ХІЛЛ, Сьюзен Елізабет
(нар. 1942)
ХІЛЛ, Сьюзен Елізабет (Hill, Susan Elizabeth – нар. 5.02.1942, Скарборо) – англійська письменниця.
Закінчила Лондонський університет (1963). Літературну діяльність розпочала у Ковентрі, була критиком місцевої газети. Перші твори Xілл, роман “Огорожа” (“The Enclosure”, 1959) та ін., не набули розголосу.
Літературне визнання прийшло до Xілл наприкінці 60-х pp. Романи “Джентльмени і леді” (“Gentleman and Ladies”, 1970), “Зміна на краще” (“А Change for a Better”, 1969), “Я у замку король” (“I’m the King of the Castle”, 1970) були визнані “творами, чудовими з будь-якого погляду” (П. X. Джонсон). 1970 p. – початок справжнього успіху Xілл на батьківщині і за кордоном. Вона стала лауреатом провідної літературної премії Великобританії – премії С. Моема за роман “Яу замку король”.
Герой роману Джозеф Хупер після смерті батька переселяється до великої старовинної вілли Ворінгс, стає її господарем. “Пишайся!” – казав Джозеф своєму синові Едмунду, урочисто проводячи його кімнатами будинку. Власне, чим саме пишатися, хлопчина не зрозумів: будинок як будинок, навіть дещо потворний. Але те, що дім свій, що у них, виявляється, є своя історія, хлопчикові сподобалося. Дім додав гонору і впевненості його новому господареві. Високі стелі, масивні меблі, дубові двері – все виглядало вельми солідно і поважно.
Оскільки дружина Джозефа Хупера шість років тому померла, до будинку запрошують 37-річну вдову, яка погодилася стати “неофіційною домоправителькою”. Гелена Кіншоу приїжджає разом зі своїм сином. Звісно, діти повинні стати друзями. Але не так сталося, як гадалося. У перший день знайомства Едмунд Хупер пише на папері слова: “Я не хотів, щоб ти приїхав”, – і кидає записку Чарлзові, який прибув на віллу тому, що у нього з матір’ю немає власного помешкання. Зрозумівши це, юний Хупер урочисто оголошує: “Коли тато помре, цей дім стане моїм, я буду господарем. Все буде моїм!” Зустріч і перша розмова між хлопчиками закінчилася бійкою – короткою, безмовною, відчайдушною. Хупер був переконаний у своєму праві наказувати: “Ти тепер повинен мені коритися”. Чарлз Кіншоу мало не сказав Хуперу, що погоджується, що визнає його право на територію. Але хлопчикові ніяк не вдавалося знайти потрібні слова, у голові панувало цілковите сум’яття. Пиха і самовпевненість Хупера, його приголомшлива лють не дозволили Чарлзові підкоритися. Між хлопцями почалася ворожнеча – таємна, запекла, жорстока. Ворожнеча, про глибину якої не здогадувалися дорослі. Xілл блискуче знала дитячу психологію. Вона надзвичайно колоритно і переконливо відтворила світ дитини, передала страждання Кіншоу, його відчайдушне прагнення зберегти свою людську гідність, хай навіть ціною власного життя. У лісі, серед тінистої прохолоди та свіжості, хлопця раптом охопило почуття радості: саме тут він удома, сюди він завжди прагнув потрапити. Роздягнувшись і акуратно склавши свої речі, Чарлз подибав до середини річки, на найглибше місце…
Коли майбутній власник Ворінгса побачив розпластане тіло Кіншоу, він аж завмер від почуття тріумфу… Він – король у замку!
Книга справляє надзвичайний моральний вплив на читача. Діти – герої роману – не страждають від голоду та побоїв, але їм бракує батьківської уваги. Вони страждають від байдужості, від холодності та лицемірства дорослих. Саме тому стає жорстоким гнобителем Хупер, замикається в собі, захищається і добровільно йде з життя Кіншоу. Потворний світ дорослих деформує душі дітей.
Протягом наступних років побачили світ романи Xілл “Дивна зустріч” (“Strange Meeting”, 1971), “Нічний птах” (“The Bird of Night”, 1972), “Якось навесні” (“In the Springtime of the Year”, 1974). Роман “Нічний птах” був відзначений премією Вайтбреда. Критики різних гатунків остаточно визнали силу художньої майстерності Xілл. Герой роману Гарві Лоусон – вчений-єгиптолог, дуже старий чоловік (йому вже далеко за вісімдесят), він ледве пересувається за допомогою двох ціпків, але зберіг повну ясність думки. Лоусон пригадує дні молодості і свого друга Френсіса Крофта, відомого поета, який помер багато років тому.
Це вельми тяжка праця – розповісти справжню історію життя геніального поета, вкрай самотнього і дуже вразливого, безнадійно хворого на важку форму маніакально-депресивного психозу. Гарві Лоусон пише спогади, щоби захистити пам’ять про дорогу для нього людину від тих вигадок і легенд, що оточують ім’я поета, який іще за життя став знаменитим. Нічний птах – це Френсіса Крофт, якого напади безумства женуть у ніч, на темні стежки життя, на засніжені дороги, щоб він міг слухати нічні голоси і переживати незвідані почуття. Вчений бачить, як у хворобливій уяві друга народжуються віршовані рядки, як божевільний поет у період загострення недуги створює свою найкращу поему. Лоусон намагається врятувати друга, занедбавши власні наукові справи. Наражаючись на небезпеку, він бореться за життя Крофта, щоб уникнути трагічної розв’язки. Але друг гине, наклавши на себе руки, йде з життя молодим, не встигнувши повною мірою розкрити свій талант.
