Характеристика планети Юпітер
Юпітер – це друга за яскравістю після Венери планета Сонячної системи. Але якщо Венеру можна бачити тільки вранці або ввечері, то Юпітер іноді виблискує всю ніч.
Через повільне, величне переміщення цієї планети стародавні греки дали їй ім’я свого верховного бога Зевса; в римському пантеоні йому відповідав Юпітер.
Юпітер – це найбільша планета Сонячної системи.
Маса Юпітера набагато перевищує масу всіх інших планет, разом узятих. Діаметр Юпітера більший за діаметр Землі в 11 разів.
Велика піввісь орбіти Юпітера дорівнює 5,2 а. о., період обертання навколо осі – 9 годин 55 хвилин.
Навколо Сонця Юпітер робить один оберт за 11,86 років. Кожна точка екватора рухається зі швидкістю 45 тисяч кілометрів на годину. Через дії відцентрових сил Юпітер помітно сплющений (коефіцієнт стиснення більше 6%).
Так як Юпітер – не тверда куля, а складається з газу і рідини, то екваторіальні його частини обертаються швидше, ніж приполярні області. Вісь обертання Юпітера майже перпендикулярна його орбіті, отже, на планеті немає змін пір року.
Атмосфера Юпітера складається на 89% з водню і на 11% з гелію і нагадує, за хімічним складом, сонячну. Помаранчевий колір атмосфері надають сполуки фосфору або сірки. В атмосфері Юпітера також містяться сполуки аміаку і ацетилену.
Юпітер “славиться” своєю великою червоною плямою.
Не так давно передбачалося, що це – гігантський острів з гелієвого льоду, який плаває у водневому океані, пізніше – що це гігантський вулкан, який постійно вивергається. Згідно з останніми даними ми спостерігаємо велетенський вихор, який в атмосфері Юпітера може існувати тисячі років.
Для атмосфери Юпітера (як і інших планет-гігантів) характерні вітри, які дмуть з великими швидкостями в межах широких смуг, паралельних екватору планети. Причому в суміжних смугах на Юпітері вітри спрямовані в протилежні сторони.
Ці смуги помітні навіть в невеликий телескоп і знаходяться в постійному русі. Швидкість вітрів на Юпітері досягає 500 км/год. Вивчення атмосфери дозволило сказати, що ці вітри також існують в більш низьких шарах, аж до тисячі кілометрів від зовнішніх хмар. Звідси зроблено висновок, що вони керовані не енергією випромінювання Сонця, а внутрішнім теплом планети, в той час як на Землі все відбувається навпаки.
Щільна атмосфера Юпітера створює величезний тиск.
Він збільшується при наближенні до центру планети. У таких екстремальних умовах гази в атмосфері знаходяться в незвичайних станах. Вчені мають підстави вважати, що водень, який знаходиться досить глибоко, під тиском атмосфери, можливо, сформував шар в рідкому металевому стані.
Це – і не океан, і не атмосфера.
Такий шар водню повинен мати властивості, які не вкладаються в наше звичне розуміння. На відміну від простого газоподібного водню, рідкий металевий водень здатний проводити електричний струм. Стійкий радіошум і сильне магнітне поле Юпітера випромінюються якраз цим шаром металевої рідини.
Юпітер має дуже сильне магнітне поле, яке значно перевищує за напруженістю Земне.
Магнітосфера Юпітера простирається на 650 млн. км, за орбіту Сатурна! Але в напрямку Сонця воно майже в 40 разів менше. Навіть на такій відстані від себе Сонце показує, хто, насправді, “в домі господар”. Таким чином, форма магнітосфери Юпітера, як і інших планет, далека від сферичної.
Примітно, що Юпітер (як і Сатурн) випромінюють в інфрачервоному і радіохвильовому діапазонах в два-три рази більше енергії, ніж вони отримують її від Сонця. Це означає, що планети-гіганти як би безперервно стискаються, звільняючи деяку частину своєї потенційної енергії.
Чотири з 61 супутника Юпітера були відкриті Галілеєм, їх можна розгледіти навіть у бінокль. На честь Галілея ці супутники названі галілеєвськими. Це:
- Іо; Європа; Ганімед; Каллісто.
Галілеєві супутники – найбільші супутники в Системі Юпітера і одні з найбільших в Сонячній системі. Наприклад, Ганімед більший за діаметром, ніж Меркурій, а Каллісто дорівнює йому по діаметру.
Усередині орбіт галілеєвих супутників обертаються 4 супутники групи Амальтеї:
- Метида; Адрастея; Амальтея; Теба.
Ці супутники – всього лише величезні брили каменю, які не мають правильної форми. Інші супутники Юпітера обертаються за орбітою Каллісто і теж, в основному, мають неправильну форму.
Незвичайне відкриття було зроблено після того, як в 1979 році поблизу Юпітера пролетіли дві АМС “Вояджер” (США).
Так, на супутнику Іо виявилося дев’ять діючих вулканів, які викидають речовину до 300 км. у висоту (це єдиний в Сонячній системі вулканічно-активний супутник).
Поверхня супутника Європа виявилася напрочуд гладкою, але покритою мережею тонких кривих ліній – тріщин в товстій крижаній корі, під якою, можливо, існує рідкий океан.
Поверхня Ганімеда поцяткована довгими борознами, тоді як на Каллісто були помічені кратери всіляких розмірів.
Але що найдивніше – підтвердилося висловлене ще в 1960 році київським астрономом С. К. Всехсвятським (1905-1984) припущення про те, що всі великі планети, у тому числі Юпітер (а не тільки Сатурн), оточені кільцями з дрібних каменів і пилу.
Потрійне кільце Юпітера відкрито в 1979 році, коли повз Юпітер пролітав “Вояджер”. Воно має радіус 129 тис. км і товщину 30 км. Кільце дуже розріджене і складається з пилу і дрібних кам’яних Частинок.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)