати не лише винахідником чи поетом, а й артистом.
– Чекай, Вітю,- втрутився Сергійко.- А як же він гратиме людей? Він… той… він же Бухтик!
– Йому і не потрібно грати людей,- відказав Вітько.- Бухтик виконуватиме роль бісеняти у “Казці про попа і про наймита його Балду”. А там ще щось поставимо.
– І справді,- жваво підхопив Сергійко.- Це ти гарно придумав.
Тієї миті хтось постукав у двері і почувся веселий голос головного лікаря Миколи Володимировича:
– Агов, козаки! А чого це ви там заховалися, мов миші у норі? Злякалися когось?
– Нікого ми не злякалися!- радо вигукнув Вітько. Все ж таки він трохи побоювався цього Бухтика. І не встиг той вискочити з-за столу, як Капустін уже відімкнув двері.
– Еге, бачу, у вас тут ціла компанія,- зауважив лікар.
– Це Бухтик,- почав Сергійко.- Він…
– Можеш не продовжувати,- зупинив його Микола Володимирович.- Коли не помиляюся, це персонаж із вашого майбутнього спектаклю. Вгадав чи ні?
– Вгадали,- сказав Вітько.- А звідкіля ви дізналися?
– Е-е, друже мій,- загадково посміхнувся Микола Володимирович.- Я знаю геть про все. Мені навіть відомо, що ти вчора бігав на станцію. Скільки порцій морозива з’їв, га?
– Одну,- сказав Вітько і скромно опустив очі. Микола Володимирович похитав головою.
– Так я тобі й повірив,- сказав він.
– Ну… три,- признався Вітько.
– От бачиш. Тут і ангіну схопити недовго. А ти ж актор, ти повинен берегти горло понад усе. Нумо підійди ближче, покажи язика… Скажи “А”.
– А-а,- почав було Вітько. І раптом його очі полізли на лоба. Бухтик зникав з неймовірною швидкістю. Тільки-но його можна було помацати, а тепер залишалася одна лише туманна тінь. За мить щезла і вона.
– М-е-е,- замекав вражений Вітько.
Сергійко крадькома глянув на Миколу Володимировича, тоді витрусив таблетку і поклав її край столу. Вона одразу розчинилася в повітрі,- і перед Вітьком, мовби нічого не сталося, сидів Бухтик.
– Бе-е,- пробував поділитися своїми враженнями Капустін.
– Я прохав тебе вимовитити лише “А”,- зауважив Микола Володимирович.- А ти мені весь алфавіт переказуєш. Мабуть, морозиво пішло тобі не на користь.
– Бе-е,-відстоював свою думку Вітько.- Б-бухтик! – врешті вимовив він і показав рукою в бік кудлатого гостя. Лише тепер Вітько, здається, почав щось розуміти.
– Ну й що з того, що Бухтик? – відказав на те Микола Володимирович.- Я вже з ним знайомий… Е-е, друже Капустін, Та в тебе з пульсом щось негаразд! Серце б’ється, мов овечий хвіст. Доведеться, мабуть, прийняти ось ці ліки і негайно лягати ліжко.
– Та я…- боронився Вітько.- Це тому, що він…
– Негайно,- строго повторив Микола Володимирович.- І слухати нічого не хочу.
І довелося бідолашному Капустіну лягати до ліжка.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)