Характеристика сучасних міжнародних процесів

У сучасному світі більше двохсот країн. Всі вони принципово різні. Економічно високорозвинені держави, назвемо їх першою групою (в політології прийнято загальна назва цих країн – Захід, а все частіше і частіше їх називають країнами золотого мільярда), відрізняються зрілим рівнем розвитку ринкових відносин, дуже велика їх роль у світовій політиці та економіці, вони володіють потужним науково-технічним потенціалом, високим рівнем життя свого населення. Але навіть усередині першої групи високорозвинених держав виділяють кілька підтипів:

(1) головні капіталістичні країни – США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, Італія;

(2) економічно високорозвинені країни Західної Європи – Бельгія, Швейцарія, Австрія, Швеція, Норвегія та ін.;

(3) країни “переселенського” капіталізму – Канада, Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль.

Другу групу країн складають держави з “перехідною економікою” (постсоціалістичні) і соціалістичні країни. До цієї групи відносять країни Центральної та Східної Європи (включаючи всі республіки колишнього СРСР) і Монголію – це “країни з перехідною економікою”, а також соціалістичні країни – Кубу, Китай, В’єтнам і КНДР (зауважимо, що ступінь однорідності та ідентичності їх “соціалізму “дуже різна).

Третя група – країни, що розвиваються – найчисленніша і різноманітна група, що включає в себе понад 150 країн. Ця група, як і перша, містить у собі кілька підгруп держав. Перерахуємо і коротко охарактеризуємо основні з них. У більшості своїй ці країни – колишні колонії, які, отримавши політичну самостійність, потрапили в економічну залежність від своїх колишніх метрополій. Це більшість країн Африки на південь від Сахари, Афганістан, Бангладеш та ін. Вони дуже сильно відстають від розвиненого світу за всіма основними соціально-економічними показниками, скажемо прямо – бідують.

Разом з тим виділяються і так звані нові індустріальні країни (НІС): Сінгапур, Тайвань і Республіка Корея, а також НДС “другої хвилі” – Малайзія, Таїланд, Індонезія. Їх економічні показники в основному відповідають показникам промислово розвинених держав, але є ще й риси, властиві всім країнам, що розвиваються.

Між цими двома що сильно розрізняються підгрупами знаходиться основна, але дуже різноманітна за своїм складом група держав, що розвиваються. З одного боку, в неї входять Індія, Бразилія, Мексика, мають високий статус навіть у світовій системі відліку, а також багаті “країни-нафтоекспортери” (Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ). З іншого боку, це такі країни, як Ангола, Гана, Замбія, загальний економічний потенціал яких явно більш низький по відношенню до них.

Перш за все, впадає в очі принципова неоднорідність нашого світу за всіма основними параметрами і характеристикам. Вона настільки різна, що складається враження, що кожна частина людства, кожна група його – принципово окремі і обособившиеся цивілізації, єдиним спільним ознакою яких є тільки перебування на одній планеті.

Наведемо лише деякі загальновизнані всіма факти, що свідчать про сучасний стан “людської цивілізації”. В офіційному виданні “Знищити світову бідність: змусити працювати глобалізацію для бідних. Біла книга з міжнародного розвитку “(Великобританія) наводяться такі жахливі цифри:

(1) п’ята частина людства – а це майже 1,5 млрд людей (умовно можна сказати, що це населення більше цілого десятка країн таких країн, як Росія!) – Живе на межі виживання, не маючи необхідної їжі, чистої води, медичного обслуговування і доступу до освіти; вони перебувають в умовах абсолютної бідності, тобто існує на менш ніж 1 долар день;

(2) на планеті постійно недоїдає третина всіх дітей світу;

(3) половина населення світу позбавлена ​​доступу до найнеобхідніших ліків;

(4) 130 млн дітей не мають можливості відвідувати школу;

(5) у світі процвітає дитяча праця – 246 млн дітей у світі змушені заробляти на життя собі і своїм близьким, з них 73 млн у віці менше 10 років.