Читача передусім вражають дві речі – самовіддана вірність Лоусона Крофтові (у Xілл такі герої трапляються доволі часто) і ретельно захований у фактурі розповіді, у потаємних глибинах душі героїв роману потяг до добра, до світла, до ніжності.
Xілл – блискуча новелістка. Її збірка оповідань “Альбатрос” (“The Albatross and other Stories”, 1970) була відзначена премією Ради мистецтв, а друга збірка оповідань “Трохи співу і танців” (“A Bit of Singing and Dancing”, 1973) удостоєна премії Л. Раиса. Майстер тонкого психологічного малюнку, Xілл обирає героями своїх новел нещасних, знедолених, фізично скалічених, виснажених стражданнями дітей, підлітків, жінок, людей похилого віку.
Сімдесятирічний чоловік сам, без жіночої допомоги, виховує хлопчика, у якого померла мати (оповідання “Опікун”). Старий приніс дев’ятимісячного малюка до себе додому (дитина залишилася напризволяще), доглядав, виховував, навчав спочатку повзати, а згодом – ходити і читати, пильнував за тим, щоб удома завжди були свіжі яйця, сир, фрукти, стежив за хлопчиком, коли той їв. Долі старого і хлопчика тісно переплелися, їм було добре удвох, вони жили усамітнено, нікого не потребуючи. Хлопчик заповнив усе життя старого, всі його думки. Іноді він прокидався серед ночі від страху, що може померти раніше, ніж малий виросте. Старий дуже старався жити, вряди-годи до нього справді поверталося відчуття молодості. Він був щасливий. Щастям були сповнені його думки, щастя зігрівало душу, коли він ішов дорогою зустрічати хлопчика зі школи, затиснувши в руці оксамитове на дотик яблуко, адже малюк так втішиться ним… Та раптом з’являється Гілберт Блейдон, батько дитини, який увесь цей час хтозна-де пропадав. Він обманним шляхом забирає хлопчика, і життя старого втрачає будь-який сенс.
Трагічно гинуть містер Прудем і містер Слейт – милі люди, які зворушливо піклуються одне про одного (оповідання “Містер Прудем і містер Слейт”), п’ятдесятирічна Есме Феншоу намагається подолати самотність, турбуючись про свого квартиранта Емоса Керрі, який виявляється вуличним танцюристом (“Трохи співу і танців”), замість втіхи і веселощів у гамірному дитячому світі сповнюється відчайдушним жахом душа малого Вільяма (“Людина-слон”), моторошною тугою захмарюється погляд міс Райт, коли вона дивиться у порожній сад (“Друзі міс Райт”). Безмежні страждання, людське горе і не зігріте душевним теплом існування героїв заповнюють сторінки оповідань X. Зло, на перший погляд, перемагає: няня Везебі з нетерпінням чекає на смерть своєї підопічної (“Друзі міс Райт”), вбиває свою дитину знеславлена Марта, яку зацькували родичі (“Самервілл”), вмирає маленька Дженні (“Донька Хеллоранів”). Трагічним видається світ оповідань Xілл. Але, попри всю безвихідь і жорстокість життя, герої Xілл зберігають у глибині душі світлі й істинно людяні почуття. Помирає мадам Курвейє, самотня і стара жінка, на її могилу приходить горбатий каліка Марсель. Він закопує у землю свою найкоштовнішу річ – яскраву вервицю з червоними і зеленими намистинами, якими він бавився. Він завжди перебирав їх, рахуючи, притуляв до обличчя і сміявся від утіхи. І ось Марсель приніс своє намисто мадам Курвейє і закопав його у могилу. Адже небіжчиця була єдиною людиною, яка співчувала йому, іноді розмовляла з ним, повертаючись із церкви.
Проза Xілл доволі нехитра за формою, але глибоко лірична за змістом. Жорстокий світ безжалісно ранить душі її героїв. Глухонімий хлопчик Нейт разом зі своїм братом Нелсоном ставить капкани на кроликів – заради розваги, просто так. Але якось він побачив, як у капкан потрапило оленя. Він звільнив його, але покалічена нога звіряти, скривавлена трава, страждання пораненого оленяти на все життя закарбувалися в душі хлопчика. Відтоді Нейт більше не ставив капканів. І тоді ж таки Нейт зрозумів, що його брат – підла людина. Згодом Нелсон і справді обрав огидну професію щуролова, що припала йому до смаку. А от душа Нейта з плином часу не звиродніла, хоча поряд із ним завжди був його злостивий і жорстокий брат. Нейт залишився людиною.
Оповідання Xілл яскраво відтворюють величезний світ з його злигоднями і стражданнями, радощами і сподіваннями, правдиво змальовують усе людське життя. Письменниця веде мову про найстрашнішу трагедію людини XX століття – про самотність, про брак взаєморозуміння між людьми, про егоїзм і душевну черствість, про ностальгію за теплом і ніжністю.
Українською мовою твори Xілл перекладали Є. Крижевич і О. Тараненко.
О. Рокаш
(2 votes, average: 5.00 out of 5)