Характеристика планети Марс
Марс обертається навколо Сонця на відстані 1,52 а. о. майже за 687 діб. Марс приблизно вдвічі менше Землі по діаметру (6776 км) і в дев’ять разів – за масою.
Протягом кількох століть спостерігачі бачили в телескопи світлі області на поверхні Марсу, які одержали назви материків, і темні ділянки, названі морями. Поблизу полюсів ритмічно з’являються білі плями – полярні шапки, зникаючі на початку літа відповідно марсіанській півкулі.
У 1877 році американський астроном Асаф Холл (1829-1907) відкрив два супутники Марса – Фобос і Деймос. І в тому ж році італієць Джованні Скіапареллі (1835-1910), складаючи карту поверхні Марса, зауважив, що “весь величезний простір континентів покритий мережею тонких ліній… темного кольору… вони нагадують найтоншу павутину мережу, натягнуту на диск”. Він виявив на Марсі 113 каналів, які нібито тяглися в довжину до 4000 км, маючи ширину до 300 км.
Скіапареллі назвав цю мережу тонких ліній каналами. Але те значення слова канал, яке він використовував (в італійському слово канал має 2 значення: це структури природного та штучного походження), передбачало, що канали – структури природного походження.
Однак англомовні спостерігачі підхопили саме друге значення слова. П. Ловелл нарахував їх уже близько 700. Були висловлені припущення, що це – споруди, виконані розумними істотами, які населяють планету, здатними (ця гіпотеза з’явилася в 1959 році) навіть запускати штучні супутники своєї планети.
Після запуску в сторону Марса АМС виявилося, що фотографії окремих ділянок його поверхні, отримані з близьких відстаней, дуже важко або взагалі неможливо ототожнити із замальовками і фотографіями цієї планети, зробленими при спостереженнях із Землі.
Тому деталі поверхні Марса, спостережувані з Землі (в тому числі і “канали”), прийнято називати “деталями альбедо”, тобто ілюзорними деталями, які виникають через неоднакові відбивні властивості окремих ділянок цієї планети.
Але, виявляється, на Марсі є “дещо інше”, що дійсно гідне подиву.
Перш за все, його поверхня у багатьох відношеннях нагадує місячний пейзаж: вона всіяна кратерами і круглими басейнами, висічена широкими і глибокими ровами – грабенами, системами вузьких, паралельно розташованих тріщин – рілліє, протяжність яких сягає 1800 км, ширина – 1 км і глибина – кількох сотень метрів.
Але головне, на Марсі є звивисті улоговини з притоками – руслоподібні утворення довжиною понад 1000 км і шириною до 200 км. Як вважають вчені, колись на цій планеті клімат був набагато більш теплим, так що на ній тоді існували моря і річки…
Крім того, Марс – це планета, на якій знаходяться найвищі гори в Сонячній системі. Поблизу екватора в районі Фарсіда виявлені високі вулкани, один з яких – Олімп – найвища гора в Сонячній системі (його висота – 27 400 м, а діаметр основи вулкана досягає 600 км).
Поблизу Олімпу є й інші гігантські вулкани:
- Гора Аскрійська; Гора Павліна; Гора Арсія, висота яких перевищує 20 км.
Витекла з них лава, перш ніж застигнути, розтеклася на всі боки, тому вулкани за формою нагадують, швидше, коржі, а не конуси.
Зараз температура на Марсі, в середньому, становить близько -70°С. У екватора вона вдень буває приблизно -10°С, вночі падає нижче -100°С.
Ще холодніше поблизу полюсів планети. Тому водяні пари і вуглекислий газ там вимерзають, утворюючи полярні шапки, які складаються з водяного льоду і покриті товстим шаром замерзлої вуглекислоти. Товщина полярних шапок, за різними оцінками, може становити від 1 метра до 1 км.
Атмосфера Марса на 95% складається з вуглекислого газу. У ній міститься також:
- 2,7% азоту; 1,6% аргону; Близько 0,13% кисню; 0,1% водяної пари.
Тиск у поверхні Марса в 160 разів менше, ніж на рівні моря на Землі.
Апарати “Вікінг” (США), який здійснив в 1976 році м’яку посадку на поверхню Марса, передав на Землю панорамні знімки. І земляни переконалися, що ця планета – млява пустеля…
Два супутника Марса – дрібні небесні тіла, які нагадують за формою картоплини.
Розмір Фобоса приблизно 22’30 км, Деймоса – 15’12 км. На виконаних “Вікінгом” знімках Фобоса видно кратери і борозни, відстані між якими 200-300 м.
Цікавим фактом є те, що в “Подорожі Гуллівера” (1726) письменник Джонатан Свіфт згадав існування двох супутників Марса. Ось цей текст про астрономів літаючого острова Лапута:
“… вони відкрили дві маленькі зірки або супутника, які обертаються близько Марса, з яких найближчий до Марса віддалений від центру планети на відстань, рівну трьом її діаметрам, а більш віддалений знаходиться від неї на відстані п’яти таких діаметрів. Перший робить свій оберт протягом десяти годин, а другий – протягом двадцяти однієї з половиною години…”.
Якщо зіставити ці дані з реальними значеннями, можна переконатися, що Свіфт не так вже сильно й помилився. Головне – він передбачав, що один із супутників Марса рухається навколо нього швидше, ніж це робить сама планета!
Ця ситуація досі залишається історичної головоломкою. Мабуть, Свіфт виходив з припущення, що якщо у Землі один супутник, а у Юпітера – чотири, то у Марса їх, за якимись законам симетрії, чи що, має бути два. Що ж стосується періодів обертання супутників, то це може бути випадковим збігом…
І все ж, невже Скіапареллі, Ловелл і інші дослідники 19-го століття так сильно помилялися щодо існування життя на Марсі?
25 липня 1976 американський космічний корабель “Вікінг-1” сфотографував разюче формування на поверхні Марса. Півторакілометровий об’єкт мав схожість з особою жінки.
Фотографія викликала сенсацію у всьому світі – майже всі газети і журнали світу надрукували це зображення на своїх сторінках, зображення марсіанської особи постійно показували по телебаченню.
З’явилося безліч досліджень на тему природи “особи”. Чи є ця особа структурою природного або штучного походження?
В результаті детального комп’ютерного аналізу зображень особи багато дослідників заявляли, що це об’єкт штучного походження. Але знімки, виконані з борту американського апарату “Марс Глобал Севайор”, який пролетів над поверхнею Марса в квітні 1998 році, ясно показали, що загадкове “обличчя” на поверхні Марса насправді представляє собою величезну скелю розміром більше милі. Більшість вчених на підставі аналізу свіжих фотографій тепер однозначно вважають, що “все побачене на Марсі має природне Походження”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)