Коментувати нічого, та й не особливо хочеться – ці цифри просто кричать про те ганьбі сучасної цивілізації, яке вона не може поки здолати. Або словосполучення “не може” принципово не підходить до даної ситуації і для пояснення того, що відбувається треба шукати інші причини? Що ж, ще одна дослідницька проблема для політологічної науки, і те, як вона її вирішує, нам належить ще з’ясувати.

Цим же офіційним виданням з Великобританії було проведено дослідження динаміки розвитку людства і відповідно до його результатами було виявлено, що в 70 країнах світу середній дохід на душу населення в 1996 р був нижчим, ніж в 1980 р, і в 43 країнах – менше, ніж навіть в 1970 р! Нічого не змінилося в кращу сторону і в наші дні. Це означає, що ця сама світова динаміка – принципово негативна, з кожним роком стає чи не краще, а гірше, принаймні, більшості країн і народів. У середині 1990-х років, наприклад, 80% світового ВВП присвоювалося 24 країнами, в яких проживало всього 14,5% населення!

Отже, на одній планеті – принципово різні групи країн і народів живуть принципово в різних цивілізаційних умовах, по суті – в різних світах.

Як так вийшло?

Які причини цього божевільного розриву між начебто однаковими мешканцями однієї і тієї ж, причому поки єдиною, планети?

Невже в XXI ст. ми не в змозі нагодувати всіх наших дітей, викорінити кричущий ганьба земної цивілізації – дитячу трудову (і не тільки трудову) експлуатацію?

Відповісти на ці та інші питання, зрозуміти все те, що відбувається і відбуватиметься в майбутньому, якраз і покликана політологія як наука.

Відносини між країнами і народами – це сфера прояву саме політики, простір всього різноманітного спектра міжнародних відносин і процесів. Саме тут, у цих міжнародних процесах і відносинах, закладаються основи благополуччя або лих, стабільності або протиріч людської цивілізації. Саме тут проектується і реалізується політична архітектура світу, основні права і обов’язки країн і народів, їх доступ до виробленого сукупного суспільного продукту, до благ цивілізації – до всього того, що в кінцевому підсумку визначає долі цілих держав і мільярдів людей. Теоретично все виглядає наступним чином.

Як завжди в політології слід визнати, що на сьогоднішній день немає єдиної теорії, що пояснює природу і закономірності міжнародних відносин і процесів.

З одного боку, яка отримала позначення як вузьке трактування міжнародних відносин і процесів, під ними розуміються міждержавні або міжурядові відносини, тобто відносини між політичними інститутами, і тільки. Саме стосовно до держави найчастіше використовується таке поняття, як зовнішня політика. Враховуючи, що ці відносини реалізуються у формі дипломатії або війни, кажуть, що символами міждержавних відносин у подібному розумінні є посол і солдатів.

З іншого боку, яка отримала позначення як широка трактування міжнародних відносин і процесів, це поняття відноситься до всіх форм міжнародної взаємодії, в яких беруть свою участь як інститути, так і члени країн і держав. Саме це трактування отримала сьогодні найбільше визнання.

Отже, учасників міжнародних процесів політологія нам проявила, але ще більш важливим питанням є питання про те, яким змістом наповнені ці міжнародні процеси і відносини? Який тут теоретичний відповідь політичної науки?

Перша теоретична конструкція, що виникла на початку XX ст., – Політичний лібералізм – стверджує, що всі міжнародні відносини можна регулювати за допомогою морально-етичних і правових норм. Метою міжнародної політики держав має стати досягнення миру. Війни і конфлікти, відповідно до цього підходу, можна подолати за допомогою розповсюдження цінностей демократії, створення системи колективної безпеки, що діє за принципом “один за всіх і всі за одного”. Велика роль при цьому відводиться міжнародним організаціям, що сприяють розвитку взаємовигідного співробітництва та обміну між країнами та виконуючим функції миротворчості.

Процеси глобалізації відродили інтерес до лібералізму у формі неолібералізму, який визнає, що поряд з державою учасниками світової політики можуть бути транснаціональні корпорації (ТНК), фінансові групи, а також неурядові громадські організації.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Характеристика сучасних міжнародних процесів