Характеристика суспільних настроїв і літературної доби Просвітництва – Просвітництво у країнах Західної Європи

Вісімнадцяте століття відоме в європейській культурній історії як доба Просвітництва. Просвітництво – широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення Європи у другій половині сімнадцятого – у вісімнадцятому століттях. Просвітництво – рух у сфері культурного та ідеологічного життя, який включав у себе політичні, суспільні, мистецькі ідеї, зокрема ідеї прогресу, волі, справедливого і розумного соціального устрою, розвитку наукового знання, релігійної поміркованості. Ідеї Просвітництва мали загальнолюдський характер і свідчили, за словами німецького філософа І. Канта, про те, що людство виходить із стану неповноліття. Просвітники були переконані в тому, що раціонально змінюючи, вдосконалюючи суспільні форми життя, можна змінити на краще і кожну людину зокрема. З іншого боку, людина, маючи розум, здатна до морального самовдосконалення, а освіта й виховання кожного покращить і саме суспільство.

У Просвітництві на перший план виходить ідея виховання людини. Англійський філософ Локк був переконаний, що людина з’являється на світ як чистий аркуш, на якому можна накреслити різні моральні й соціальні істини, головне, щоб там був присутній розум. Тому XVIII ст. називають століттям розуму.

На відміну від ренесансних оптимістичних переконань у безмежних можливостях людського розуму, на відміну від раціоналізму XVII століття, коли вірилось у єдино можливий шлях пізнання через розум, в добу Просвітництва була поширена думка про те, що розум обмежений відчуттям, почуттям, досвідом, тому вважалося, що почуття і розум невіддільні і співіснують у гармонії. Наприкінці XVIII ст. були поширеними ідеї французького філософа Ж.-Ж. Руссо про “природну” людину, яку мислитель протиставляв людині “культурній”, штучній, про шкідливий вплив цивілізації на особистість. Відгомін цих ідей можна помітити в “Листах із хутора” П. Куліша.

Упродовж століття віра в розум і міцніла, і слабшала, бо на це впливали і великі наукові відкриття (закон всесвітнього тяжіння Ісака Ньютона, наприклад), і великі катастрофи (загибель міста Ліссабона у 1755 році від землетрусу). В епоху Просвітництва складні філософські ідеї обговорювалися не лише у наукових трактатах, а й у художніх творах, адже особистість цього часу, шукаючи відповідей на свої запитання, спиралась у своїх судженнях не на авторитет або віру, а на власне критичне мислення. Добу Просвітництва ще називають століттям критики, адже світська література висловлювала критичні настрої, цікавилась актуальними суспільними проблемами, критично ставилась до ідейних питань, містичних речей, релігійних вчень. У XVIII ст. набула поширення своєрідна світська форма релігії – деїзм, прихильники якої були переконані, що Бог, хоча і є джерелом усього на світі, не втручається у земне життя, бо воно розвивається за незмінними, раз і назавжди встановленими законами, пізнати які може лише розум і наука.

Різноманіття наукових ідей, учень, уявлень відбились і на основних стилях і напрямах літератури XVIII століття: головними із них були класицизм, рококо і сентименталізм. Рококо – стиль європейського мистецтва (виник у Франції) першої половини XVIII ст., є пізньою стадією бароко. Для нього характерні декоративність, химерність та фантастичність орнаментальних мотивів. Сентименталізм – мистецький напрям у європейській літературі другої половини XVIII ст., виник як реакція проти просвітницького раціоналізму і літературних традицій класицизму. Автори сентиментальних творів надавали перевагу почуттям, захоплювались природою, їхніми героями були прості люди. Класицизм XVIII ст. намагався розвивати ідеї “правильного мистецтва”, досягати зрозумілості мови і чіткості композиції. Упорядковуючи дійсність у художніх образах, класицизм понад усе цікавився загальними моральними проблемами громадського життя. Література стилю рококо була звернена до приватного життя людини, до її психології, проявляла співчуття до її недоліків, шукала легкості, витонченості, безпосередності, щирості художнього мовлення, мала схильність до іронії, дотепного бачення світу. Сентименталізм насамперед цікавився внутрішнім світом літературних персонажів і реальних людей, прагнув якнайповніше показати почуття людини, її емоційне життя, інтуїцію, передчуття, увагу до значущих дрібниць у її духовному житті й побуті, співчуття до інших, утверджуючи таким чином перевагу “серця” над “розумом”, протиставляючи чуттєвість і розсудливість.

Залежно від особливостей стилів і напрямків у літературі XVIII ст. складається система жанрів кожного із згаданих напрямків. Так класицизм залишається вірним жанрам високого стилю – трагедії, епопеї. Рококо тяжіє до любовно-психологічної комедії. Сентименталізм розвивається у змішаному жанрі драми. Прикметною рисою художньої літератури доби Просвітництва було те, що в усіх національних літературах швидко розвиваються і виходять на перший план малі й великі форми прозових жанрів – новела, роман, філософська повість тощо. Саме стрімкий розвиток прози зумовив той факт, що епоху Просвітництва називали століттям прози, хоча в цей період активно творилась і поезія – поеми, елегії, епіграми, балади та інше. Якщо у XVII столітті художні напрями класицизм і бароко виразно розділялись і навіть протиставлялись, то в XVIII столітті напрями та їх естетичні критерії утворювали компромісну єдність, змішувались і взаємодоповнювались.

Просвітницький рух дав поштовх розвиткові різноманітної публіцистики, особливого значення набули з початку XVIII ст. періодичні видання – газети і журнали, більшість письменників цього часу були одночасно і журналістами. Центральним явищем літературного життя Просвітництва були філософська повість і роман, насамперед – роман виховання. Саме у них найяскравіше вираження знаходять просвітницькі тенденції, ідеї перетворення людини, повчальність. В епоху Просвітництва простежується рух до тіснішої взаємодії національних літератур і культур європейських народів, що призвело до утворення єдиної європейської, а потім і всесвітньої літератури.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Характеристика суспільних настроїв і літературної доби Просвітництва – Просвітництво у країнах Західної Європи